Пам’яті Юри Лебедева – юриста, активіста і воїна

Загинув Юра Лебедев.

Лебедєв Юрій Володимирович (1985-2024), позивний «Товариш», офіцер ЗСУ із Києва. Соціаліст, активіст руху «Збережи старий Київ» (нині не існує) і студентської профспілки «Пряма дія» (яка нещодавно відродилася), юрист, світла й помітна людина.

Юрій отримав у КНУ повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію «магістр права».

Про нього вичерпно написали товариші по руху – Віталій Дудін та Ілля Власюк, ще й подробиці, яких я не знав. Та я й не застав, для прикладу, мережу «Ліва думка», яка канула в лету десь у сивих нульових. Тож напишу просто власні уривчасті спогади. 

Я бачив Юру то тут, то там – а з окремих акцій і складався потік вуличної політики тієї епохи.

Познайомився я з Юрою, як не дивно, ще до буремних акцій протесту і судів – у кнайп-клубі «Купідон» на Пушкінській (нині Євгена Чикаленка). Культова місцина, де пили каву та напої поміцніше арт-тусовщики. Юру мені представив друг як «товариша з лівої тусовки». А вже потім в моєму житті «завєртєлось» у вигляді екологізму і лівого руху.

Виявилося, що ліві ходять не лише на інтелектуальні гуртки, а й завзято валять паркани на забудовах. Це був 2007-2008 рік, епоха, коли здавалося, що попереду перемоги над великим капіталом. І що хаотичний союз анархістів, комуністів, панків і просто небайдужих віком 15-30 років здобуде гору над  озброєними і небезпечними варварами-забудовниками.

А ще тоді ж у розпалі була відома у вузьких колах вулична війна фа й антифа.

Восени 2007 року утворилася ініціатива «Збережи старий Київ», з самого початку передусім ліва. Юра був у її лавах. Десь поруч зі мною він нищив забудовні паркани (я скромно знімав процес на фото та відео – це Юра не знав гальм і здатен був лізти в бійки).

Саме Юру я перестрів на вулиці Уманській після акції проти побудови церкви УПЦ МП на місці парку. (Забудовники нахабно захопили частину парку з деревами всупереч думці громади, а натовп анархістів та інших лівих підтримав протест). Червень 2008 року. В ході акції її учасники демонтували паркан навколо незаконного будівництва. Юра з друзями якраз стягували з облич бандани із смайликами, які підморгували, та символами легалайзу. 

Я знімав того знаменного дня відео під час акції, десь там є і Юра.

Того ж дня менти пов’язали на Уманській відразу сімох лівих активістів і весь наступний день ми їх визволяли із Солом’янського відділку міліції. Без відома адвоката затриманих таємно вивезли на суд, де присудили до адміністративного штрафу. А через кілька місяців проти киян Андрія та Сергія Мовчанів міліція порушила кримінальну справу.

У міліцейському протоколі значилося, що брати Мовчани разом з групою невстановлених осіб «З мотивів явної неповаги до суспільства» здійснили дії, котрі слідство кваліфікувало як хуліганські. Також в документах значилося, що метою активістів було «протиставити себе суспільству та показати зневагу до духовних цінностей громадян». На підставі цього братам загрожувало до п’яти років позбавлення волі. На щастя, суд виправдав їх.

А безпосередньо після акції я з Артемом Чапаєм та Ігорем Луценко стиха прокрадалися дворами до автомобіля, аби швидше звідти рвонути. Революційна романтика, чи як це назвати. Тобі 22, і ти в небезпечній заварушці (Юра, до речі, був моїм ровесником).

Далі – ще численні акції, де я бачив Юру поруч. Наприклад, на захист Олександра Володарського (на той час художника-акціоніста, це потім він став блогером і програмістом), якого судили за протест поти Нацкомісії по моралі. От хто нині згадає про цю комісію і що через неї людина майже рік відсиділа?

(У листопаді 2009 року під час художньої акції оголені Володарський і одна з його подруг імітували статевий акт біля Верховної Ради, протестуючи проти дій Національної комісії з моралі. Володарського затримали 2 листопада 2009 року. У вересні 2010 року суд визнав його винним у хуліганстві, вчиненому групою осіб).

На цьому відео Юра Лебедєв штовхає промову на акції «Свободу Володарському» біля Лук’янівського СІЗО, листопад 2009 року.

Ілля Власюк згадує: «проте він не заперечував, що іноді добро повинно мати й кулаки. Студент інтелігентного вигляду без тіні сумніву вліз у бійку, коли ненависники намагались зірвати презентацію книги любовної лірики, де йшлося і про одностатеве кохання».

Фото: Олег Андрос

І ще – суди, суди, суди. Юра – нетиповий випускник юрфаку КНУ, оскільки впрягався за соціальну і природоохоронну справедливість безкоштовно. Юра та я лишилися після розпаду «Збережи старий Київ» єдиними активістами, які вперто підтримували мешканку Солом’янки Олену Котову у її боротьбі із побудовою церкви на Уманській. Наша дивна трійця стала адвокатами природи й витрачала на суди свій дорогоцінний робочий час.

Церкву таки побудували і вона тепер височіє над залишками київського парку «Супутник». Юри немає, а пам’ятник забудовному блюзнірству і «стяжательству» церковників стоїть.

Юра був єдиним, хто від імені «Антифашистської дії» коментував убивство Максима Чайки в Одесі на пресконференції 2009 року. Зокрема, казав: «влада в Україні не зацікавлена визнавати, що молодь у країні радикалізується, і ця проблема просто замовчується». 

А на цьому відео Юра – серед учасників протесту проти вугільного термінала у Севастополі, який планувала будувати фірма «Авліта» (Київ, 19 вересня 2009 року). Місце події: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

На наступному відео Юра прийшов на моє запрошення підтримати протест проти вбивства дитинчат тюленів на хутро у рф та Канаді. Акція була жестом солідарності із зоозахисниками росії, які 15 березня 2009 року проводили пікети задля захисту від варварського знищення сірки – підлітків гренландських тюленів. У Києві я з товаришами проводив акцію ще й з метою звернути увагу громадськості та уряду на проблему знищення хутрових тварин в Україні.

У лютому 2010 року Юра засвітився у перформансі проти вбивства тварин на хутро біля Палацу спорту, який організувала анархістська ініціатива «Стоп зооциду». Він символічно брав участь у бійці «Покупців» за шкуру вбитої «Тваринки».

У липні 2010 року Юра виступав як представник «Збережи старий Київ» на прес-конференції «Кримінальні справи по земельних махінаціях в київській владі: чи будуть покарані високопоставлені чиновники?». 

Був Юра й на київських пікетах на підтримку захисників Хімкинського лісу під москвою. Це літо 2010 року, як виявилося потім – останній сплеск радикального природоохоронного протесту в рф (протягом 2012 року ще тліли кампанії за озеро Байкал та урочище Утріш).

Далі, після 2010 року, я зустрічав Юру все рідше. Звертався до нього у правових питаннях. Він робив кар’єру у «Київгазі» (лишилося його інтерв’ю 2017 року як заступника голови правління ПАТ «Київгаз»).

Одну статтю Юра написав у тому-таки 2010 році для журналу «Спільне» про право на житло і протистояння свавіллю забудовників в українських містах.

Востаннє, коли ми могли побачитися (але я не впізнав тоді Юру), був Марш захисників Києва 2021 року. Він тримав плакат «Відкрийте цивільний кодекс».

«Марш за Київ», 2021 рік. Фото: Іван Вербицький

А далі була повномасштабна війна і він, як офіцер запасу, долучився до лав ЗСУ. Як розповіли його співробітники, 24 лютого 2022 року Юра пішов захищати столицю.

Розповідає Григорій Алферов, працівник відділу, яким керував Юрій: «на війні загинув мій керівник юридичного відділу ТОВ „Ю.КОМОДІТІЗ“ адвокат Юрій Лебедєв. Юра в перший день війни залишив посаду і маючи все для прекрасного життя: престижну роботу, житло в центрі Києва, родину, маму, яка теж відомий адвокат, пішов до ТРО, бо до ЗСУ його не брали…».

Юра служив у президентській бригаді на посаді, яка не передбачала безпосередню участь у боях – але брав таку участь. Мав позивний «Товариш» (і це дуже логічно, знаючи Юру).

«Я не розумію, як можна терпіти таку наругу, як напад сусідньої держави. На мій погляд, вони нам тупо плюнули в обличчя тим, що подумали, що нас можна захопити. Це викликає в мене запал і бажання посперечатися», – в інтерв’ю Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького «Товариш» розповів: про важливість тактичної ініціативи, роль командира в бою, чи варто вивчати бойовий статут у війні ХХІ століття, а також цитує Наполеона.

Останню інтерв’ю Юри як військовослужбовця є на Youtube. 

Процитую Іллю Власюка: «казав, що сімейне виховання просто не передбачало іншого. Юра був молодшим офіцером, мав величезний авторитет серед солдат і сержантів. Його лідерські якості гуртували навколо себе. Лебедєв особисто ходив і водив за собою у бій, хоча міг цього і уникнути. Побратими казали про нього як про легенду Бахмута, що палив ворожу техніку, відбивав штурми і ходив в атаки, відзначився просто нелюдською хоробрістю. Так і останнім своїм боєм він міг управляти з більш безпечного місця. Але це, на його думку, було б не по-товариськи».

Військовий Євген Чепелянський опублікував фото, де Юра разом з побратимами у перші дні війни. Він пише про Юру так: «Унікальна людина. Бойовий офіцер. Я б навіть сказав — найбойовіший. В Бахмуті він виходив з неймовірних передряг, виносив поранених побратимів, виходив у повний зріст із натурального пекла та ніколи не бував сумний».

Фото: Прес-служба Київгаз

29 січня 2024 року Юра загинув під Бахмутом внаслідок осколкового поранення.

У Юрія залишились мама, донечка та дружина.

Росіяни забрали від нас ще одного творця буремної епохи. Юра не був «обличчям протестного руху» з якихось внутрішніх причин – через скромність. Та й медійність не надто практикувалася учасниками ліворадикальних кіл, до яких у 2000-х належав Юра. Якщо ми згадаємо «Збережи старий Київ», то медійними персонами там були інші люди, і вони, на щастя, живі.

***

У мене в поганому сенсі слова дежавю. 11 жовтня 2023 року загинув у бою гуру веган-анархо-руху 2008 року Макс Науменко, і я писав некролог. А нині окупанти вбили помітного діяча лівого спектра, який через свою безстрашність і принциповість ще міг зіграти вирішальну роль у відбудові України.

Не судилося. Макс і Юра здали свій життєвий залік першими й пішли від нас, аби стати символами. В їхню ж когорту, попри ідеологічні розбіжності (які в часи війни нівельовані), я зараховую Романа Ратушного. І всіх тих, які не боялися протестувати в цивільному житті та не побоялися стріляти в часи війни.

Коли приходять російські нападники, вони нищать усіх, хто хоч якось помітний, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.

Задовбало писати некрологи. Але такий час, і нам його пережити до фіналу.

Як написала мама доньки Юри, «ти залишишся в наших серцях назавжди. Таким щирим, веселим, неординарним і неймовірно відданим своїй справі. Дякую всім, хто знав Юру і зараз розділяє з нами це горе. Моліться за нього і пам’ятайте, так він житиме в наших спогадах».

Тим, хто хотів би допомогти, лишаю картку мами Юри (Лебедєва Марина Володимирівна): 4731 2196 5175 5682.

Олег Андрос

You may also like...