«Коли я ознайомився з партіями традиціоналістів, націоналістів, палеоконсерваторів та правих популістів, то за спиною кожної з них я побачив шахрайський писок гуманітарного інтелігента» (Іван Франко, «Апокрифи. З неписаного», 2-й том)

Не варто думати, що ця стаття буде присвячена угрупованню «Традиція і порядок». Ні, вони цікаві насамперед тим, що так назвалися. Не вони були першими, хто підняв побиті міллю корогви і пішов у «хресний хід» проти прогресу, науки та європейської цивілізації. Нагадаємо, що 2009 року з’явився Український Традиціоналістичний Клуб, а ще пізніше — міжнародна інтертрадиціоналістська спільнота, що об’єднувала російськомовних «правих інтелектуалів». Є ще ультраконсервативний «Катехон», що прямо запозичує у назві центральну концепцію сучасного російського монархізму. Навіть назва співпадає із назвою угруповання «православного» олігарха і натхненника «руської весни» Малофєєва.

Власне, «катехон» є концепцією, що не тільки означає «утримання», але і є центральним поняттям сучасного російського православного монархізму. Російські білогвардійці після революції 1917 року винайшли виправдання аморальній та протизаконній практиці царизму. Вони твердять, що Микола Другий не знищував власноручно самодержавство та Російську Імперію, а протистояв антихристу, «утримував» його. Тож політика царату перестає сприйматися як суміш некомпетентності, безглуздого насильства і корупції. Помазаник божий використовував самодержавну владу для того щоб врятувати нас від кінцю світу! Ми не можемо усвідомити сенс його дій, бо він був обраний Богом. Дії його прихильників-чорносотенців та корумпованих бюрократів можуть бути виправдані, бо цар і його піддані протидіяли не політичним супротивникам, а самому Сатані. А тут уже не до вибору засобів. «Якщо Бог є, то все дозволено!» Можна вбивати, брехати. красти. Можна все.  

Вчинені у минулому «хороші» злочини стають прецедентом для виправдання сучасних злочинів. Саме ця вседозволеність і була ідеологією Гіркіна та першої хвилі «руської весни». І це, звісно, з абсолютно алогічним припущенням. Бо «білі» програли. Їхні помилки і нездатність пристосовуватися до змін призвели до мільйонів смертей. Але вже і СРСР розвалився, а Антихрист не прийшов. «Катехон» виявився вигадкою. Навіть у російському православї така тема є «дискусійною», бо Микола ІІ — лише страстотерпець. Його попереднє життя не вважається святим та непогрішним.  

Власне, український «катехон» є калькою з російського концепта, але на іншій території. Без династії Романових, але із тим же тартюфівським святеницьким пафосом, що має замаскувати ту саму диявольську пропаганду «християнської» вседозволеності.  

***  

На «бунт проти сучасності» завжди є попит. Капіталізм передбачає економічну свободу, але не виключає морального та фізичного примусу до праці. Капіталістична Свобода має тамуватися нібито не капіталістичною священною Ієрархією. Остання виправдовує експлуатацію та суверенну корупцію. Втім, доведено історією: надто деспотичні правлячі класи заводять країну у корупційний застій, що закінчується вибухом. Тож «катехоном» розвитку і прогресу є Свобода, а не Ієрархія, як нас намагаються переконати праві.

Така діалогічність та конфлікт між Свободою та Ієрархією властиві, насамперед, культурі Заходу, який першим приручив протидію та зробив розбрат мотором розвитку — тепер цим відкриттям користуються у всьому світі.

Обіцянка традиціоналістів побудувати безконфліктне квазіфеодальне суспільство є небезпечною утопією, у випадку реалізації якої, ми мали б відмовитися не тільки від прогресу, але і від здобутків західної цивілізації, лінійного розуміння часу. Єдине, що буде квітнути при такому порядку — корупція.     

Свобода і Справедливість вимагають раціонального вибору, і більшість українців, якщо вірити соціологам, люблять саме ці анархічні поняття. Втім, люди не завжди керуються виключно розумом та вигодою. Завжди знайдеться перелякана людина, що буде люто опиратися прогресу, вірити у змову та можливість повернутися до вигаданої «золотої доби». Завжди знайдеться кмітливий та розбещений декадент, що зварганить для споживача відповідний ідеологічний опіум. Людський розум має вади та обмеження. Довірливість людей — всеохопна.

Є на це зілля і «елітний попит». За збереження традиційного права багатіїв бити та гвалтувати покоївок, якому загрожує Стамбульська конвенція, традиціоналісти можуть влаштувати «антигендерний» пікет Кабміну або влаштувати малочисельну акцію протесту 8 березня проти прав і свобод жінок.  

***

Щоб Президенту не було соромно одному їздити із томос-туром та використовувати Бога у якості піарника вони готові організувати власний екуменічний еклесія-тур для християн-фашистів. При чому для всіх одразу. І це вже трохи вилазить на за рамки традиціоналізму. Бо справжній український православний релігійний традиціоналізм — різати римо-католиків, греко-католиків, юдеїв і старообрядців у славу руських царів із династії Гольштейн-Готторп-Романових. А от греко-католицький традиціоналізм полягає у тому, щоб просити короля захистити їх від божевільних схизматиків-дезунітів та польських релігійних традиціоналістів, які теж не любили своїх єдиновірців східного обряду.

Не треба казати, що практика вбивства українцями українців є чужою сучасним ультраправим. Наші фаші готові святкувати масове вбивство греко-католиків. Не вірите? Даремно.

Київрада минулого року, за ініціативи депутатів-«свободівців», відзначила річницю Коліївщини. Загальновідомо, що «колії» крім «ворожих» для націоналістів євреїв і поляків (бо не «свої») різали і українців-уніатів, і релігійних біженців із імперської Росії — старовірів. Не дивно, що чорносотенці бачили себе продовжувачами справи «коліїв». Це ж повстання не українців, а православних малоросів. «Християнські князівства Умані та Сміли» Гонти і Залізняка надихалися не національною чи становою програмою, ні. Це вузьке православне повстання, що було направлено не тільки проти визискувачів, але і проти будь-яких іновірців, який можна було вбити та пограбувати.  

Вбивство греко-католиків та старообрядців досі є «традиційною цінністю» для політичних нащадків чорносотенців із ВО «Свобода», такою ж, наприклад, як і насильство щодо покоївок.

Тож або Коліївщина, або екуменізм. Треба обирати між розумними та гарними, а не намагатися і рибку з’їсти, і на конику погоцати. Консервативне традиціоналістичне православ’я проти ліберального екуменізму. Взагалі проти.

***

Насправді, з точки зору здорового глузду виглядає дивною спроба об’єднати прихожан церкви Христової та єретиків під одним дахом. Бо якщо Ви вірний однієї Церкви, то вважаєте інший шлях до Бога хибним. Це віра, а не мистецтво політичних компромісів. Невже примарна політична єдність важить більше ніж вірність Богу?

Процитуємо американського православного консервативного теолога та традиціоналіста-геноніста Серафима (Роуза):

«”Христианский” экуменизм в своем наилучшем варианте представляет собой искреннее и понятное заблуждение протестантов и католиков, — заблуждение, которое заключается в том, что они не умеют понять, что видимая Церковь Христова уже существует и что они находятся вне ее».

«Посудите, насколько должен православный христианин ходить в страхе Божием, дрожа, как бы не потерять благодать Его, которая ни в коем случае не дается всем без исключения, но только тем, кто хранит веру истинную, ведет жизнь христианского борения и хранит, как сокровище, благодать Бога, которая ведет их к небесам. И насколько еще более осторожно должны православные христиане идти в наши дни, когда их окружает поддельное христианство, которое предлагает свои собственные переживания “благодати” и “Святого Духа” и умеет в изобилии цитировать Писание и святых Отцов, чтобы доказать свою правоту! Воистину близки последние времена, когда придет духовное заблуждение столь убедительное, чтобы прельстить, если возможно, и избранных (Мф. 24, 24).

Лжепророки современности, в том числе и многие официально “православные”, еще более громогласно объявляют о приближении пришествия “нового века Святого Духа”, “новой Пятидесятницы” и “точки Омега”. А это именно то, что в истинных православных пророчествах называется царством антихриста».(Иеромонах Серафим (Роуз). «Православие и религия будущего»)

Якщо б захід «Традиції та порядку» не претендував на назву «міжконфесійної еклезії (зібрання громади ) християн», а був просто  «збіговиськом християн-фашистів», то слова традиціоналіста-геноніста Сераима (Роуза) можна було б просто проігнорувати. Але претензія на екуменізм робить вітчизняних   православних традиціоналістів слугами, хай і несвідомими, Сатани, якщо ми вірно розуміємо православ’я.

Греко-католикам теж не має сенсу ходити до православних на еклесії. Блаженніший Святослав (Шевчук) є митрополитом Київським. Жоден розрекламований Томос не спростує того, що УГКЦ є єдиним законним (канонічним) спадкоємцем Київської Церкви і називається вона Київська Католицька Церква. Такої віри дотримується кожен п’ятий віруючий та кожен десятий громадянин України.

Нагадаємо також, що Андрей Шептицький до більшовиків і нацистів ставився з більшою повагою, ніж до українських націоналістів бандерівського «розливу», та називав останніх «бандитами», бо їхня діяльність не ґрунтувалася «на високих засадах християнської етики й моралі». Із пісні слова не викинеш. Не підтримував Великий митрополит вбивства євреїв та поляків. Він хоч і був ідейним консерватором, але був мужем при розумі і пам’яті, мав чіткі моральні орієнтири та не погодився виправдовувати політику геноциду дітей Божих ні під німецьким, ні під українським прапором.

Що з ними робити, якщо вони ніколи не стануть частиною квазіофіційної ПЦУ? Знову будемо різати як у 1768? Може варто усвідомити, що політизація релігії веде до небезпечних для життя та здоров’я наслідків?

Віруючим та невіруючим в Україні та у всьому світі потрібен міжконфесійний мир та стіна, що відокремлює державу від церкви і навпаки. Клерикалізм шкодить і людям, і вірі. Той хто сьогодні мріє використати державу, щоб загнати людей на молитву, має змиритися з тим, що післязавтра держава зі своїх міркувань буде призначати зручних ієрархів. І тоді вони отримають ту саму «чорну, одноногу лесбійку» із анекдоту, у митрополичому сані, бо самі запросили державу у якості ресурсу «духовної сили».

При такому міжконфесійному розкладі, вважає соціолог релігії і великий друг України Хосе Казанова, Україна приречена наслідувати США, де релігійні деномінації та держава розділені, жодна церква не претендує на першість хоча релігія і не може бути поза політикою. Така мультицерковна система залишає людині право вірити чи не вірити, але забороняє державним примусом навертати у християнство, іслам чи атеїзм.

Американський підхід до релігії не сприятиме терміновій національній консолідації, але американці, новозеландці, канадці, австралійці и британці якось живуть із релігійним плюралізмом. Ці нації не мають ні тисячолітньої історії, ні особливої рідної мови, що вимагає «особливого захисту» у час президентських виборів, і живуть краще від українців. І нам теж не варто уніфікувати наші релігійні, мовні та культурні відмінності. Спроба загнати всіх під один штучний шаблон руйнує Україну, бо Україна і є поєднанням людей та регіонів, що сильно відрізняються одне від одного. Сама ідея про соборність через визнання багатоманітності українства є значно шкідливішою для стратегії «руського міру», ніж вбогі спроби зліпити «справжнього українця та українку» за образом та подобою Тягнибока і Фаріон. Крім того це і є сенс соборності, як її бачив винахідник цього політичного поняття націоналіст та лівий соціал-демократ Юліан Бачинський.  

Далі буде

---

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS