«Надсучасність» ХРЖ і меморіальний комплекс «Бабин Яр»

Минулої осені до Києва прибув російський режисер Ілля Хржановський. В Лондоні йому було «доручено» олігархами Михайлом Фрідманом, Германом Ханом і Віктором Пінчуком очолити київський меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» і розробити нестандартні «креативні» стратегії комеморації трагедії. Це не конспірологія, а інформація зі слів самого Іллі (в подальшому — ХРЖ) в одному з інтерв’ю. Взагалі, Хржановський доволі невимушено і нарцисично комунікує свої думки в ефір, тому рекомендую власне його пряму мову для розуміння ситуації. Особисто мені вистачило двох — це інтерв’ю для НВ і «Культуры Всего». Під час спілкування із главредом «Радіо НВ» Олексієм Тарасовим у ХРЖ вже трошки дрижить земля під ногами, оскільки серія «Дау. Срач» вже вийшла в світ, а у програмі Дорошенка/Боборикіна — він ще спокійний і не нарікаючий на «мракобєсіє» тонко чувствующий деміург, шо й не доїбешся. Але ця гра на сентиментальній скрипочці не дуже й то переконує.
Хржановський — російський/пострадянський кінорежисер в традиційному розумінні цього слова (ба більше — ВГИКовець!) і його твердий медіум — це фільм/спектакль. Ну, він може піти, скажімо, на телебачення режисувати реаліті-шоу, або створити власне незалежне. Що власне він і зробив в рамках свого мегаломанського проєкту «Дау». Але до якоїсь постконцептуалістської традиції, до постмодерністских розширених медіа сучасного мистецтва, філософії та критичної теорії, до тих координат, в яких, помимо чисто історичного виміру, ведеться зазвичай робота з травмою, ХРЖ уже ніякого відношення не має. Так само які і до російського «совриска», що теж важливо. Хржановський взагалі не володіє мовним апаратом сучасної культури. Його підходи — домодерністські в основі своїй (психологізм на рівні роману ХІХ ст. з урахуванням нових технологій), а дискурс — це пізньорадянський гуманізм, який ненавидить себе, і заднім числом ідентифікується з абстрактною дореволюційною російською інтелігенцією. В цій консервативній парадигмі одвічну гладь людської природи збурює «генетичний збій 1917 року».
Тому Хржановський в якості художнього керівника Бабиного Яру — це плюс/мінус Влад Троїцький з театру «Дах» на цій же посаді. Для того, щоб «найти язык» (а саме про це постійно мямлиться як про вектор розробки концепції меморіалу), варто принаймні розрізняти Досвід і Симуляцію. На «язику» ХРЖ — це одне і те ж. Мерцаніє реального і постановочного, гра, пригода, вовлєчєніє, причастіє і чувства, чувства, чувства — все це все ОК в театрі, атракціоні, при реконструкторських проєктах, але особисто мене, скажімо, реальна могила з фотографією вражає більше, ніж молодики в ґаліфе і дівчата в пілотках на «дєнь пабєди». Тим більше, що місце загибелі, захоронення, в юдейській (як і в християнській традиції) передбачає формат дещо несумісний з форматом (нехай мінорного) ярмарку. Аргумент, що територія Бабиного Яру — «помойка», не дає нікому привілею хазяйнувати на правах барина в своїй усадьбі. Позаяк, у нас вся країна — це «помойка». Дивує і постійне непропорційне акцентування ХРЖ на «Злочині після Злочину» (масові розстріли як такі і замовчування трагедії в СРСР), яке нічого іншого, ніж релятивізацію німецького нацизму не означає.
Відтак, картина (і нова інформація лише додає барв) вималювалась наступна: посередній (хоча це не має ніякого значення), але медійно гіперскандальний режисер приїжджає в «цю країну», в «це місто», де за бабки можна все, і очолює меморіальний центр «Бабин Яр». Не те, що навіть по блату — під цього московського «генія» спеціально вводять посаду художнього керівника. Далі рукопокладений олігархами в Лондоні ієрарх сідає в режисерське крісло з написом ХРЖ на спинці і, об’явивши весь фізичний і духовний простір Бабиного Яру знімальною площадкою, починає знімати своє кіно. Не стидаючись ані банальності своєї мови, ані тої виняткової метапозиції по відношенню до минулого і сучасного контексту місця, до якого він ніякого відношення ніколи не мав і не має. Чи може розраховуючи на те, що в Києві проковтнуть його фантомний «столичний статус», так, ніби він приїхав в Перм.
Так чи інакше, весь ХРЖ — це не «надсучасний музей середини ХХІ сторіччя» (як виразився не дуже грамотний в питаннях культури директор меморіалу), а дешевий-але-дорогий кітч і спроба безпардонної спекуляції на інтимних людських переживаннях.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
- Patreon
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
- DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
- LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS