Канатчикова дача як дзеркало “русской души”

“Письмо в редакцию телевизионной передачи «Очевидное и невероятное» из сумасшедшего дома с Канатчиковой дачи” (“Дорогая передача..”) — пісня Владіміра Висоцького, у якій в комічній формі описується процес написання листа мешканцями ПНД на радянську телепередачу щодо таємниці Бермудського трикутника. В ній неймовірно точно втілено такі риси російського характеру, як схильність до конспірології, параноїдальність та цілковита залежність від авторитету. Спробуймо детальніше розглянути, чому ця пісня виявилася пророчою для теперішнього “дурдому, що голосує за Путіна”.
Найістотніше в очі впадає параноїдальний дискурс, який творить комізм усієї пісні. Людям в Канатчиковій дачі, насправді, здається, що увесь світ цікавиться ними та хоче заподіяти їм зло. Це є сатирою на звичну радянську конспірологічну пропаганду, де мешканцям СРСР усі хотіли заподіяти зло, при чому, навіть не знаючи про це. Віра в те. що “англійка гадить” та конспірологія про масонську змову є віддушиною для ксенофобної “маленької людини” з комплексом Бога та бажанням відчути свою значущість. “Мы зря Америку не глушим / Ой, зря не давим Израиль / Всей своей враждебной сутью / Подрывают и вредят / Кормят, поят нас бермутью / Про таинственный квадрат!”
Теорія змови завжди намагається знайти просту редуковану відповідь на питання: ”Хто винен?” — не здогадуючись, що історія є більш комплексним процесом, ніж називання лише одного прізвища. Думка про те, що “Это все придумал Черчилль в 18-м году” дуже легко трансформувалася цьогоріч в заяву Путіна про те, що Україну придумав Ленін. Також прикметним здається опис самої роботи радіо, який ніби втілює відробляння рублів Скабєєвою та Ко в 60-хвилинках ненависті, емоційно обслуговуючи хворобливу уяву середньостатистичних мешканців Рашки: “Уважаемый редактор! Может, лучше — про реактор? / Там, про любимый лунный трактор? / Ведь нельзя же! — год подряд / То тарелками пугают, / Дескать, подлые, летают, / То у вас собаки лают, / То руины говорят!” Треш-шоу з інформаційною промивкою мізків функціонують для пропаганди вдаваної величі країни-агресора, закріплюючи параноїдальний психоз в масштабах всієї країни. Тільки функцію гавкаючих собак тепер відіграють корисні дурні, на кшталт Ніколая Баскова та Тіни Канделакі.
Другою рисою персонажів пісні є пасивність та розгубленість. Її можна вибачити людям, які перебувають у закладі стаціонарного лікування, але не індивідам у демократичній на папері державі ХХІ ст. Мешканці Канатчикової дачі обирають пасивний бунт, роблячи що завгодно – створюючи ноту ТАСС, виливаючи в унітаз медикаменти, аби не збожеволіти повністю, ловлячи потай на німецькому приймачі хвилі для того, аби стежити за новинами, пишучи прохання до передачі відправити їх на Бермуди тощо, але слово головлікаря Моргуліса, що забороняє телевізор, залишається визначальним. Це фігура, що має центральну владу, навіть будучи ненависною усім. Активного бунту не застосовують. Ув’язнені не розглядають його як варіант. Загалом, більшість тез російських псевдолібералів та псевдофеміністок, типу Белли Рапопорт, Ксенії Собчак чи Ніки Водвуд, можна звести до центральної для пісні цитати: “Настоящих буйных мало, вот и нету вожаков”.
Сором’язливе прикриття банальності зла применшенням власної ролі як громадянина через небажання брати на себе політичну відповідальність. У мешканців Канатчикової дачі обмежена суб’єктність як у хворих, але як пояснити подібну інфантильну поведінку в дорослого дієздатного населення найбільшої за площею (на щастя, тимчасово) держави? Ще однією цитатою, якою можна спробувати пояснити інертність більшості росіян перед путінським режимом, є фраза “те, кто выжил в катаклизме, пребывают в пессимизме”. Після падіння СРСР спостерігається своєрідний “постмодерний застій” в політичному та емоційному сенсі. Мешканці Росії відмовляються від своєї суб’єктності та політичної повносправності в обмін на ілюзію соціальних гарантій, які не витримують конкуренції з європейськими, натомість, обираючи філістерство замість бунту. Толерування експансії інших держав, соромлива самоомана стосовного того, що податки йдуть не на вбивства мешканців України, Ічкерії чи Сирії, та перегляд треш-новин вперемішку зі стенд-апами Павла Волі та тік-токами Дані Мілохіна – modus vivendi за російського буржуазного пост-апокаліпсису.
Загалом, враховуючи посил та характер листа, цілком можливо припустити, що подібні месседжі могли б йти від рашн сучасних неадекватів — від нещодавно загиблого Жириновського до патріотичного власника маєтків в Іспанії Соловйова. Промова останнього з погрозою ядеркою Європі дуже нагадує крики про “злые происки врагов”.
А поки що хотілося б, аби мешканці Росії припиняли співзалежність від Путіна, випилилися з України та починали займатися мирними справи: радісно писали б в спортлото чи випивали бояришниковий трикутник.
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
- USD, EUR: PayPal, [email protected]
- Patreon
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0