Відомий в вузьких колах прихильник російських наративів та симпатик фашизму Олексій «Сталкер» Свинаренко написав теоретичну статтю про необхідність ультраправого вуличного насильства тут і зараз. «Боротьба волі проти свободи», «це війна за те, якою саме буде Україна вже завтра» — таке пише Свинаренко, закликаючі модних праваків на чергову священну антиукраїнську війну у вересні. І це логічно. Восени школярі повернуться з канікул і це має трохи покращити мобілізацію борців за «традиційні цінності». Поки що зіткнення із супротивниками закінчується для них не найкращим чином. Старшокласники — надія та опора правого руху.

От як формулює свою мету пан Свинаренко:

«І ключовим питанням сьогодні є не за Україну ти чи ні, а за яку саме ти Україну? За Україну, яка друг Росії, чи за Україну маріонетку заходу? Чи може ти за вільну незалежну Україну?»

В умовах потенційної війни із Росією Свинаренко кличе боротися за «вільну та незалежну» Україну, яка без підтримки Заходу стане сателітом і реальною маріонеткою Росії. Саме таку напівнезалежність обстоюють вітчизняні олігархи та бюрократи, яким хотілося б самостійно та незалежно обкрадати народ України, не озираючись на критику. Адже «прозахідний» — це і про демократію. Тож основними бенефіціарами оголошеної ним вуличної війни будуть корумпована владна верхівка та проросійські сили.

Ви можете сто раз повторити, що «українська армія найсильніша», але у війні із ядерною державою, що має перевагу на суші, морі та землі ми приречені. Можна довго лаяти західних союзників за непослідовну та зрадливу позицію, але інших союзників Україна просто не має. Наступного дня після розриву стосунків із Заходом можна буде підписувати капітуляцію перед Росією. 

Хто ворог ультраправих?

Свинаренко пропонує боротися саме проти ліваків та лібералів, бо вони його лякають. Ліберали надто сильно опираються проросійській орієнтації та олігархічній самоізоляції й орієнтуються на Захід. Прикметно, що сам Свинаренко більше симпатизує афганським ісламістам — талібам, ніж США, та виступає проти «зовнішнього управління», про яке говорять Володимир Путін та медведчуківці з ОПзЖ. У своїй статті він не називає колишніх праворадикалів Сергія Стерненка та «Гонор», але натякає на них. Свинаренко також зазначає, що частина лівих ходила на акції підтримки Стерненка, якого генпрокуратура і проросійські політики мріють побачити у в’язниці через вбивство в наслідок самозахисту. Бо проблема ж не у Стерненку, а в тому, що організована злочинність у поліцейській формі не має саджати тих, хто перейшов їм дорогу.  Рідкісний випадок, коли правий інтелектуал не бреше.

«Уся ця “пропосольська тусовочка” у кращому випадку не зіграє ніякої ролі, у гіршому підтримає антифашистів у їхньому протистоянні з правими. Прикладом є підтримка Міллера і фонду сприяння демократії Боленкова».

Це найгостріша «шпилька» в тексті, бо здатність «Гонора» продовжувати дискусії на вулиці неакадемічними методами відбиває всяке бажання у нашого правого аналітика згадувати націоналістів, що відійшли від неонацизму в бік демократії поіменно. Адже вони геть зовсім не бояться наближеного до колишнього голови МВС Арсена Авакова російського емігранта-неонациста Сергія «Боцмана» Коротких, який намагається знищити усіх правих, які не присягнули йому особисто. Його «лейтенанти» з числа інших емігрантів-неонацистів вже пишуть заяви у поліцію через побиття з боку людей, схожих на активістів «Гонору». 

Обачливий Свинаренко, мабуть, не згадує їх саме тому, що не любить, коли обличчя набуває баклажанного кольору через побої. Його можна зрозуміти.  

Чому саме ліваки?

Ліваки за свободу особистості. Для Свинаренка це жахлива ідея. Свобода має бути тільки у мєнтів та їхніх інформаторів. Ми не натякаємо на Свинаренка, бо він є відкритим донощиком, що збирає особисту інформацію своїх політичних опонентів та передає її СБУ, і навіть не приховує цього.

«Національний Спротив (всеукраїнський рух ідентаристів, фактично завдяки проекту організації: Вольєру СБУ вийшли на засновників ревдії та почали проти них кампанію, таким чином з’явилась можливість ліквідувати структури анархістів в зародку)».

Втім, у іншій частині тексту він сам собі заперечує — тобто визнає, що анархістські та ліві організації все ж є. Він навіть називає чисельність «ліквідованих у зародку» угруповань. Бо або успіх «ліквідації» був не таким гучним, як здається, або результату так і не досягнуто. І не варто дивуватися, що він сам викриває власну брехню. Правди для модних правачків не існує. Вони її позбулися, як зайвого, коли деградували. Фашизм — це особливо дегенеративна політична філософія, яка заперечує мораль та істину.

Свинаренко не закликає боротися з ватниками. Він їх тільки побіжно згадує. Так і пише, що «у цілому на вулиці у них немає постійної серйозної сили, а ті стили які є, то лише ситуативно найняті спортсмени».

Свинаренко пише це попри те, що приватні силові структури російської п’ятої колони по всій Україні мають легальну зброю, бази для підготовки, високих покровителів у депутатському корпусі та серед мусорських рєшал. Він не може цього не знати. Адже серед ватних бойовиків зустрічаються колишні представники право-націоналістичних організацій та ветерани російсько-української з добробатів.

Наприклад, харківських «Патріотів за життя» — угрупування колишнього фашиста і чинного ватника Іллі Киви — очолює засновник «Східного корпусу», майор міліції у запасі та ветеран АТО Олег Ширяєв. «Національний корпус» перебуває у стані вуличної війни з його бійцями. Свинаренко хизується своєю обізнаністю, але чомусь не враховує такі речі. Припускаю, що це не випадковість.

За що боротися?

Фашисти, зазвичай, неспроможні сформулювати будь-який позитивний політичний ідеал українською. Всім зрозуміло проти чого виступають праві. Вони проти прогресу, але пояснити, що має бути натомість — просто не здатні. Забороніть їм шукати ворогів, і вони остаточно заплутаються. Тож замінником повноцінної ідеології їм служать псевдоісторичні аналогії.

Згідно слів Свинаренка, опозиційна «Євросолідарність», правляча «Слуга народу» і напівмертвий «Голос» є партіями, орієнтованим на історичну традицію УНР — Української Народної Республіки, що короткий час існувала після розвалу Російської Імперії й керувалася соціалістичною інтелігенцією. ОПзЖ ж орієнтуються на УРСР.

Звісно, ультраправі мають бути не за огидну прозахідну демократію, не за відверте повернення до орбіти Росії та не за страшний ЛГБТК-лівацький хаос. Ні. Свинаренко вважає, що шлях накреслила «Традиція і Порядок», коли заявила про свою прихильність до режиму Гетьманату Павла Скоропадського. Так і пише у тексті під світлиною: «Одна з акцій Традиції і Порядок, які одні з перших взяли курс на героїзацію Скоропадського». Це маячня. Гетьманці з’явилися в українській політиці іще 20 років тому [1].

Ультраправі, на думку Свинаренка, є прихильниками несамостійної держави Скоропадського та ідеології малоросійства.

«Проект сильної України Скоропадського. На цьому полі пасеться частина політиків на кшталт Турчинова і Смешка. Також на його монополізацію націлені праві рухи».

Нагадаємо, що режим Скоропадського був встановлений фактично силами німецької окупаційної адміністрації, а останнім рішенням гетьмана до втрати влади було… повернення до складу білогвардійської Росії. Бо українські малороси ідеологічно близькі російським імперцям. Так само і нинішні українські праві є близькими до ультраконсервативного режиму Путіна ідеологічно. Тож якщо ви схильні до держзради і готові перейти на сторону країни-агресора, вам варто приєднатися до українських правих. Вони ж саме у цьому бачать ідеал «сильної України».

Ліві, на думку Свинаренка, просто хочуть хаосу:

«Проект Махна, а тобто ліквідація держави як такої, та впровадження анархії(вважай хаосу), є ключовою програмою анархістів та інших лівих різних мастей: частина лгбт-активістів, антифашистських угрупувань, прозахідних сил тощо».

Насправді, якщо порівнювати період Директорії та «махновщину», то остання виглядає зразком дисципліни та порядку. Вакханалія вбивств та грабунків, втрата керованості армії — це про Директорію УНР, але не про анархістську Революційну повстанську армію. Анархісти вибрали ексклюзивну кадрову стратегію, яка була чужою як для петлюрівців, так і для біляків та більшовиків. Державницькі політичні сили намагалися не надто карати армію «за ексцеси», в той час як анархісти практикували страти солдат-мародерів та погромників. Тож і керованість війська, і криміногенна ситуація були кращими ніж у їхніх опонентів. Бо, як відомо, «анархія — мати порядку». Це не жарт, а скорочене до афоризму висловлювання Прудона та одна із засадничих ідей анархізму.

РПАУ програла в громадянській війні через свою ресурсну обмеженість. Спроби розширитися у бік Росії виявились невдалими — анархісти не були популярними серед російського селянства. Тож ми можемо стверджувати, що глибинною українською національною ідеєю є анархія, а не авторитарна атаманщина правих. Порядок проти хаосу. Етнічна толерантність проти погромного бандитизму. Революційна дисципліна проти націоналістичної розхлябаності. Слава Анархії! Махновцям слава!

«Доктрина дестабілізації»

Від липня місяця ветеран правого руху, вихованець Авакова та депутат-ОПзЖопець Ілля Кива у своєму телеграм-каналі погрожує Зеленському влаштувати проблеми у вересні та лякає гаранта Путіним: [1], [2], [3].

Проросійське видання «Страна.ua» готує тематичні ролики про те, як добре було бути друзями Росії. Православна церква Московського патріархату проводить хресний хід і свідомо завищує кількість учасників цієї політичної акції мало не в десять разів. Йде ідеологічна накачка ватників. Готується якась політична провокація. Це має розуміти навіть такий як Свинаренко.

Скоріш за все він розуміє, але у нього інше завдання. Дестабілізація режиму «слуг», якому прислужиться різанина та стрілянина під час зіткнень фашистів з антифашистами восени. Також вигодоотримувачем цієї ситуації може стати Аваков чи інший «вождь силовиків», який хоче скористатися кризою, щоб закрутити гайки. 

КДБ Білорусі використовує ультраправих у Польщі для переслідування емігрантів-анархістів. В Україні бореться із білоруськими анархістами, посилаючись на білоруських ментів у своїх доносах, сам Свинаренко. Тож наше покірне телятко може смоктати молоко не лише у вітчизняних правоохоронців, але і в зарубіжних. Для фашиста зрада — нормальний вчинок. У цьому вони рідні брати більшовиків.

1. У 2000 році було створено ВГО «Союз гетьманцев-державників». Молодіжкою цієї організації керував Олександр Алфьоров. Зараз він член Вищої Ради Партії Національний Корпус. Тож ідея не нова. Старше покоління праваків вже покрутило в її руках і викинуло.  

---

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS