Пам’яті Макса Науменка, діяча за права тварин

Війна забрала ще одну людину, яка стояла «біля витоків». Цього разу — біля витоків веганського руху (із відтінком анархізму) в Україні 2000-х. Цього чоловіка звали Максим Науменко. Він загинув 11 жовтня 2023 року у свої 45 біля рідного Донецька.

З Максом я познайомився віртуально у 2007 році. Він під псевдо Usama_Mnemonikk (алюзія і до персонажа Вільяма Гібсона, і до самі знаєте кого) вів ЖЖ (нині видалений). А ще — створив спільноту animalrights_ua спільно з київською активісткою Настею і почав організовувати перші в Донецьку акції руху, який назвали «Люди за права тварин».

В реалі я познайомився з ним набагато пізніше: аж у 2013 році на веган-фесті в київському «Арт-причалі». А у 2008 році я пам’ятаю епізоди, коли ми, активісти, обмінювалися роздрукованими банерами і Макс надсилав мені їх не по «Новій пошті», яка тоді ще не була мейнстрімом, а по «Делівері». І жалівся, що поки він їхав на відділення, отримав по морді. Цей випадок був у дусі Макса: коли і смішно, і грішно.

Він же як Usama_Mnemonikk підготував підбірку агітації за веганство і проти хутра, яку досі нескладно нагуглити.

Олдскул активісти пам’ятають цю епоху субкультурних війн — що тоді, що зараз незрозумілих широким масам. Праві і ліві футбольні фанати, які щось скандують, фашисти, які б’ють морди антифа, і навпаки. Багато в чому ця мода прийшла до нас із Заходу через Москву, багато в чому ультраправі й ультраліві рухи України були калькою з російських. Не виключенням були й рухи Донецька, де тоді жив Максим.

Також так збіглося, що веганство зразка 2008 року було тісно пов’язане саме з субкультурними анархістами. На той час дуже активно вів сайт «Pagan antifa» нині покійний Дмитро «Лєший» Петров (я про це дізнався лише після його смерті). Цей ресурс був уособленням часу – так само, яка аватарка Усами Мнемоніка в ЖЖ. Ти бачиш одягненого в чорне анархіста в балаклаві, який не їсть продуктів тваринного походження і б’ється з нацистами на вулицях. Ще він обов’язково має бути straight edge або hard line, тобто не пити, не курити, а часом ще й секс не практикувати. Якщо складати враження про анархістів СНД із їхніх груп і акаунтів у ЖЖ того часу (а я вивчав їх саме так, інших джерел у мене не було), то це й був їхній збірний образ. Лише потім стало зрозуміло, що анархісти бувають різні. І накатити стопочку чи курнути косячок, а ще поїсти м’яса для більшості з них норм. До речі, були й виключення з анархо-порядку денного: у 2010 році тоді ще ультраправі активісти «Автономного спротиву» закидали фаєрами київський магазин хутра.

Але повернемося до активізму Макса. Певний час він представлявся як «представник організації “Люди за права тварин”, експерт центру сталого розвитку “Роза Вітрів” (Донецьк), вегетаріанець».

Я познайомив Макса з єдиною на той час в Макіївці активісткою руху Дружин охорони природи (про її життя часів гібридної війни я писав тут), і наприкінці 2009 року вони спільно організували пікетування дельфінарію «Немо». Директор дельфінарію на них не нападав (як це сталося у Києві), але перепони пікетувальникам чинили. До прикладу, саме під час мітингу біля споруди комунальники вирішили прибрати сніг. Але інтерв’ю ЗМІ Макс та Аня встигли дати, і це успіх. Ось що написали газетярі:

«5 грудня в Донецьку відкрився дельфінарій “Немо”. Його побудували за три місяці. Завезли чотирьох чорноморських дельфінів, морського лева, двох морських котиків.

Перед входом пікетують двоє захисників тварин. Вимагають заборонити дельфінарії в неморських містах.

– Цього року дельфінарії з’явилися в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, а тепер у Донецьку, – каже російською 30-річний Максим Науменко».

Співорганізаторка акції Аня натомість описувала її так

«Не дивлячись на дев’ятиградусний мороз і заметені снігом вулиці, активісти громадської кампанії “Україна без дельфінаріїв!” вийшли на пікет проти відкриття нового дельфінарію в наступному місті, віддаленому від моря – Донецьку.

Встановивши атрибути, що символізують дельфінарій – величезний макет дельфінарію «НЕМО» у вигляді консервної банки і двохлітрову банку з іграшковими дельфінами всередині просто на сніг, учасники пікету розгорнули плакати. Не дивлячись на присутність правоохоронців, відразу вибіг директор дельфінарію і сказав учасникам пікету пересунутися на сніг, бо розчищали, мовляв, не для них, а «для людей». Відступивши ще далі від входу до дельфінарію, активісти почали проголошувати основні пункти, через які вони не згодні з існуванням дельфінаріїв. …

Це супроводжувалось криками тренера Дмитра: “А ти зайди і глянь!, “На кого ви працюєте?! тощо. Згодом з’явилася бригада прибиральників снігу. Активістів ще більше відтіснили до сугорбів, а їхні особисті речі закидали снігом.

Вершиною агресії стало те, що на дівчинку, яка роздавала відвідувачам дельфінарію інформаційні листівки, здійснили напад робітники дельфінарію, – схопили за руку, відібрали листівки, викинувши їх в сніг. Куди дивилася міліція, що охороняла мирну інформаційну акцію? На годинник».

Що врешті сталося з дельфінаріями «Немо» в Києві і Донецьку? Вони зникли. Історію цієї боротьби читайте у матеріалі на Нігілісті.

Ще з легкої руки Макса у мене тепер є чи не єдиний в Україні примірник газети «Анархія» Революційної конфедерації анархістів-синдикалістів (ух, яка довга й пафосна назва) за 2008 рік. Трушний, на папері. Макс, особливо мене не питаючи, надіслав газету поштою — мабуть, хотів навернути мене в анархічну віру. Так я дізнався, що в Україні існують не лише лівацькі «Пряма дія» і «Організація марксистів», а й справжня «конфедерація», ще й «імені Махна». Звучало поважно, але про якісь важливі досягнення цієї організації я після 2008 року так і не почув.

Якщо досі погуглити прізвище Макса, то пошук видає багато акцій і тем, у яких він встигав брати участь. І він, і я тоді хапалися за всі зоозахисні теми, жодну до кінця не доводили і врешті кожен по-своєму вигорів.

Люди носять натуральне хутро? То придумаємо образ лиси Маньки, яка не носить чужих шкур! (Непогана була акція 2009 року — на неї прийшов УНІАН). У Сєвєродонецьку Луганської області мучать тварин у пересувному звіринці? Макс проти. В центрі Донецька ловлять двох заблукалих лосих? Макс там. У Макіївці люди пікетують проти вбивства собак до «Євро-2012»? Макс там і скандує «Євро-2012 вмиється кров’ю невинних тварин!» (це були всеукраїнські акції, до речі, в Києві теж проходили). Марш анархістів у Донецьку? Макс там (чи принаймні постить про марш у ЖЖ «ua_indymedia»).

До речі, тодішній першотравневий марш «зелених» анархістів досі викликає у мене посмішку, бо, з одного боку, він був під егідою донецької влади, а, з іншого, до нього доєдналися анархісти. Дещо сюрреалістичний пресреліз про акцію звучав так:

«Першого травня в усіх обласних центрах України відбувались урочисті марші в пам’ять минулого розмаху святкування Дня солідарності робітників.

За сприяння Донецької обласної державної адміністрації такий марш пройшов і в Донецьку. В ньому приймали участь представники різноманітних профспілок, включаючи і анархістів-антиглобалістів. Однак, крім звичних для анархістів гасел про свободу і Нестора Махна, несли вони і баннер “Права животных, свобода людей. Один путь, одна борьба”.

Крім того, на площі Леніна, де по закінченню маршу був проведений урочистий мітинг, і в Центральному парку культури і відпочинку ім. О.С. Щербакова, де відбувались основні народні гуляння, анархісти і представники ініціативної групи “Люди за права тварин” роздавали зоозахисні листівки».

Сам Макс так описував свою діяльність у 2010 році: «активіст, 30-річний донецький рекламіст Максим Науменко захопився боротьбою за права тварин після того, як розлучився – вивільнилося багато сил і часу. «Ставлення до братів наших менших – показник рівня гуманності в суспільстві, – вважає він. – Мої сусіди колись віддали собаку в притулок. Вони вже постаріли, їхні діти виросли і збагрили старих до будинку для літніх людей. Я бачу тут паралелі».

Максим у бійки не лізе, лише одного разу зіпсував браконьєрську сітку. Як справжній рекламіст, хлопець розуміє: тваринам в Україні потрібен хороший піар. «Особливо сільськогосподарським. Адже собак і кішок у нас любити навчилися, а на корів і свиней, як і раніше, дивляться як на фарш, – обурюється він. – От би створити справжній притулок для свинок та іншої сільської живності. На кшталт тих, які вже існують на Заході».

Вже у 2011 році у житті Макса щось сталося і він почав лишати на форумах повідомлення «видаліть мої контакти». Він пішов з ініціативи «Люди за права тварин», яка у 2011 році саморозпустилася й дала життя іншим організаціям.

Надалі я чув про Макса лише епізодично. У 2014 році він мав у Донецьку невеликий бізнес і підтримав Євромайдан, що для цього міста саме собою було вчинком. Переїхав до Ужгорода, став діджеєм. У нього народилася донька. На Ютубі є запис «вінілової» вечірки за його участі, де з платівки звучить відомий у субкультурних колах приспів «If the kids are united, they will never be divided» (пісня британської панк-рок групи Sham 69).

Гугл видає й інтерв’ю Макса про права ЛГБТ, де він розповідає, що був побутовим гомофобом, але змінив свою думку: «Люди, які ненавидять геїв, як правило, їх ніколи не бачили, з ними не спілкувалися.

І я так розумію, що багато чоловіків бояться, що, якщо в них виявиться такий друг, то він ними в якийсь момент оволодіє. Річ у тім, що на пострадянському суспільстві все ще дуже сильно позначаються сталінські часи, коли всіх посадили, а потім випустили – і зрештою ці тюремні порядки прийшли в побутове життя.

Я усвідомлюю, що і моя донька, коли виросте, може захотіти завести стосунки з іншою жінкою. Але мене лякає не сама ця ситуація, мене турбує, яким буде суспільство на той час і як воно це сприйме. Якщо дитина – гей, то проблема є, але не в дитині, а в гомофобному суспільстві. Адже якщо дитина гей, то її, ймовірно, будуть хейтити».

Останній епізод, коли я з Максом спілкувався принаймні віртуально, стався у 2021 році. З бібліотеки в Києві адміністратори хотіли викинути колекцію наукової фантастики 80-90-х. Я написав на Фейсбуці, що роздаю ці книги в добрі руки. Врешті більшу частину забрав Макс, ще й заплатив за перевезення до Ужгорода декількох мішків книг.

Що прикметно, менша частина поїхала до Маріуполя. Другий отримувач живий, а от книги — навряд.

Під час «повномаштабки» десь на краю свідомості я помічав, що Макс пішов до ЗСУ. Оновлена аватарка, новий пост на Фейсбуці? Значить, все гаразд, Макс служить.

І от — пост його дружини про те, що він загинув.

Ще я побачив спогади про Макса його друзів. Зокрема, пост Катерини Жемчужнікової:

«Коли почалась “русская весна” в Донецьку, то я якось їхала з друзями в машині й побачила, що він йде з локації, де була проросійська акція. Дуже тоді засмутилась всередині себе, бо подумала, що він, як і багато людей з еко та зоо тусовки в Донецьку, виявився більш проросійським. Але вже за кілька днів, коли я чергувала в офісі, коли до нас приходили різні проукраїнські активісти забирати свою порцію листівок та інших роздаткових матеріалів для нашого підпілля у квітні 2014го. То в один момент відкрила двері, а там стояв він. Такої щирої радості й полегшення як в той момент я напевно більше й не відчувала.

Потім … я спостерігала в онлайні, яким чуйним та чудовим батьком він став після вимушеного переїзду до Ужгорода. А після початку повномасштабного вторгнення він пішов воювати.

Сьогодні я дізналась, що 11 жовтня 2023 року він загинув під Донецьком…».

Настя, співзасновниця руху «Люди за права тварин», написала про Макса так:

«Макс Діджей якось надіслав мені відео з їжачком, і я довго думала, чому в нього теплі голки. Мабуть, вони порожні всередині і це спосіб втримати тепло всього їжачка. “Ещё я видел в тепловизор трех енотов, прекрасные. И деревья, оказывается, теплые. А ёжики шумят, как бурятский десант. Я их отношу подальше”.

Це мій дружаня, Макс “Усама” Науменко, дідусь вег- і енімалрайтс руху у Донецьку і всій Україні, пастух соєвих корів – колись першим привіз їх нам всім. Відомий вініловий діджей (сетів якого я ніколи не чула), позёр, Мандалорець і красава. Офігєнний чєл, офігєнний друг і тато офігєнної Аліси. …

Пишуть, що саме під рідним Донецьком він і загинув. На 594-й день війни. В свої 45. Алісі шість».

Мікс Макса у стилі «реггі», записаний на вечірці «Reggae Friday» у клубі під час перформансу, ви можете послухати тут. Його Інста під псевдо «Макс Рудской» — тут.

***

Зайве тепер писати про «спочивай з миром» чи «героїв, які не вмирають». Разом із Максом пішла частина буремної епохи субкультурних розбірок і наївного, ідеалістичного, але щирого становлення веганства в Україні. Ми тоді неоковирно, як уміли, але штовхали ідеї в маси – на нашу думку, наближали прогрес. І були теми, які єднали зовсім несхожих людей. Макс ходив у балаклаві з мегафоном на пікети проти хутра. Я ходив без балаклави, але теж із мегафоном і на аналогічні пікети.

Макс, як, до речі, і загиблий на фронті Діма Петров були частинами цього наївного, кострубатого, але низового руху. Їм не платили жодні партії. Вони не були професіоналами в політиці. Вони просто робили від серця.

А ще Макс загинув від рук того самого хворого російського суспільства, проти дій якого ми, власне, протестували 15 років тому. У 2008 році я робив акцію, на якій ми констатували, що і вбивство тюленів задля хутра, і вбивство безпритульних тварин, і вторгнення рф до Грузії — це ланки єдиного явища. Явища безжального ставлення до природи і людей, яке втілилося у війну, що триває з 2014 року довкола рідного міста Макса.

Наше суспільство, утім, хворе тими самими симптомами, окрім хіба що імперіалізму. Прикро, що до перемоги України проблеми екологізму й гуманного ставлення до тварин відішли не те що на другий, а на сотий план.

Прикро, що з усіма нами, і особливо з Максом сталася війна.

З ним пішла епоха — але, на щастя, є кому продовжувати й доносити його переконання.

/Олег Андрос

You may also like...