Ліві та праві. Частина перша: спростовуємо міфи

Розподіл на лівих та правих розпочався під час Великої Революції 1789 року у Франції: прихильники змін та встановлення нового буржуазного порядку сиділи у Конвенті ліворуч, а їхні опоненти, що хотіли й далі користуватися перевагами свого аристократичного походження та обстоювали божественну непідконтрольність влади короля — праворуч. Розподіл на ворогуючі партії та публічна боротьба між ними є давньою західною традицією. Знала античність і революційні рухи. Втім, від часів античних полісів до Реформації люди боролися за нове, видаючи його за давно забуте старе. До XVIII століття боротьба за свободу та справедливість проводилася заради вигаданих прав і свобод, які нібито були за сивої давнини, а сьогодні їх сплюндрували кляті воріженьки. Саме Французька Революція вперше зробила ставлення до прогресу основним мірилом у політиці.
Всі спроби визначати ліве та праве через ставлення до свободи торгівлі, атеїзму, лояльності чи ворожості національному будівництву, вживанню слову «соціалізм» є помилковими. Правих та лівих відокремлює ставлення до людини. Якщо ви прихильник рабства та дискримінації — ви правий. Якщо вважаєте людей виродками — ви правий, навіть якщо у вільний час займаєтесь благодійністю. Ліві ніби за звільнення людства, але це теж «не точно». Політичний розподіл «лівих» та «правих» — розподіл на прихильників соціального прогресу, інколи будь-якою ціною, та прихильників збереження порядку, навіть потворного та нежиттєздатного. У кожному суспільстві свій політичний спектр, у якому може не бути загальновизнаних правих чи лівих.
Місце у політичному спектрі залежить від того з яких людей складається цей спектр. Інколи він складається не з різних кольорів веселки, а із різних відтінків правацької сірості, як, наприклад, у Східній Європі. У Росії та в Україні цей спектр зсунуто сильно праворуч, тож не варто дивуватися, що у нашій частині земної кульки «комуністичні» партії інколи правіше лібералів, а економічна програма правої партії ВО «Свобода» концептуально співпадає із програмою Компартії. В Україні практично відсутні ліві, як їх розуміють у всьому світі, а сам спектр вибудовано інакше. Наша політична система — взаємопоборювання правих, що відрізняються, як Свобода та ОПЗЖ, геополітичним вибором, а не політичними цінностями. Бо й ті, й інші є правими за своїми цінностями. Буває важко визначити, хто з них правіший.
У всьому світі ультраправими є фашисти, консерватори, праві популісти. У центрі — ліберали, ліберальні консерватори, соціальні ліберали та сучасні соціал-демократи. Зліва — соціалісти, комуністи, анархісти. Відносити прихильників расового рівноправ’я, феміністок та ЛГБТК+ активістів, націоналістів до лівих чи правих не варто. Бо не завжди ліві підтримують ці рухи, а фашисти, насправді, підтримують націоналізм лише коли він не є визвольним. В Україні найлівішою масовою ідеологією є лібералізм. А наявний у поглядах КПУ консерватизм і расизм робить їх типово правою партією, у якої більше спільного з фашизмом, ніж із марксизмом.
Тож коли хтось говорить про свій центризм в Україні, то він говорить не про те, що його погляди знаходяться десь посередині між правими та лівими. Ні. Він говорить, що у нього немає жодних переконань і зеленого поняття про тему розмови, але дуже хочеться щось сказати. В українському політичному безладі найлівішою (за цінностями) політичною партією в парламенті є «Голос», а найбільші захисники робітничого класу входять до правопопулістської «Батьківщини». Втім, українському політичному бардаку варто присвятити окрему доповідь.
Ліві зразка Франції 1789 року — якобінці, республіканські націоналісти та прихильники соціального прогресу. Всі ці цінності не завадили якобінцям у 1793-94 роках стратити щирого прогресиста та революціонера маркіза де Кондорсе, феміністку та аболіціоністку Олімпію де Гуж, захисника інтересів бідноти та антиклерикала Жака Рене Ебера. Разом з ними на ешафот пішли і їхні прихильники, які для якобінців були або надто радикальними, або надто послідовними. В 1793 році якобінці були на стороні прав людини — але білої, дорослої та із тестикулами. Відповідно, якобінці були вбивчо лівими щодо роялістів, але не менш смертоносно правими для радикальних прихильників соціальної рівності та індивідуальної свободи.
Є слушна марксистська ідея, що капіталізму властиве протистояння свободи та ієрархії. Свобода є необхідною передумовою ринку. Людина має право вільно продавати чи купувати товар і працю. Без особистої свободи це неможливо. З іншого боку, ієрархія є підставою для трудової та виконавчої дисципліни. Примус необхідний для того, щоб вільні робітники та підприємці служили не тільки власному гаманцю, але і правлячому класу.
Дисципліна, ієрархія, повага до начальства дають можливість платити менше. У класовому конфлікті праві — на стороні меншої зарплати та більшої норми прибутку. У цього завжди знайдеться серйозне обгрунтування, але насправді боротьба між класами примушує капіталістів підвищувати ефективність виробництва. Якщо на вас працюють безкоштовно чи за копійки, сенсу вкладати у розвиток виробництва немає. Власнику добре і так. Звісно, ніхто не пропонує вам підпорядковуватися Коломойському та Пінчуку. Вам говорять про Бога, Батьківщину та Традиційні цінності. Князь світу цього, згідно Євангелію — Сатана.
Батьківщина є домом мільйонів пригноблених та експлуатованих, але «національний інтерес» є евфемізмом, який позначає інтерес правлячої верхівки. А коли вам говорять про «сімейні цінності», то мають на увазі не любов та взаємодопомогу в традиційній багатопоколінній сімї, а право чоловіка безжально бити дітей та дружину у маленькій нуклеарній, що стала масовим явищем зовсім нещодавно, через кризу традиційної. Процес розпаду традиційної багатопоколінної родини ілюструє роман «Кайдашева сім’я» та серіал «Піймати Кайдаша».
Правий та лівий терор
Формальна мета лівих та центристів-лібералів — максимальні свобода та щастя людини. Праві «реалістично» проти. Ця боротьба періодично супроводжується масовими вбивствами. На кожен ГУЛАГ знайдеться свій Освенцим. Кров — на руках обох сторін. Насильство — загальний політичний інструмент. Згідно підрахунків російського дослідника Вадима Ерліхмана, «білий терор» під час Громадянської війни в Російській Імперії призвів до загибелі 300 тисяч людей, а «червоний» — 1 мільйону 200 тисяч.
Це, звісно, не свідчить на користь версії, що лівий терор був більш жорстоким. Білий терор у 1871 році в Парижі забрав від 15 до 30 тисяч життів. Меншу цифру обстоював генерал Мак-Магон, який і розстрілював комунарів-федералістів. Це все одно у сотні разів менше від 63 жертв Комуни. Інший показовий приклад: білофіни за результатами громадянської війни 1918 року вбили від 7 до 10 тисяч людей. Червоні фіни знищили близько півтори тисячі своїх опонентів.
В Індонезії політичне протиборство у 1965-1966 років завершилося вбивством, за різними оцінками, від 78 тисяч до 3 мільйонів лівих та кількох сотень правих активістів. Цифри правого терору співпівставні із терором хунвейбінів чи червоних кхмерів у Камбоджі.
У 1932 році уряд Сальвадору та парамілітарії придушили повстання селян. Комуністи ж встигли вбити пару десятків людей. Натомість, уряд генерала Максиміліано Ернандеса Мартінеса за рік внаслідок репресій та невибіркового використання важкого озброєння скоротив населення країни на 2,5%, вбивши більше 30 тисяч громадян.
Власне, цифри терору свідчать не про кровожерність однієї зі сторін конфлікту, а про те, хто переміг. Переможених та їхніх прихильників, зазвичай, вбивають частіше, ніж переможців. Прогрес, і боротьба проти нього часто породжують насильство. Не тому що хтось його планує (нацисти та більшовики мають плани терору), а тому що життя бентежне, а застарілість конфлікту не спонукає еліту йти на розумні поступки, як під час Майдану. Однак у будь-якій революції, як зазначав ще Михайло Грушевський, винна чинна влада.
Релігія та антиклерикалізм
Класичні реакціонери XVIII-XIX століть були людьми набожними та захищали феодальні пережитки, бо очолювали цей рух священики й аристократи. Найвиразнішим право-консервативним рухом у світовій історії, певно, варто вважати іспанських монархістів-карлістів. Вони опонували правлячій гілці династії Бурбонів та прогресу настільки інтенсивно, що намагалися нищити таку «небезпечну» інфраструктуру як залізниця й телеграф.
Серед іспанського руху карлістів було багато басків. Тож у той момент, коли можна було утворити із біскайської частини Країни Басків та баскської Наварри єдину територію, їхні наваррські депутати проголосували проти об’єднання. До сих пір Країна Басків розділена. Під час громадянської війни 1936-1939 рокыв баски-карлісти воювали за Франсіско Франко і його диктатуру, яка так і не наблизила до влади їхнього претендента, тож баскські націоналісти, що були переважно членами правої, клерикальної та расистської Національної Партії, утворили союз із лівими іспанськими республіканцями.
Якщо в Каталонії сотні кліриків знищили атеїсти-республіканці, то у Країні Басків десятки священиків були вбиті «набожними» фалангістами. Серед республіканців чи не найбільшими захисниками церкви були місцеві комуністи. В Сальвадорі та Аргентині збройні ліві рухи другої половини ХХ століття складалися часто із набожних католиків, а протистояли їм праві антиклерикали та навіть праві окультисти-сатаністи.
Праві езотерики та антиклерикали з Аргентинського Антикомуністичного Альянсу катували та вбивали лівих католиків «Монтонерос» під час «брудної війни» в Аргентині. У лівих і правих, що вели справжню громадянську війну, часто були партбілети Пероністської партії. Вони виграли битву, але програли війну. Сьогодні перонізм — вже не ліво-фашистський, а лівоцентристський коаліційний рух.
Консерватизм намагається спертися на релігійну традицію, але і Біблія є надто суперечливою книгою, щоб на ній можна було збудувати щось послідовне і ніяк не пов’язане із духом Просвітництва. Адже ідеали гуманізму та прогресу не суперечать любові до ближнього та християнському милосердю. А праві цінності прямо перегукуються з гріхами Содома, адже згідно біблійної книги Єзекіїля, содомське П’ятиграддя було знищено через крайню соціальну несправедливість. А відповідні уривки з книги Буття та Усної Тори показують суфетів Содому, як правників-кривосудів, покровителів монополій, людей, що зовсім у дусі Айн Ренд забороняли благодійність, а за прояви альтруїзму спалювали заживо.
Насправді, у Біблії можна знайти обґрунтування для будь-якої дії. Від жертвоприношення дітей до самопожертви заради інших. Аби лише у читача було бажання так її розуміти. Наприклад, відомий аболіціоніст та протестантський релігійний фундаменталіст Джон Браун знаходив у Біблії обґрунтування расової та гендерної рівності. І це не дивно. Адже переважна більшість білих лідерів боротьби з рабством були набожними протестантами, що тримали в одний руці Святе Писання, а у іншій «біблію Бічера» (гвинтівку Генрі).
Зауважимо, що прихильники рабства з південних церков теж мали незаперечні біблійні аргументи на користь рабства. Аболіціоністи перемогли у цій теологічній дискусії за допомогою військ Союзу (янкі).
Права антропологія
Серйозною проблемою правих є те, що їхній рух засадничо антиінтелектуальнтй. Якщо анархізм, як зазначав Рудольф Рокер, є антиінтелектуальним через брак інтелектуалів у лавах цього пролетарського руху, то праві мають багато освічених прихильників, але вплив правих радикалів на світову культуру неможливо порівняти навіть із відносно скромним внеском «маргінальних» анархістів. Один із півдюжини визнаних нацистських інтелектуалів, «заслужений правник Рейху» Карл Шмітт наголошував, що відмінності між авторитарними правими та лібертарними лівими — антропологічні. Цитуємо в перекладі російською:
«Все теории государства и политические идеи можно испытать в отношении их антропологии и затем подразделить в зависимости от того, предполагается ли в них, сознательно или бессознательно, “по природе злой” или “по природе добрый” человек. Различение имеет совершенно обобщенный характер, его не надо брать в специальном моральном или этическом смысле. Решающим здесь является проблематическое или непроблематическое понимание человека как предпосылки всех дальнейших политических расчетов, ответ на вопрос, является ли человек существом “опасным” или безопасным, рискованным или безвредным, нерискованным».
(Шмитт К. Понятие политического // Вопросы социологии. 1992. № 1)
Тож якщо ви бачите у людстві зіпсутість, проєктуючи власні вади на весь вид — ви авторитарний правий. Якщо людина каже, що дотримується правих поглядів, то вам варто пильніше слідкувати за своїм гаманцем і не надто часто повертатися спиною до модного правака. Він вас попередив свастикою та зігою, що є людиною «на трієчку», якщо не гірше.
Це може бути проявом похвальної самокритичності, а не проявом моральної зіпсутості, і правак просто зануда, який драматично перебільшує власну зіпсованість, щоб його пожаліли та погладили по голові. Бездітні українські борці проти абортів, прихильники традиційних цінностей незрозумілої релігійної орієнтації, працівники силових структур, що вже восьмий рік не можуть нормально погратися у Гестапо через «зовнішнє управління».
Є припущення, що праві переважно вважають поганими всіх людей, але не себе. Бо вони ж представники еліти. Насправді для того, щоб проєктувати на інших свої проблеми, геть не обов’язково усвідомлювати власну моральну нікчемність. Правий рух не складається із одних психопатів. Є там і відносно здорові люди, які за допомогою своїх поглядів намагаються нормалізувати особисту аморальність, закидаючи її всьому своєму біологічному виду.
Вигаданий ворог правих
У тому ж «Понятті політичного» Карл Шмітт вказує на важливість конфлікту. Подолання ворога — організованого німецького робітництва — може створити можливості для іншого вбивчого конфлікту, — міждержавного. Надкласова національна єдність відкриває шлях до агресивної війни, яскравого та вбивчого конфлікту між націями. Перемога правих, якщо йти за логікою цього правника та філософа, має сприяти війні, і тільки внутрішня незгода заважає катувати та вбивати. Шмітт пояснює нам, що ворога неможливо визначити словами:
«Не нужно, чтобы политический враг был морально зол, не нужно, чтобы он был эстетически безобразен, не должен он непременно оказаться хозяйственным конкурентом, а может быть, даже окажется и выгодно вести с ним дела. Он есть именно иной, чужой, и для существа его довольно и того, что он в особенно интенсивном смысле есть нечто иное и чуждое, так что в экстремальном случае возможны конфликты с ним, которые не могут быть разрешены ни предпринятым заранее установлением всеобщих норм, ни приговором “непричастного” и потому “беспристрастного” третьего».
Ворог, за Шміттом, визначається екзістенційною загрозою. В чому безпосередньо полягає ця загроза, кожен правак вигадує самотужки або за допомогою авторитетного провідника. Прихильники теорії змови можуть відчувати екистенційну загрозу з будь-якого приводу.
Популярність антивакціонізму та відмова від гігієнічних обмежень притаманні насамперед правим. Якщо вакцини та гігієна для них — екзистенційна загроза, то вони своєю чергою є джерелом загрози для оточення. Прямої біологічної загрози. Загрозу своєму існуванню відчували Андрес Брейвік, Брентон Таррант, Ділан Руф. Всі ці масові вбивці залишили після себе претензійні та беззмістовні маніфести.
Насправді ультраправі складають не екзистенційну, а реальну загрозу всім сусідам. І попри твердження, що їхні вороги загрожують традиційному стилю життя, саме ці масові праворадикальні вбивці і є найбільшою загрозою для суспільства, в якому діють. Ми могли б закликати їх вбивати наче скажених псів, але справжній лівий підхід до визначення ворога сформулював іще Іван Франко. Ворог — суспільні відносини, а не конкретні люди. Сталін, звичайно, не погодився, але з нашої точки зору, Франко — пекельніший лівак ніж «вождь народів».
Не люди наші вороги,
Хоч люди гонять нас, і судять,
І запирають до тюрми,
І висмівають нас, і гудять.Бо люди що? Каміння те,
Котре, розбурхана весною,
Валами котить і несе
Ріка розлитая з собою.Не в людях зло, а в путах тих,
Котрі незримими вузлами
Скрутили сильних і слабих
З їх мукою і їх ділами.Мов Лаокоон серед змій,
Так люд увесь в тих путах в’ється…
Ох, і коли ж той скрут страшний
На тілі велетня порветься?
Тож праві ворога не визначають. Його призначають. Не за допомогою директив, а тому що відчувають, як автор відомого мема, що «Бог десь наказує нас за щось».
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
- Patreon
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
- DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
- LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS