They’ll Be There For Us?
Поговоримо про добро та примус до нього. А ще – про межі гостинності й терпимості у часи війни.
Поговоримо про добро та примус до нього. А ще – про межі гостинності й терпимості у часи війни.
9 червня російські загарбники вбили Романа, голову ГО «Захистимо Протасів Яр» і розвідника 93 омбр «Холодний яр», у бою біля міста Ізюм Харківської області.
Троє контужених несуться на розваленій «дев’ятці»: заднього скла немає, в багажнику коробки з патронами, лопата, колесо і щось незрозуміле.
Проблема в тому, що ця максима базується на все тому ж російському консервативному дискурсі. Аби зрозуміти чому, варто спробувати відповісти на питання, кого ми маємо на увазі під “рускіми”, стверджуючи що “немає хороших рускіх”.
Поговоримо про росіян. Це так званий «братній народ», чиїми зусиллями наша країна опинилася в облозі, а частина її територій — під окупацією, де панує терор.
Хоч пісня обиралася ще до початку війни, її тема – ностальгія за найближчою родичкою в житті – надзвичайно резонує мільйонам українців, які вимушені були залишити рідний дім та відправитися у внутрішню чи зовнішню еміграцію
Завдяки Росії проблема фашизму стала знов актуальною, попри те, що прорежимні росіяни свято вірять, буцім масові вбивства українців мають якийсь стосунок до подвигу борців з Третім Рейхом. Іронічно, правда ж?
Мені 21 і за своє життя я вже бачила дві війни. Перша, на моїй історичній Батьківщині, у Нагірному Карабасі, друга – в Україні, де я народилась і живу.
Станом на сьогодні, Росія майже повністю відрізана від західної цивілізації, має скалічену економіку, сильно покришену бойову міць, навіжений тоталітарний режим і мізерне, дисфункціональне громадянське суспільство, що не здатне ані переконати владу, ані скинути її силою.
Навіть зараз, в момент коли історія гойдається та вібрує, ми не можемо сказати, що старе помирає, хоча нове дійсно все так само не може народитися.
Мотивація Z-війни – не «безпека», «альянси» чи будь-які політичні уподобання. Мотивацією є потреба знищити неправильні культурні меми та насадити правильні.
Понтифік правий, коли зазначає расизм європейців. Він огидний, коли не бачить власного. Адже в Італії українці — це не привілейовані білі, а ті люди, що виносять за однолітками Папи нічні горщики, будують та миють посуд.