Троє контужених і колесо

Троє контужених несуться на розваленій «дев’ятці»: заднього скла немає, в багажнику коробки з патронами, лопата, колесо і щось незрозуміле. Я сиджу на задньому сидінні в неприродній позі, бо решта простору завалена рюкзаками й автоматами.

Щоб закрити двері водія, треба прив’язати їх паском безпеки до контейнера на даху, де мотузкою прикручені ще дві запаски. Машина жене на максимумі, водій просить закурити. Я даю йому сигарету й намагаюся дістати запальничку — вона застрягла за велкро на плечі, де чіпляють ручку.

Пасажир на передньому сидінні флегматично передає мені сік. Усі попили, усі закурили. Намагаюся відкрити вікно: у хлопців спереду автоматичні підйомники, а мені треба крутити ручку. Через неприродність пози зробити це дуже важко. Їдемо майже мовчки.

Врешті салон затягує димом — щось загорілося. Виявляється, що колесо. Ми виходимо назовні подивитися — йому пизда, треба міняти. Як добре, що у нас три запаски! Ті дві, що на даху, роблять анфас машини схожий на Міккі Мауса. Проблема в тому, що треба знайти інструменти.

Біля нас зупиняється машина з військовими, я не можу визначити, це якісь із наших чи не з наших, мені впадло вдивлятися в обличчя.
– Хлопці, у вас домкрат є?
– Та є, є. Їжджайте, — каже водій.
Він деякий час риється в багажнику і витягає зламаний інструмент.
– От бля.

Водій намагається підняти машину, однак домкрат підкошується.
– Сука, забув ручник поставити.
Друга спроба не приносить результату, домкрат все одно завалюється.
Пасажир з переднього сидіння виходить на дорогу й лягає, поклавши під голову пачку сигарет.
– Та їбісь воно. Я посплю.

Нам на зустріч їде ще одна машина з військовими. Я відчайдушно махаю рукою, але ті не зупиняються — просто також відчайдушно махають руками у відповідь.
– Поздоровкались, блять.
Знаходжу в багажнику іржаву сокиру і підкладаю її під домкрат, так, щоб кут леза нівелював кут крену.

– Ой бля. Ви там довго? — питається пасажир з переднього сидіння, дістає з-під голови пачку сигарет і флегматично закурює.
– Ми швидко нахуй.
Я кручу домкрат за допомогою викрутки, бо більше нічого нема. Це довго й напряжно. Врешті машина піднімається, але ми забули збити гайки.

Врешті колесо знято. Водій піддає ногою, і колесо красиво катиться з траси по схилу, проходить між покинутими окопами, врізається в дерево і падає на бік. Поруч стоїть крісло та журнальний столик, а на ньому кружка. Це здається цілком нормальним.
Водій пробує прикрутити колесо.

Виявляється, це колесо якесь неправильне — я не розумію чому саме. Водій відправляє його в слід за тим, що згоріло.
– Пішло нахуй, колесо.
Пробує зняти інше з даху. Пасажир з переднього сидіння лежить на дорозі, я йду відлити.

Я розумію, що не ходив у туалет дуже давно. Тобто годин шість. Справа робиться дуже довго, і не без задоволення — я тим часом дивлюся на окопи, колеса, дерево, крісло і журнальний столик із кружкою. Випадково мочуся собі на правий черевик. Але він мембранний.

Я повертаюся. Водій докрутив колесо і просить мене спустити домкрат. Потім я піднімаю пасажира з переднього сидіння й ми пакуємося в «дев’ятку». Попередньо водія треба закрити, бо зсередини він не може прив’язати двері паском безпеки.

Ми рушаємо. В салоні не вистачає музики. Бажано якоїсь галімої попси — такої, знаєте, тупої, наївної й веселої. Щоб підкреслити яскравість наших пригод і їхнє гідне завершення.


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
  • USD, EUR: PayPal, [email protected]
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
· Места:

Вам также может понравиться...