Попередня частина

Попри поширену серед вітчизняних правих, а також та лівих — адептів «Фонду Рози Люксембург» — думку, націоналізм це не про праве або ліве. Націоналісти, як зазначає дослідник-конструктивіст Бенедикт Андерсон, жодного разу не дали чіткого визначення нації. Тож навіть провідні українські праві інтелектуали Юрій Михальчишин та Андрій Іллєнко вимушені послуговуватися радянським визначенням, яке є похідним від сформульованого у роботі Йосипа Сталіна «Марксизм та національне питання». Про це вони самі розповіли ще незадовго до Майдану, коли намагалися переозначити Французьку Революцію як націоналістичну і праву.

Згідно думки Сталіна, націю можна визначити як «исторически сложившуюся устойчивую общность людей, возникшую на базе общности языка, территории, экономической жизни и психического склада». Для заспокоєння націоналістів зазначимо, що і Сталін запозичив ці думки у соціал-демократів Карла Каутського та Отто Бауера. Нині це визначення вважається трохи расистським і не дуже науковим. Так непотрібний лівий мотлох став частиною праворадикальної ідеології, бо права ідеологія сама по собі є деструктивним імморальним мотлохом. Адже, насправді, правизна не має мети чи смислу без наявних прогресивних сил.

«Правими українцями» провідний діяч української революції Михайло Грушевський називав чорносотенців та октябристів, що стояли на позиціях малоросійства. Власне, українські чорносотенці були етнічними націоналістами та ксенофобами, але політично орієнтованими на Москву. Ірландський республіканізм (націоналізм) і сьогодні є явищем переважно лівим, а не правим. Таким цей націоналізм був від початку Великоднього повстання 1916 року. Також лівим є й сучасний курдський націоналізм, і навіть «борзаністи» — «праві» курдські націоналісти Північного Іраку є значно прогресивніше від інших політичних сил Іраку і мають статус спостерігачів у Соцінтерні.

Ліваки йдуть разом до спільної мети?

Такого явища як «ліва єдність» не існує. Ліві не завжди підтримують «більшовистську комунію» і не завжди готові реалізовувати інші страшні фантазії переляканих консерваторів. Є свіжіші приклади. Лівоцентрист Барак Обама не помилував лівого індіанського націоналіста Леонарда Пелтієра, якого обвинувачують у вбивстві двох агентів ФБР. Учасник Руху Американських Індіанців і далі сидить у в’язниці попри наявність алібі. Дещо цікаве про Рух Американських Індіанців: ця організація викликала захоплення у керівників СРСР, але ентузіазм трохи згас після того, як ці опоненти американського уряду висловили свою підтримку частині нікарагуанських антикомуністичних контрас, які захищали інтереси індіанців Москітового берегу.

Ліві вбивають один одного за слушної нагоди. Про це свідчить вся історія більшовиків, які системно винищували інших соціалістів, анархістів та власних дисидентів. Випадки побудови лівого фронту завжди пов’язані із диктатурою та фашистською загрозою. Праваки — архітектори та будівельники лівої єдності.

Праві заодно?

Є думка, ніби правим легко знаходити єдність одне з одним попри те, що вони мають абсолютно несумісні ідеології. Християнський фундаменталіст та неонацист-язичник мають ненавидіти одне одного, але воно так не працює. «Хрюси» та «сатаністи» легко знаходять спільну мову, бо права політика — не про конкретні ідеї, а про напрямок руху. Гальмувати прогрес людства можна під різними гаслами. Тож, коли закінчуються ліві, праваки починають нападати на своїх.

Наприклад: партія «Демократична сокира», в керівництві якої є яскраві в минулому ультраправі діячі, для яких навіть напівнацистський домайданний Автономний Опір був «пекельно лівацьким», бере участь в акціях «Національногл корпусу». Бажання цієї партії креативно поєднати непоєднуване — капіталізм та особисту свободу — викликає щирий батхерт у колег з правого руху. Геть зовсім не ліве бажання досягти рівності для ЛГБТ-людей та легалізації канабісу вибішує праваків із «С14», які борються з ними за право посидіти у наглядових радах міністерств та відомств. Тож боротьба за грошові знаки та владу у цьому випадку перетворюється на «священну війну» проти «збоченців» та «наркоманів».

Той самий процес ми спостерігаємо у всьому світі. Комуністичний рух більшовистської традиції пережив крах, і сьогодні на Заході ми не бачимо значущих партій цього напрямку, за виключенням, певно, німецької  Die Linke. Втім, навіть у цій партії є потужне консервативне красно-коричневе крило. Цілком обґрунтовано говорити про «муссолінізацію» світового комуністичного руху, який вже й ідеологічно мало відрізняється від «поміркованого» фашизму.

Власне, слабкість традиційних комуністів призвела до того, що крайньо праві продовжують інтелектуально деградувати. То шукають «хороший фашизм» і вимагають відрізняти його від «поганого нацизму», то вірять у всесвітню «змову педофілів», захищають «сімейні цінності», і при цьому в США голосують за хтивого балакучого дурника із морквяною чупринкою, який хапав жінок за піхву, зраджував дружині та робив інші несумісні з традиційними поглядами на життя речі. Найпростіше живеться російським правим. Їм не треба мучитися. Право-популістська диктатура Путіна наразі задовольняє консервативну більшість російських виборців. Продукти дорожчають, але коп може без наслідків прикінчити дагестанця. Чим біднішими будуть росіяни та жорстокішим буде Кремль, тим ближче той режим буде до ідеального правого.

Власне, найкращий спосіб досягнення правої єдності давно відомий. Цим методом скористався Адольф Гітлер під час ночі Довгих Ножів, коли винищив апаратних та ідеологічних конкурентів у партії. Тільки Гестапо може забезпечити праву єдність.

Засновник консервативного американського часопису National Review Вільям Баклі у середині 60-х вигнав з редакції прихильників біологічного расизму, антисемітизму, божевільних берчистів та прихильників Айн Ренд, бо вважав їх шкідливими та небезпечними для республіканців. Він добився посилення позицій партії, але перед смертю був вимушений спостерігати, як ці балаболи та неадеквати знищили його старання. Трампізм та альт-райти є саме тією радикальною версією правизни, від якої консерватори намагалися позбутися у післявоєнному світі, але не змогли. Бо якщо ти будуєш свою позицію, як гальмо змін, то неодмінно знайдеться дегенерат, який спробує повністю зупинити прогрес під виглядом «захисту вітчизни».

Зупинити прогрес неможливо, тому ми інколи можемо стикнутися із прогресивними консерваторами, що захищають права людини та цінності давно укоріненого демократичного суспільства. Бо іншого «прекрасного минулого» вони і не пам’ятають.

Ліві — соціалісти?

Поширеним правим фейком є твердження, що Гітлер був «ліваком», бо НСДАП — партія «соціалістична». Соціалістичний рух з’являється у ХІХ столітті як проєкт відмови від капіталізму чи запобігання його руйнівним наслідкам шляхом реформування суспільства. Втім, не завжди ці ідеї були лівими. В «Маніфесті» Карла Маркса є цілий список правих буржуазних та феодальних соціалізмів. Тож праві партії теж любили додавати до своєї назви слово «соціалізм» чи «соціальний». Перші британські закони, що унормовували тривалість робочого дня та особливі умови праці для неповнолітніх, ввели консерватори. У ХІХ столітті погіршилась якість рекрутів-містян, які охоче йшли до армії, щоб від’їстися на казенних харчах. Це погіршувало обороноздатність, тож консерватори виступили на захист праці, бо низькорослі та миршаві солдати їм не подобалися, а селянських синів в урбанізованій Англії для комплектації війська було вже замало.

Об’єднання Німеччини, якого добивалися ліберали, та великий державний сектор в її економіці — заслуга канцлера Отто фон Бісмарка. Власне, і те, і інше було ідеями його політичних опонентів, які він реалізував, щоб зберегти при владі «законну» династію й порядок, та позбавити опонентів їхніх козирів. Німецькі праві були не в захваті від небезпечного і надто лівого німецького націоналізму та соціал-демократії.

Повернемося до «дідуся Адольфа». Модельна для Гітлера партія називалася Christlichsoziale Partei. Це була права, консервативна, антисемітська організація з Австрії. Її засновник і кумир Гітлера Карл Люгер зробив багато для рідного Відня, коли очолював мерію. Газифікація, електрифікація, добудова водогону. Партія була популістською та реалізовувала соціальні реформи зправа, щоб уникнути революції. Ім’я натхненника Гітлера до 2013 року носив один з бульварів столиці Австрії.

У 1933 році християнські соціалісти трасформуються у австрофашистський «Вітчизняний фронт». Партію відродили після війни. Вона називається Австрійською народною партією і є правлячою. Сьогодні її очолює прем’єр-міністр Себастієн Курц.

Ліві — проти вільної торгівлі?

Насправді ліві можуть бути й прихильниками «вільної торгівлі». Наприклад, позиція лібералів та соціалістів щодо «Хлібних законів» у Британії була майже тотожною. Вони виступали за вільну торгівлю та відмову від протекціонізму. Аналогічну позицію займала соціалістична частина українського представництва у парламенті Австро-Угорської Імперії. Батько ідеї української самостійності, соціаліст Юліан Бачинський, обстоював таку позицію, бо вона була вигідна для українців, які не могли прогодувати себе на власній землі через надмірну ціну харчів, і тікали в Америку. Скасування обмежень мало сприяти закупівлі дешевого іноземного хлібу, бо в індустріальній економіці багатство створюється не в латифундіях, захищених митним бар’єром, а у переробці продукції.

Чому соціалісти виступали за вільну торгівлю? Бо це відповідало інтересам трудящих класів. Звільнення людства передбачає вихід бідних зі злиднів. Протекціонізм у Галичині та Британії охороняв привілеї великих землевласників та консервував бідність найманих працівників та малоземельних селян.

Післявоєнні праві та центристські уряди Франції планували зростання «п’ятирічками», а економічною концепцією німецьких християнських демократів є ордолібералізм. Тобто соціально орієнтована ринкова економіка. Кейнс, що систематизував методи державного втручання в економіку та підвів під них теоретичну базу, був досить правим членом Ліберальної партії.

Сучасний американський лівий лібертаріанець і член Індустріальних Робітників Світу Кевін Карсон твердить, що термін «капіталізм» не має стосунку до вільного ринку, а описує державну класову систему, в якій капіталісти контролюють державу, що втручається в ринок від їхнього імені. Тож реальний капіталізм базується на пограбуванні «настільки ж великому, як і при феодалізмі».

Праві та ліві відрізняються одне від одного не цінностями, а напрямком руху. Якщо ліві можуть іти до хибної мети, то праві є рухом протилежним до будь-якої окресленої мети. Коли Дмитро Корчинський каже, що праві мають бути «примітивними», «печерними» і «трайбалістськими», він говорить правду. Відмова від прогресу означає суцільну суспільну та економічну деградацію й владу кримінальних банд. Власне, подібний лад можна спостерігати у африканських суспільствах, зруйнованих громадянськими війнами. Тож не дивуйтесь, коли правий говорить, що у Сомалі краще ніж у Норвегії або вітає успіхи Талібану. В такій оптиці складне суспільство — погане,  а просте, побудоване на повсякденному насильстві — хороше. Правий радикал — свідомий прихильник деградації.

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS