Донбас – десять років без Шевченка, Стуса і віршів українською. Інтерв’ю з Ганною Заворотною 

Ганна з плакатом «Донбас — це Україна»

Ганна з плакатом «Донбас — це Україна»

У 2017 році на «Нігілісті» вийшло інтерв’ю з Ганною Заворотною. Її малою батьківщиною є місто Макіївка Донецької області, фактично – сателіт Донецька. Я познайомився з нею через журналістику, природоохоронний активізм і збереження пам’яток.

У жовтні 2014 року вона на знак протесту проти окупації фотографувалася на площі в Макіївці з плакатом «Донбас — це Україна». У 2015 році Ганна переїхала до Києва і застала «повномасштабку» так само в столиці.

За час, що збіг, вона поринула у літературну творчість під псевдонімом Мавка. Однією з найбільш знакових подій її життя періоду «гібридної війни» стало її друге інтерв’ю – на «Українській правді». Ганна розповіла про поширеність корупції, сексуальних домагань і халатності в галузі археології, де вона колись працювала. Так вона гучно зачинила двері до світу українських науковців, де панує замовчування й кругова порука – утім, як і повсюдно.

А про Донбас напередодні гібридної війни у Ганни лишилися спогади, завдяки яким ми дізнаємося нюанси тоді ще повільного наступу росії. Що сталося тоді і що змінилося за десять років? Час підбивати підсумки. Тож, даю слово Ганні.

Олег Андрос: Чи Жадан – скоріше україномовне виключення із тотально російськомовного культурного поля тодішнього Сходу України? (Жадан починав як контркультурний письменник, а питання, скоріше, про митців приблизно нашого віку та старших років на 5-10, типу Дереша, Карпи та т. ін.).

Ганна Заворотна: Ірен Роздобудько з Донецька.

Олена Вікторівна Стяжкіна, моя викладачка історії срср, яка також  читала нам семінари з історії культури, завдяки якій, власне, ми ту культуру і знаємо, перейшла на українську та своє прізвище із 2014 р. після того, як виїхала. До того публікувала жіночі романи під псевдо. Друкувала їх на росії, бо так було більш бюджетно.

Дмитро Старусєв із паралельного 10-А у Макіївському міському ліцеї писав українською та вступив на українську філологію у ДонНУ. Та подальша його доля мені не відома. Може, то був лише такий його метод виділитися.

На презентації першого тому літературної збірки «Многоцветья имен» 2010 р. мене приємно вразив Олексій Чупа. Він вчився у ліцеї у 7-8 класах, коли я вчилась у 10-11. Не знаю, коли він перейшов на українську, бо у ліцеї писав обома мовами.

Взагалі у цих збірниках були ще поети, які, принаймні, у збірнику опублікували україномовні вірші. Та прізвищ я вже не згадаю. Тобто існували як мінімум білінгви.

Нещодавно у коментарях у Рагулівни прочитала комент однієї дівчини з Донецька, яка написала, що писала вірші українською, а із 2014 р. припинила писати взагалі. Ми не були знайомі, бо я не відвідувала літературні об’єднання Донецька, адже мені вистачало наших макіївських тусовок.

Олег Андрос: Чи пригадаєш ти когось такого самого рівня відомості із Харкова-Донецька-Луганська початку 2000-х, хто писав і співав би українською?

Ганна Заворотна: На початку 2000-х років я перебувала або у локальній макіївській творчій бульбашці, або бачила телевізор. Тож, ні.

Олег Андрос: Чим тобі запам’ятався Донецький Євромайдан?

Ганна Заворотна: Донецький Євромайдан збирався біля пам’ятнику Тарасові Шевченкові на бульварі його імені.

Принцип був у культурних ненасильницьких демонстраціях.

Я працювала на іншому кінці Макіївки, тому бувала там не так часто, як би було треба.

Про збори й інші активності писали у закритій групі вконтакті. Збиралися щовечора. Інколи влаштовували тематичні культурні акції. Грілись у сусідній бібліотеці ім. крупської. 

Виступ гурту «Жадан і Собаки» на донецькому Євромайдані

Жадан із гуртом виступив у Донецьку 28 грудня 2013 року.

На жаль, Жадан апелював лише до робітничого Харкова та не сказав, що народився у Старобільську, тому він для донеччан точно свій. Провокацій на концерті було мало, та були. Хтось кинув на сцену презерватив із водою, на що Жадан сказав щось типу «Ребята, ну зря вы так, родится еще кто-то такой, как вы».

Виступ гурту «Гайдамаки» на Євромайдані в Донецьку

«Гайдамаки» виступали у Донецьку 12 січня 2014 року. 

Чоловіки з залізними яйцями. Бо «Жадан і Собаки» хоч виглядали, «як всі», а «Гайдамаки» ж виступають у національному вбранні. На «Гайдамаки» прийшов натовп із плакатами за партію регіонів, януковича та все у цьому стилі. Я приїхала не на початок, тому спочатку здивувалася, що стільки народу прийшло, а то виявився Антимайдан. Вони некультурно себе поводили, постійно кричали, декілька з них перейшли до проукраїнського натовпу та провокували. Добре, що навчені виступом Жадана активісти виставили кордон і відсікали провокаторів від тих, хто прийшли послухати концерт.

Йшов снігодощ, апаратура рипіла, та концерт відбувся попри все.

Після концерту я «прорвалася» до ударника – Дмитра Кушніра (оскільки активісти були вже досить налякані — до того ж, дійсно була неадекватна поведінка у натовпі, тому музикантів добре охороняли) та подякувала за концерт. Йому було приємно бачити, що у Донецьку не просто бездумно танцюють під веселу музику, а й ідейно їх підтримують.

Виставка на Євромайдані на Водохрещу 2014 р.

Спочатку планувалася виставка-ярмарок. Однак ярмарок заборонили. Тому відбулася лише виставка. Я привезла свій абсолютно нехитрий хендмейд і вироби подруги. У тумані йшов сніг. Ми померзли годину та розійшлись. Однак активістка та журналістка Катерина Жемчужникова відзняла гарний відеосюжет.

Олег Андрос: Чи можна описати якийсь узагальнений портрет учасника Євромайдану у Донецьку 2014 року?

Ганна Заворотна: Вік: 18-50+. Гендерна рівність. Однозначно українська свідомість. Або вже давня, або не так давня, або яка тільки через побиття студентів на Євромайдані у Києві чи навіть після окупації Криму прокинулася. Наївність у тому, що інший кінець можна переконати мирними демонстраціями.

Дійсна відсутність зброї. Тобто хочу тих, хто закидає, що ми не зупинили окупантів, спитати, що я мала робити, коли зустріла рашистські «Гради» чи танки? Плюнути? Кинути палку чи каміння? І це би подіяло?

Олег Андрос: Як пройшли у Макіївці останні (через окупацію) Шевченківські дні?   

Ганна Заворотна: У березні 2014 р. заборонили масові заходи. Так, у Макіївці планувалися Шевченківські дні біля Центрального універмагу. Їх перенесли до художньо-краєзнавчого музею. Я працювала у бібліотеці, на нас теж поширювалася заборона, тож Шевченківські Дні ми провели у підшефній школі, у класі. А у самій бібліотеці влаштували виставку картин в українському стилі.

Олег Андрос: Чи ці «Шевченківські дні» працівники культури Донецької агломерації робили суто «для галочки»?

Ганна Заворотна: Боюся, що глобально так. Хоча все одно це було масштабно, гарно, українською та про Шевченка.

А ось Клуб ім. Лесі Українки села Макіївки все проводив щиро та не шароварно. Тріо бандуристок середнього віку звідти виступали чи не на всіх культурних заходах міста. Сподіваюсь, із ними все гаразд.

Провести «Шевченківські дні» у школі було моєю ідеєю, завідувачка бібліотеки радо би нічого не робила. А класній керівниці треба класні години проводити. Якщо це хтось зробить за неї, то чому б і так.

«200 віршів до 200-річчя Шевченка» у Макіївському музеї

«200 віршів до 200-річчя Шевченка» у Макіївському музеї

Про українську культуру та мову в Донецьку

Олег Андрос: Розкажи про ставлення до української у твоїй рідній Макіївці та Донецьку.

Ганна Заворотна: Коли я перейшла на українську наприкінці 2004 року, то у мильно-рильній крамниці на Гвардійці (район Макіївки) у мене полетіло мило «Диво». Виявилося, що воно «Діво». Тож, якщо людина зверталася до мене російською, я переходила з нею на російську. Тобто мій повний перехід на українську був лише у творчості, листуванні та соцмережах, коли вони з’явилися.

Повністю на українську я перейшла у Києві та тут на російську переходила лише з іноземцями на заходах після наполегливого прохання. 

Олег Андрос: Як ти перейшла на українську?

Ганна Заворотна: У грудні 2004 р. одного ранку прокинулась абсолютно щасливою та зрозуміла, що мені наснився сон українською. З того часу пишу виключно українською. Бо ж якою мовою думаєш, такою і пишеш.

Олег Андрос: Ти працювала у бібліотеках Макіївки – розкажи докладніше у контексті подій 2014 року

Бібліотека ім. А.Н. Беженової

Ганна Заворотна: У квітні 2014 р. стало важко, бо з завершенням опалювального сезону звільнилася проукраїнська гардеробниця Людмила. Інші співробітниці були ватними. Пам’ятаю зібрання профкому Централізованої бібліотечної системи. Прикметно, що проходило все дуже по-радянськи: «Хто «за» голову профкому?» – «Всі «за»». Когось взагалі обрали заочно. Та запам’яталися слова очільниці Централізованої бібліотечної системи на цьому зібранні: «Хто хоче жити у росії, Туреччині – живіть, збирайте валізи, переїздіть і живіть! І не заважайте іншим жити в Україні, не носіть «тормозки» з їжею на блокпости [у Макіївці були лише рашистські блокпости]. Щоб я такого не бачила!»

Дитяча бібліотека ім. Леоніда Глібова

Пристала на пропозицію перейти сюди (на два квартали ближче до дому), працювати на абонементі після відпустки наприкінці серпня 2014 р.

Одна співробітниця цієї бібліотеки, яка відвідувала Латвію за програмою «Бібліоміст» і на засіданні профкому хвалила її, як європейську країну, почала зустрічатися одразу із двома чоловіками: сепаром і нібито капітаном фсб.

Чоловік завідувачки вже 2015 р. покинув її та виїхав до Покровська. А у грудні 2014 р. вона після поїздки чоловіка туди розповідала: «Я у него спрашиваю: “Они там хотят, чтобы их освободили?”. А он на меня смотрит: “Чего?!”. Снова спрашиваю: “Ну, они там хотят, чтобы их освободили?”. Девочки, он меня так оскорбил! Ответил: “Ты что, дура, что ли, там банки работают, АТБ, магазины! Я тебе продуктов привёз! От кого освободили?!”. Как родной муж так мог обо мне сказать?!». 

Коли у вересні 2014 р. з’явився сайт «Миротворець», посилання на нього швидко розповсюдилося соцмережами. Тільки десь із метою загітувати свідоме населення здавати рашистів, а десь – показати ватникам, які жахи кояться. І ось друга співробітниця абонементу зайшла на цей сайт із посилання в «однокласниках». Після чого «однокласники» її забанили. А людина заходила з чистими намірами глянути, хто зі знайомих вже там. Потім вона довго відновлювала свою сторінку, однак таки відновила – пробачили.

Тож, там теж легко не було.

Втім, у серпні 2014 р. до бібліотеки ім. Алли Беженової якоїсь суботи (вихідний) прилетів снаряд «Граду». Нескладно прорахувати, що він прилетів із териконів на Батмані (це став у Макіївці), а не з боку ЗСУ.

Все краще працювати у бібліотеці під дахом, ніж там.

Бібліотека ім. Глібова була моїм останнім місцем роботи у Макіївці. 

Олег Андрос: Як ставилися до української працівники культури?

Ганна Заворотна: Документація до 2014 року велась українською.

Більшість заходів проводились українською. Та були і російською.

Донецький український академічний музично-драматичний театр всі вистави до 2014 р. проводив українською мовою.

Олег Андрос: Як ставилися до української чиновники? Пам’ятаю, як із Сєвєродонецька у 2012 році на мій запит про пересувний крематорій для собак чиновник відповів російською. Відповідати російською – це була повсюдна практика? Це була їхня принципова позиція?

Ганна Заворотна: Дивно. У нас документація та листування велись українською. Почасти такою собі, поза тим, українською. На офіційних заходах вступ був різною українською, залежало від людини, а далі, здебільшого, переходили на російську, хоча було по-різному.

Втім, ти кажеш про Луганську область, де, з одного боку, більша пам’ять про козацький спадок, а, з іншого, коли я їздила на Нагольний кряж і питала дорогу та зідзвонювалась на вулиці з організатором події, на мене дійсно реагували агресивно.

При цьому не слід забувати, що Сєвєродонецьк був окупованим лише під час повномасштабного вторгнення.  

Олег Андрос: Як ставилися до української водії маршруток?

Ганна Заворотна: Якщо говорити про Донецьк і Макіївку, то я вже була у тому віці та знанні географії, щоби не питати дорогу. А «Доброго дня» та «Дякую» нікого не бентежило. Добре слово і водію маршрутки приємне.

Олег Андрос: Як ставилися до української перехожі?

Ганна Заворотна: Нормально.

Олег Андрос: На тебе могли коситися в автобусі, коли ти зверталася українською?

Ганна Заворотна: Ні. А ось коли я їхала на парад вишиванок у червні 2013 р. до центру Макіївки, то так. Однак то, скоріше, здивування, ніж агресія. Це як їхати у Києві у сарі.  

А 2014 р. у громадському транспорті дійсно з’явилися люди, які агресивно реагували на українську або стрічку Євромайдану, яку я носила до кінця травня.

Хоча, знаєш, в електричці Святошин-Ворзель на нас (я, Максим із Тернополя, Іра з Черкащини та російськомовна Олеся з Чернігова) теж восени 2008 р. за українську у районі Біличів [район в Києві — ред.] наїхав якийсь чоловік. Він почав кричати, що понаїхали тут із Западенщини, а я показала свій паспорт. Після цього той чоловік сів на своє місце (бо він реально вскочив із наміром набити Максу морду), обхопив голову руками та так і їхав мовчки до Бучі. А ти про Донбас питаєш.

Виставка хенд-мейду на Євромайдані у Донецьку 18 січня 2014 р.

Виставка хенд-мейду на Євромайдані у Донецьку 18 січня 2014 р.

Олег Андрос: Особливо цікаво, як ставлення змінилося протягом квітня 2014-січня 2015, коли Донецьк захопили росіяни.

Ганна Заворотна: А тут вже все. Перехід на російську задля власної безпеки. Українською я лише телефоном спілкувалася вдома, або на вулиці, та з окремими членами Творчого об’єднання (ТО) «Мак’Київська Русь». Однак оскільки писала лише українською, то на зборах ТО та літературного об’єднання ім. М.В. Хапланова все одно читала те, що писала.

Олег Андрос: Чи ти відчула якийсь контраст у поширеності української як мови спілкування, коли навчалась у Києві?

Ганна Заворотна: Так, української у Києві значно більше. 

Олег Андрос: Буквально – студенти Могилянки лише офіційно говорили українською чи поза парами теж?

Поза парами людина спілкується тією мовою, якою їй зручно. Хоча у Могилянці ніби існує «страшний» документ, який зобов’язує спілкуватись українською та докладати, куди треба, коли чуєш російську, та я щось такого документу не пригадую або там інше формулювання.

Втім, у Могилянці російської ще менше, ніж у Києві. Що мене здивувало, так те, що у нашій групі російською говорили дівчина з Києва та хлопці з Рівного та Полтави. 

Олег Андрос: Чи назвала би ти Київ 2007-2009 років тотально російськомовним?

Ганна Заворотна: Ні.

Олег Андрос: Якщо говорити про нинішні часи – щось у поширеності української змінилося?

Ганна Заворотна: Української стало більше.

Про літературний процес в Україні

Олег Андрос: Що таке платформа «Аркуш» і як ти про неї дізналася?

Ганна Заворотна: Це платформа самвидаву, де можна публікувати будь-які формати та жанри, однак виключно українською (платформа заснована 9 березня 2021 р.) і не про «руський мир».

Потрапила туди через участь у конкурсі фентезі від «Аль Мор» наприкінці 2021 р., однак активно публікуватися на «Аркуші» почала вже влітку 2022 р. Залишати лайки та коментарі можуть лише зареєстровані читачі, читати – будь-хто, хто має інтернет. 

Олег Андрос: Розкажи про культурний проєкт #їбись_політика_конем. І чому у заголовку мат, при тому що мат ти не вживаєш принципово? 😊

Ганна Заворотна: У червні 2020 року я запропонувала Юрію Руденку – на той час ветерану АТО, який із 24 лютого 2022 р. знову у ЗСУ, автору книг «Психи двух морей» і «Свет и кирпич» (а тепер вже і war.ru) провести спільний літературний післяобідник до Дня звільнення Слов’янсько-Краматорської агломерації. Причому я тоді читала фентезі «Звільнення міста Славного». У серпні ми провели ще один післяобідник, у вересні – ще.

А тоді завдяки психотерапії та цим післяобідникам я зрозуміла, що можу написати книгу для полички із ДСП. І придумала назву вже проєкту на основі анонсів Юрія.

Назва дуже простими словами означає, що під час війни не місце політичним розборкам.

У проєкті раз на місяць-квартал ми проводимо тематичні літературні післяобідники у прямих етерах на моїй фб-сторінці, де читаємо свої твори про війну 2014-… і закликаємо донатити на ЗСУ через благодійний фонд «Повернись живим» або адресно.

Олег Андрос: Розкажи про свою майбутню книгу для полички із ДСП. І чому така назва?

Ганна Заворотна: Коли я виїхала з окупованої території, знайомі почали чи то просити, чи то вимагати написати про перший рік війни (бо ж я виїхала 1 лютого 2015 р.). Я відмовлялася. Потім попросила сказати, що саме вони хочуть прочитати у цій книзі.

Відповіді:

– порівняти життя у Києві та на Донбасі до того. Як? Я жила або у Києві, або у Макіївці. Неможливо бути у двох місцях одночасно;

– історії переселенців. Ну так, я ж працювала 8-10 годин 5-7 днів на тиждень і волонтерила. Чому би ще не шукати переселенців і не ятрити їх і себе спогадами?

Бо тижписьменниця.

Та після двох років когнітивно-поведінкової терапії та завдяки проєкту #їбись_політика_конем я почала писати книгу для полички із ДСП. Про себе у хронологічному порядку завдяки мапі травм, складених на початку терапії, та спогадам.

Із початку повномасштабного вторгнення пишу цю книгу малими кроками, бо на неї треба більше внутрішнього ресурсу, ніж на інші твори.

Назва книги ще не точна. Не знаю, чи буде така, як я думаю зараз, це ще від видавця залежить, тому не буду її озвучувати.

А книгами для полички із ДСП називають всю літературу про війну 2014-… після фото-флешмобу #поличкаізДСП, що прокотився фейсбуком на закид рашистського журналіста (чи навіть не одного) про те, що у Президента України (Порошенка) поличка із книгами зі звичайного ДСП, фу, після того, як Петро Олексійович виставив у себе на фб світлину та допис про те, що він читає книгу Олексія Петрова «Кофе с привкусом пепла». 

Фестиваль "Печена картопля" від "Мак'Київської Русі" 27 вересня 2013 р

Фестиваль “Печена картопля” від “Мак’Київської Русі” 27 вересня 2013 р

Про суспільство, повномасштабну війну і вкоріненість корупції

Олег Андрос: Після досвіду 2014 року, ранок 24.02.22 і все подальше були для тебе несподіванкою?

Ганна Заворотна: І так, і ні. Я ще 2019 р. розуміла, що повномасштабне вторгнення буде. Інша справа, коли.

А взимку 2021/2022 було взагалі не до того. Лікувала мультирезистентний туберкульоз. Антибактеріальна хіміотерапія дала купу побочок. У тому числі, безсоння. Сил проживати ще щось додаткове просто не було.

Тож, вранці 24 лютого я прокинулася не від вибухів. А коли вони почалися, спочатку відчула короткий розпач, а потім шалену лють. Отак перші десять днів повномасштабного вторгнення на адреналіні і протрималася. Бо 23 лютого аналізи показали, що гемоглобін нижче критичного рівня. Які вже тут сили, крім тих, які дає лють.

Однак війна змінилась.

У 2014 р. ти знаєш, де стоять рашистські «Гради», що «Град» летить максимум 40 км. і вже собі приблизно розумієш, де безпечно.

А 2022 р. з’явилися різні ракети та БПЛА, які можуть летіти хоч з окупованих  територій, хоч із білорусі, хоч із рфії. Небезпечно приблизно всюди. І тоді ти вкотре розумієш, що не навчилася толерувати невідоме, хоча вже стільки разів здавалося, що навчилася.

Втім, мені, господарю квартири та частині знайомих однозначно допоміг мій попередній досвід, поради та підтримка у перші місяці повномасштабного вторгнення.

А щодо безпеки, то для мене це тепер більше у площині стосунків із Богом.

Олег Андрос: Ти все ще хочеш жити у нашому суспільстві, яке толерує описане тобою у 2018 році – «корупцію, халатність і сексуальні домагання»? Адже твоє інтерв’ю не змінило навіть вузьку галузь, лише викликало ненависть.   

Ганна Заворотна: Ненависть виникла саме у вузькій галузі, яка не є цілим суспільством. Ще тоді були люди, які мене підтримали, хай і у меншості.

Минулого року я знайшла репост згаданого інтерв’ю, датований серпнем 2020 р. Там згадана вузька спільнота знову вдалося до мови ворожнечі, однак вже більше людей мене підтримало, хоч 2020 р. я цього і не знала.

Тож, суспільство змінюється, і я рада, що ми з тобою теж були й є рушіями цих змін.  

Олег Андрос: Які літературні середовища 2022-2023 років тебе надихнули?

Літній табір

Ганна Заворотна: На «Аркуші» наприкінці травня 2022 р. дізналася про безкоштовний літній літературний табір від видавництва VivArt. Зареєструвалася, бо повномасштабне вторгнення й останній місяць антибактеріальної хіміотерапії вимагали підтримувати кукуху, щоби вона мене не покинула.

На таборі повернулася до написання віршів і загалом було ресурсно, а ще я посіла третє місце за творчість і активність протягом табору.

Осінній інтенсив

Наприкінці вересня 2022 р. пішла до письменницького інтенсиву видавництва VivArt за синопсисом. Бо синопсис потрібен  будь-кому, хто збирається співпрацювати з видавництвами. З’ясувалося, що раніше анонсований синопсис із програми інтенсиву прибрали. Втім, я пройшла його індивідуально з кураторкою – очільницею видавництва Марією Дружко. На інтенсиві написала оповідання «Самозахист», яке на «Аркуші» отримало негативну реакцію щодо жорстокості природи, а в озвучці на ютуб-каналі «Аудіокниги українською від Студії «Калідор»» 2023 року – купу схвальних відгуків, і «Любов гандгарва», що опубліковане у збірнику інтенсиву. Посіла друге місце за творчість і активність протягом інтенсиву.

Олег Андрос: Чи погоджуєшся ти, що українське письменство, ймовірно, переживає навіть вибух активності?

Ганна Заворотна: Так. 

Олег Андрос: Адже російська книга тотально витіснена з українського ринку. Чи не тотально? Як ти оцінюєш?

Ганна Заворотна: Поки так. Однак коли виданням нацменшин дозволено публікувати видання нацменшини не лише мовою нацменшини, а і російською, це бентежить. До чого російська до інших нацменшин?

Олег Андрос: Чи не спонукає війна тебе евакуюватися?

Ганна Заворотна: Ні. Моя друга думка після усвідомлення початку повномасштабного вторгнення: «Я вже одного разу тікала. Не дочекаються».

You may also like...