Путінізм не є агентом Історії, оскільки успадкована інфраструктура й патологічний фетишизм інертні, як і путінська політика вторгнення. Історію творить не російська імперіалістична політика, а явище українського спротиву.
Раніше для радянських істориків майже вся історія СРСР була втіленням в життя рішень з’їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК КПРС, які «з великим ентузіазмом зустрічали усі верстви радянського народу». Тепер історія – це втілення в життя «ідеї державності» або «національної ідеї».
Ситуація залишить Кремлю лише одну групу вельмож, що матиме щирий інтерес щодо підтримки його політики. Постачальників гарматного м‘яса.
Проблема в тому, що ця максима базується на все тому ж російському консервативному дискурсі. Аби зрозуміти чому, варто спробувати відповісти на питання, кого ми маємо на увазі під “рускіми”, стверджуючи що “немає хороших рускіх”.
Поговоримо про росіян. Це так званий «братній народ», чиїми зусиллями наша країна опинилася в облозі, а частина її територій — під окупацією, де панує терор.
Завдяки Росії проблема фашизму стала знов актуальною, попри те, що прорежимні росіяни свято вірять, буцім масові вбивства українців мають якийсь стосунок до подвигу борців з Третім Рейхом. Іронічно, правда ж?
Станом на сьогодні, Росія майже повністю відрізана від західної цивілізації, має скалічену економіку, сильно покришену бойову міць, навіжений тоталітарний режим і мізерне, дисфункціональне громадянське суспільство, що не здатне ані переконати владу, ані скинути її силою.
Мотивація Z-війни – не «безпека», «альянси» чи будь-які політичні уподобання. Мотивацією є потреба знищити неправильні культурні меми та насадити правильні.
Пісня Висоцького виявилася пророчою для теперішнього “дурдому, що голосує за Путіна”.
Російський солдат-пролетар бачить українську «буржуазну» жінку й хоче ґвалтувати, вбивати, палити і грабувати з новою силою.
Людство думало, що знищило фашизм 77 років тому, однак він вижив і причаївся.
Ми переклали нещодавно статтю Славоя Жижека щодо російського вторгення в Україну. Риторика Жижека має сліди “погляду ззвоні”: його порівняння сирійсього та українського контекстів є не найвдалішими через різницю в риториці сторін конфлікту, а важлива роль Заходу не дозволяє ліпше розгледіти історичну тяглість та автономність російсько-українського конфлікту. Тим не менш, Жижек, на відміну від більшості інших західних лівих (та “лівих”) не знаходить причину в так званій “експансії НАТО”, ба більше висміює їхні позиції та викриває Ільїнівське підґрунття Путінської ідеології.
