Традиція та безлад. Частина друга

Попередня частина

Останнім часом ми все частіше чуємо про Традицію. Наївні люди думають, що це ідеологія «традиційних цінностей», «національної культури» тощо. Але це зовсім не так. Інтегральний традиціоналізм — вчення про те, як правильно відновлювати монархію та годувати правих інтелектуалів.

Інтегральний традиціоналізм, як езотеричне політичне вчення, неможливо критикувати з позицій науки та філософії, бо традиціоналізм вустами свого винахідника Рене Генона та його послідовників заперечує сучасні науку та філософію, про що, наприклад, пише сучасний «правий інтелектуал» Святослав Вишинський:

«Для Р. Генона все, що називається власне «наукою» та «філософією» після Р. Декарта, суть «тільки «профанні» філософія і наука, тобто відкидання істинної інтелектуальності, обмеження пізнання найнижчим порядком, емпіричне та аналітичне вивчення фактів, не пов’язаних ні з яким принципом, розсіяння в невизначеній кількості незначущих деталей, акумуляція необгрунтованих гіпотез, які без кінця руйнують одна одну, і на фрагментарних знань, які ні до чого не ведуть, за виключенням практичного застосування» [2, с. 171], – тому традиціоналізм формально не позиціонує себе як філософська течія в сучасному розумінні, оскільки апелює, швидше, до античного і середньовічного тлумачення філософії і науки. В цьому ключі характерною є критика, якій піддавали автори-традиціоналісти досягнення релігієзнавства та орієнталістики свого часу, викриваючи їх як науки, глибоко неадекватні предмету свого вивчення, а саме щодо холістської свідомості архаїчної людини та сакрального космосу традиційної («донаукової») цивілізації.

Очевидно, що в подібній критичній налаштованості сучасний дослідник може помітити аналогії із новими підходами та формами наукового пошуку, пов’язаними головно із постатями К. Г. Юнга, М. Еліаде та А. Корбена, котрі спричинили революцію у вивченні не лише культурно-релігійної спадщини доби традиційного світу, його реабілітації в очах науки, але й в самому антропологічному аналізі сучасної людини, виявленні в її підсвідомості факторів, що раніше були цілком відхилені академічної наукою модерну як «ненаукові забобони». Виходячи ж із детального вивчення біографій вказаних науковців, сучасний дослідник може виявити, що окреслений нами непрямий зв’язок чи, принаймні, антецеденція революції в науці та філософії, що прослідковується стосовно школи традиціоналізму та загального духу його досліджень, є не настільки примарним».

(Святослав Вишенський, «Проблеми філософської ідентифікації школи інтегрального традиціоналізму»)

І це логічно. Абсурдно розмовляти з панотцем про спасіння душі за допомогою інструментарію теоретичної фізики. Бо Традиція — не наука. Наука і віра відповідають на різні запитання. Нова елементарна частка не наблизить вас до Бога, а концепт святої трійці не допоможе перемогти рак. Американський біолог Стівен Гулд називав це «неперетинні магістерії». Релігійна та політична істина є різні істини. Втім, на відміну від релігії, традиціоналізм не передбачає такого розподілу, бо претендує на право організовувати суспільство за своїми «інтегральними» лекалами.  

Традиціоналізм, як не наукове, не філософське знання, що спирається на заздалегідь неверифікований містичний досвід, принципово не може бути заперечено інструментами науки. Традиція — вчення про те, як адепт цього ж таки вчення має ставитися до світу, суспільства, себе. Традиція має заспокоїти знервовану сучасну людину і надати її життю зміст. Двоногим приматам, зазвичай, важко визнати, що вони живуть у царстві малоорганізованого хаосу. Це надто страшно. Власне, «не філософське» і «не наукове» вчення Традиції є милицями, які використовує слабка та перелякана людина, щоб примиритися із непередбачуваною реальністю. Звісно, якщо людина реально у це вірить, а не блазнює.

***

Традиціоналізм дарує ілюзію відповідей на всі питання. І ми вже стикалися із подібними тотальними ідеологіями. Наприклад, таку ж ілюзію породжував у своїх адептів «діалектичний матеріалізм» (схоластична версія філософії Маркса), що її Сартр справедливо називав «волюнтаристичним ідеалізмом» сталіністів.

«Традиція» є таким саме словом-відповіддю-на-всі-питання, як «діалектика» чи «дискурс». Пхайте це слово у тексти, і всі усвідомлять вашу дотичність до езотеричних релігійно-філософських знань. Якщо ж реальність вступає у конфлікт із єдиновірною теорією, то тим гірше для реальності! Це, власне, зближує «партійний марксизм» із релігійно-містичними вченням.

Водночас, традиціоналісти не цураються «академічності». Статті «правого інтелектуала» Вишенського оформлені як і статті «лівих інтелектуалів» у журналі «Спільне». Ці тексти вдало імітують сучасну «гуманітарну науку». Це теж важлива претензія на «культурну гегемонію» у царині позначок за академічну успішність. Гендерні студії, скільки б їх не критикували, мають більше стосунку до пошуку наукової істини ніж «фетви» традиціоналістів — у випадку «традиціоналізму» нам прямо пропонують вірити у галюцинації.

Згаданий вище православний геноніст Серафим Роуз радив православним відкинути теорію Дарвіна, бо вона суперечить Писанню. Традиціоналізм в принципі заперечує сучасну науку, і це не «традиційна» обмеженість священства, а принцип. Серафим Роуз був широко освіченою людиною із університетським дипломом релігієзнавця. Його магістерська робота була присвячена даосизму, а його вчителем був буддистський містик Алан Уотс. Юджин Деніс Роуз вірив у теорію еволюції, але після постригу у монахи перестав. Він відкидав науку й дарвінізм, заперечуючи їх істинність, бо був постмодерністом, як і всі сучасні традиціоналісти. Він знав правду, але «вимахувався», щоб можна було дорікати грецьким теологам надмірними поступками духу часу. Така позиція личить йолопу, але не вченому мужу, що усвідомлював і сам Роуз, коли пропонував грецькому теологу Каломіросу розглядати теорію еволюції, як ворожу і помилкову «філософію», що має на меті зашкодити церкві. Втім, переконливих аргументів у роботах американський монаха бракувало:

«Должен Вам откровенно сказать, что большинство «эволюционистов» после этих слов скажут: этот человек сумасшедший, он отрицает факты. Полагаю, что Вы по крайней мере готовы дочитать до конца то, что я Вам предложу, пытаясь основывать все целиком на святых отцах. Если я ошибусь, надеюсь, Вы мне укажете».

Иеромонах Серафим (Роуз) «Православный взгляд на эволюцию (письмо А.Каломиросу)»

Роуз підкреслює, що православ’я (через молитовні практики ісихазму, що дає можливість вірянину безпосередньо спілкуватися з Богом) є єдиною вірною формою Традиції для західної людини. Живіть із цим знанням, бо воно істинне у православній системі координат.

Насправді, говорити, що наука перебуває із вірою у вічному конфлікті — абсурдно. І легенда про Адама, і теорія походження людини від мавпи є істинним. Бо це різні істини. Наука вивчає природу і узагальнює дані, що можна перевірити. Істиною релігії є Бог та безсмертя душі. Істина поета — поєднання слів та фонем, істина музиканта — звуки і ритм.

***

Традицію неможливо критикувати, бо  вона є істиною, джерелом легітимності влади та імперативом вашого існування, якщо ви у неї вірите. Але Традиція — мотлох, якщо ви вважаєте її однією із багатьох форм духовного самогубства та слабкості. Звичайнісінька ідеологія, що використовує окультні механізми своєї суспільної легітимації.

Тож ми можемо розглядати це явище виключно політично та утилітарно, і лише там, де цей концепт сприяє оформленню політичних ідей. Традиціоналізм — хибна теорія, як і всі ідеології. Тож намацати його сутність можна, виявляючи його вроджені хиби.

Коли сакральна ідеологія починає боротися за владу і стає «метаполітикою», воно стає найбільш вразливою для критики. Як в анекдоті про боксера та тещу, яка «так солоденько відкрилася» для нокауту. Ми маємо визначити, наскільки ця традиціоналістська штука шкідлива і для кого. Розмови про істину, нагадаємо,  будуть марною витратою часу. Якщо ви стикаєтеся із колорадським жуком, то ви можете вивчати кольорову гаму надкрилець, стадії розвитку, але це пусте знання. Важливо знати, що і скільки воно жере, щоб обрахувати потенційні збитки і визначитися, якою отрутою його виводити. Практика є критерієм істини.

***

Православне християнство є доволі безпорадним, коли виходить за рамки богослужбової практики, про що свідчить консервативний російський православний теолог диякон Андрій Кураєв.

«Умножилось количество «проклятых вопросов». На боль экзистенциалистов не ответишь умножением церковной позолоты и мишуры. Психологи, психиатры, психотерапевты составили серьезную и профессионально-успешную конкуренцию клиру. Научная библеистика пришла к выводам, которые стесняются озвучивать в наших семинариях. Просто так называть всю религиозную жизнь человечества за пределами «канонического православия» сатанизмом тоже уже неубедительно и неприлично.

У критиков традиционной христианской семейной модели (один брак на всю жизнь) появились новые аргументы (тут и увеличение продолжительности жизни, и экономическая, правовая и социальная самостоятельность женщины, и, наконец, просто понимание брака как воплощения любви). А, может, стоит вообще уменьшить слишком уж преувеличенный церковный интерес к контролю над семейной и половой жизни людей?

В святоотеческо-монашеской литературе не найти ответ на вопрос «если сын подросток». «Сокровищница православной педагогики» вообще оказалась на редкость бедна.

В церковных установлениях много сказано о том, как радовать православного царя, исполнять его веления. Но новый опыт жизни в светских и демократических государствах, в статусе меньшинства не имеет никакого внятного церковно-канонического оформления. Да и сама гибель Византийской Империи и ликвидация Божиим Промыслом всех православных монархий разве не взывает к соборному обсуждению этого обстоятельства?

А что ответить современному естествознанию? А как увязать с Евангелием вызовы и возможности современной биоэтики?»

Тож ми стикаємося з тим, що традиціоналістичне та містичне православ’я не може чітко говорити на мові «метаполітики», а щодо політики, то після падіння монархії у Греції нічого канонічного та зрозумілого сказати не здатна. У церкви є чіткі принципи взаємодії із єдиновірними царями і князями, але немає настанов для світської республіки. Може щось і є у сучасних богословів-греків, але нашим фашистам-традиціоналістам воно не підійде. Бо, наприклад, заклик не ненавидіти геїв, а ненавидіти гріх у собі виглядає аж надто ліберальним і надмірно християнським. Жодного «якщо Бог є, то все дозволено».  

Може Бог взагалі республіканець чи лібертаріанець? От, наприклад, за соціальний та науковий прогрес людей винагороджено більш приємним та довгим життям. Якщо це воля Божа, то він, певно, прогресист.  

Далі буде


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...