They’ll Be There For Us?

Поговоримо про добро та примус до нього. А ще – про межі гостинності й терпимості у часи війни.

Які враження викликає у вас слово “біженець” на чисто асоціативному рівні? 

Особисто у мене після перегляду зображень із Сирії склалася вервечка “пил, бруд, складність у комунікації та ПТСР”. У вас, з великою вірогідністю, також. 

Але чомусь окремі люди у мирних регіонах не розраховують своїх сил, хоч, і маючи альтруїстичні наміри початково дають прихисток втікачам. 

Чи варто відмовляти втікачам у прихистку, нарікати на їхню поведінку? 

Ситуації є різні, звісно.

Справді, є незначна кількість людей, які хочуть жирно жити, але не бажають нічого робити. 

Але більшість тимчасово переміщених осіб є людьми, які відчувають стрес через втрату домівки, можливості спілкуватися з родичами, звичних умов існування. У цьому випадку, чи доречно з боку приймаючої сторони ставитися до них як до “бідних родичів”, читати моралі та примушувати одразу адаптуватися до нових умов? А таке буває.

Емігранти можуть годинами плакати й не зобов’язані вештатися екскурсіями по визначних місцях.

Емігранти можуть хворіти, а не весело й швидко, наче метеори, шукати щоденно, як облаштуватися на новому місці та знайти роботу. 

Емігранти не зобов’язані цілувати вас у всі можливі місця за прихисток. Вони й так висловлюють вдячність. 

В емігрантів можуть бути собаки, маленькі діти, проблемні родичі. 

Ви можете знайти беруші? Користуйтеся ними та дякуйте, що до вашої країни/регіону не дісталася війна. 

Проблемні родичі можуть мати зелені соплі, огидні екскременти, смердючі місячні та інші вияви свого тіла. Ніхто не обирає собі особливих потреб.

Звісно, після прочитання цього тексту може виникнути закономірне бажання скинутися авторці на губозакопилювальну машину. Але авторка разом зі своєю родиною має тривалий досвід прихистку людей під час Майдану. І ні травка на балконі мого друга, ні регулярне відчинення вікон знайомою у квартирі з постійними протягами не викликали у мене нарікань. Бо краще хай курять та відчиняють вікна, ніж будуть терпіти злочини “Беркуту”. 

Загалом, побутове притирання є складною річчю й під час миру. Тому урбанізаційні тенденції та прагнення більшості повносправних людей до сепарації квітували у мирний час. Але коли триває війна, терпимість є вкрай важливою для всіх нас.

Люди приїхали зі своїми ліками, зі своїм брудом, зі своїми специфічними побутовими звичками, зі своїми накачаними губами (бачила в Твіттері скаргу одного львівського блогера навіть на це) не зі своєї волі. Вони рятують життя себе, своїх дітей, своїх тварин – усіх ближніх. Звісно, може скластися враження, що я пропоную терпіти будь-що на побутовому рівні від тих, кому надається притулок. 

Але ні: я пропоную терпіти лише те, що не становить безпосередньої загрози вашому життю та безпеці. Якщо діє комендантська година – можна й треба сварити за ввімкнене світло. Якщо людина допилася до ручки чи перебуває в якомусь іншому неадекватному стані – можна зрозуміти.

Загалом, я зовсім не пропоную ставати “мамою” чи “татом” дорослій людині, якій ви вже робите значне добро. Я стверджую про просту потребу поважати кордони іншого та не вимагати поклонів у пояс. Вони – такі ж люди, як ви, пережили сильний стрес та мають право на особистий простір.

Так само й з питанням культури та переконань. Раніше не любила Джудіт Батлер за пасаж у “Фреймах війни” з критикою того, що на кордонах деяких європейських країн прийняття мусульманських біженців залежить від відповідей на запитання про ставлення до ЛГБТ+спільноти. А тепер я розумію, що справді ліпше змінити неадекватні та печерні уявлення людини силою переконання, коли вона буде в безпеці. А не у прикордонній ситуації (в усіх сенсах цього слова) не давати право на збереження життя та трансформацію поглядів.

Люди поступово навчаться приймати різні соціальні групи та більш інклюзивно мислити. Варто лише дати їм можливість та умови для цього переродження.

У непрості часи війни проблема Іншого стає актуальною в усіх сенсах цього поняття. І вкрай важливим є поважати звички одне одного та давати людям “приходити до тями” поступово, не вимагаючи одразу бути щасливими в фінансовому та емоційному плані.


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
  • USD, EUR: PayPal, [email protected]
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
· Места:

Вам также может понравиться...