Падіння Рожави: вивчаємо важкі уроки

Турецьке вторгнення до Автономного Регіону Північної та Східної Сирії, який часто іменують Рожава, викликало глобальну реакцію, і не лише серед лівих прибічників Загонів народної оборони та Загонів жіночої оборони (YPG/YPJ), а й в спільноті багатьох мейнстримних лібералів і навіть консерваторів — через героїчну кампанію проти «Ісламської Держави». Здебільшого курдські бійці у жахливих умовах розпочали боротьбу проти геноцидного самопроголошеного халіфату, коли здавалося, що обложене місто Кобане впаде під натиском ІД і зіткнеться з варварством, як інші захоплені ісламістами міста Іраку і Сирії.

Попри відсутність важкого озброєння та адекватного постачання, чоловікам і жінкам в рядах курдських загонів вдалося відігнати бурю — за допомогою авіаударів міжнародної коаліції на чолі з США. Будуючи свій альянс із Америкою, YPG/YPJ виплекали бойову спілку з представників багатьох регіонів, релігійних та етнічних груп, що стала відома як Демократичні сили Сирії (SDF). Спільними зусиллями вони витіснили ІД з сирійської території, в тому числі зі столиці ісламістів — міста Ракка, яке взяли у 2017 році.

Особливе захоплення курдами та їхньою політикою, заснованою на ідеях демократичного федералізму лідера Робітничої партії Курдистану (PKK) Абдулли Оджалана, який надихався роботами лівого американського мислителя Мюррея Букчина, продемонстрували анархісти. Ця боротьба надихала так сильно, що деякі ліваки вирішили долучитися до лав іноземних загонів у складі YPG/YPJ; деяким з них навіть загинули у боях з ІД.

Нажаль, ліві в цілому слабко розуміють сутність конфлікту в Сирії — вірогідно, найжахливішого гуманітарного лиха, з яким світ стикається на сьогоднішній день. Те, що відбувається з курдами та їхніми спільниками — неминучий результат низки політичних та ідеологічних поразок як в самій Сирії, так і за її межами. Якщо ми хочемо уникнути подібного кровопролиття в майбутньому, відвернути глобальну фашистську реакцію і замінити капіталізм на більш стійку систему, доведеться зробити тверезу оцінку сирійських подій.

В першу чергу необхідно визначити, чого саме в рожаві досягла курдська партія Демократичний союз (PYD).

1. Досягнення у питанні прав жінок беззаперечні. Жіноча участь у битвах на передовій має значно довшу історію у курдському суспільстві, ніж уявляють на Заході, але завдяки Загонам жіночої оборони (YPJ) цей феномен став більш очевидним. Мобілізація і чоловіків, і жінок — це не просто ідеологічний імператив, пов’язаний з рівноправ’ям і свободою особистості, але й жорстка практична необхідність в умовах революційної боротьби. Окрім цього Демократичний союз просунув питання жіночих прав у низці інших критичних, але менш видимих для зовнішнього світу питаннях.

2. Попри ідеологію, ворожої до неоліберального капіталізму, партії вдалося побудувати стійкий союз із США та їхніми союзниками. Навіть після зради з боку некомпетентної адміністрації Трампа (виводу військ з Рожави, що призвело до безперешкодного наступу Туреччини) вони зберегли сильний авторитет серед американських військових — від морських піхотинців та сил спеціальних операцій, які напряму співпрацювали з ними, до генералів з Пентагону і колишнього міністра оборони США Джеймса Меттіса. Насправді Меттіс, колишній командувач морської піхоти, який досі користується позивним «Хаос», подав у відставку наприкінці 2018 року в зв’язку з оголошенням Трампа про плани виведення військ із усієї Сирії. Сильна всебічна реакція на цю подію з’явилася знову ж таки завдяки зусиллям Демократичного союзу щодо збереження альянсу з США та іншими країнами НАТО.

3. Сирійська війна це здебільшого тотальне провалля в контексті лівацького інтернаціоналізму, проте міжнародна солідарність з Рожавою виявилась значною. Більше того, Демократичний союз та іноземні добровольці, які воювали в лавах його збройних сил, поширювали антиасадівські настрої, необхідні для протистояння ганебної реакційної поведінки більшої частини лівих, які підтримували режим Башара Асада в ім’я «антиімперіалізму». Хоча ці фракції могли ганьбити курдів як засіб західного імперіалізму, багато хто серед лівих побачив динаміку Демократичного союзу та його західних підтримувачів і порівняв їх з авторитаризмом і оперетковим характером проасадівських лівих, і відмовився від підтримки останніх.

4. Ідея, буцім Рожава була експериментом «бездержавної» прямої демократії, це здебільшого результат пропаганди Демократичного союзу. Насправді проєкт був значно більш авторитарним і централізованим, ніж те, що собі уявляли його поціновувачі. Вони розвинули культ особистості довкола засновника Робітничої партії Курдистану Абдулли Оджалана на прізвисько Апо, і попри це групі вдалося створити відстояти принципи демократичного суспільства, яке ще належить вивчити. Більшу частину розбіжностей між теорією і практикою управління країною можна пояснити війною та довколишньою міжнародною ситуацією, і те, як вони впорались з цими проблемами (вірно чи ні), є конче важливим для революціонерів. Додайте сюди той факт, що Демократичний союз став домінуючою силою в регіоні, і його здібності у політичній роботі, добрі чи погані, це те, що не можна ігнорувати.

Відзначаючи ці досягнення, варто вивчити помилки, яких припустився Демократичний союз і міжнародна ліва сцена, що його підтримувала.

1. Одна з найперших помилок лівих всього світу полягала в ігноруванні сирійської революції або, ще гірше, активній підтримці злочинного режиму Башара Асада. Ті, хто обрав останнє, фактично увійшли в союз із буквально фашистським режимом, який так обожнює глобальна ультраправа сцена, і, попри ідеологічні відмінності, обидві сторони повторюють одну й ту саму пропаганду з різноманітних джерел. Хоча Демократичний союз почав контролювати територію північної Сирії з 2012 року, багато хто з лівих не помічав цього до самого 2014, коли відбулось перше зіткнення з «Ісламською державою» в Кобане. Мало хто переглядав історію курдської революції для повного розуміння подій, що призвело до ганебних ситуацій, як, наприклад, нещодавні лівацькі заклики закрити повітряний простір для захисту курдів, хоча раніше цю ж ідею атакували як «розпалювання війни» чи «підбурювання до Третьої світової», коли її пропонували для захисту цивільного населення від режиму Асада і безрозбірливих бомбардувань російської авіації. Сьогодні цивільне населення територій, контрольованих курдами, страждає від результатів всесвітнього ігнорування тих самих подій, що роками відбувались у Гуті, Алеппо, Ідлібі та Дарі. Ми маємо зробити все можливе, щоб не допустити подібного лицемірства знову.

2. Раніше в цій війні Асад найбільше потерпав від демократичних, несектантських повстань, тож він разом із союзниками добряче попрацював над розділенням опозиції за етнічними та конфесійними ознаками. Що стосується курдів, то це було досягнуто шляхом виведення більшості силових структур режиму, надання Демократичному союзу та його спільникам фактичного контролю над їх територією. Більше того, режим продовжував виплати цій території, що допомогло полегшити тягар утримання суспільства. Ця підтримка стала головною причиною, за якою Рожава не могла вважатися бездержавним чи самостійним суспільством, оскільки значною мірою залежала від Асада. Ситуація призвела до політичних зіткнень з некурдською опозицією, в тому числі з арабами-сунітами, які вбачали у Демократичному созі посібників режиму. 

Обмежена військова взаємодія з Асадом і нехтування агресивними діями проти нього також підірвали довіру і змусили багатьох повірити, що Рожава — союзник уряду Сирії. Подібне сприйняття також закріпилося у ставленні до деяких підрозділів Вільної сирійської армії (іншою опозиційною групою в Сирії), які деякий час співпрацювали з YPG/YPJ, але потім втратили їх прихильність. Але дуже можливо, що ставлення Демократичного союзу до режиму було саме таким більше через політику США, ніж через його власне бажання. США здебільшого надавали військову підтримку тим угрупованням, що боролися з «Ісламською Державою», а не з режимом, оскільки адміністрація колишнього президента Барака Обами від початку не вірила в успіх сирійської революції, а з 2013 року консенсус Вашингтону полягав у збереженні уряду Асада.

3. На жаль, через конфлікт з деякими елементами Вільної сирійської армії і попри тривалий союз з деякими чи колишніми його підрозділами, пропаганда Демократичного союзу часто зображувала їх як джихадистів, друзів джихадистів або невпливовою меншістю якоїсь більшої джихадистської фракції. Цей міф добре засвоїла російська пропаганда; навіть попри те, що міф не був проасадівським навіть в пізніший час, він досі підтримує урядову пропаганду проти ворогів Асада. Більше того, узагаючий ярлик джихадистів був частиною більшої ісламофобної, расистської пропаганди, через яку сирійська революція не отримала належної підтримки з боку лівих.

Висновки

Хоча конфлікт між Демократичними силами Сирії і Туреччиною лише почався і немає жодних причин очікувати на його швидке закінчення, є деякі уроки, які ми маємо взяти з причин, що наведені вище (але вони аж ніяк не вичерпні). Ці уроки можна застосувати до ситуацій у багатьох країнах, але заради цієї статті як приклад буде використана саме Україна. Це коректно, і не лише тому, що Україна та сирійська опозиція має спільного ворога — Москву, але й тому, що провал Заходу в Сирії дозволив Путіну вторгнутися в Україну в 2014 році.

1. Для антиавторитарних революційних лівих рухів важливо вивчити і повторити техніки самоорганізації Демократичного союзу. Навіть якщо організація військових підрозділів та їх вишкіл неможливі, політична організація означатиме, що коли настане час, актив матиме не лише потік добровольців, але й симпатії серед населення, що вкрай важливо для повстання.

2. Не можна не підкреслити роль жінок у всіх аспектах революції та організації руху. В Україні участь жіноцтва у Майдані, волонтерському русі та Збройних силах продемонструвала важливий рух у цьому напрямку. Всі ці приклади допоможуть нормалізувати образ жінок, які грають активну роль у революційній активності та спротиві.

3. Революційні рухи, особливо в ході збройного повстання, мають прискіпливо ставитися до вибору союзників. Всі мають усвідомлювати, що їм доведеться працювати з групами, чиї ідеології зовсім не обов’язково співпадають. Важливо критично подивитися на принципи потенційних союзників і випрацювати набір чітких інструкцій, які б регламентували, з ким і на яких умовах можна співпрацювати. Також потрібен набір «червоних ліній», тобто інструкцій щодо того, з ким не можна мати справу за будь-яких обставин. Також, оскільки міжнародна підтримка з боку урядів часто просто необхідна, важливо не ставати від них залежними. Провалу сирійської революції в цілому можна завдячувати іноземним акторам з їхніми протирічливими інтересами та підтримкою різних фракцій.

4. Першорядним має бути досягнення глобальної уваги для забезпечення міжнародної підтримки. Дуже важливо, що відносно невелике населення сирійських курдів, які не мали власної держави, змогло заручитися такою міжнародною симпатією серед досить широкого політичного спектру, в той час як Україна, велика та незалежна держава й член ООН, отримала симпатії лише з невеликої частини політичного спектру, до якого не входили ліві. В майбутньому українські ліві революціонери мають зображати війну з Росією як конкретно антиімперіалістичну, антиколоніальну та антифашистську війну. 

Україна має стати символом глобального протистояння пригноблених проти гнобителів, і навпаки, це протистояння має апелювати до прикладу України. Таким чином сильніша, багатша та досвідченіша російська пропагандистська машина може бути переможена з боку більш переконливого наративу в міжнародній площині. В той же час важливо говорити правду, просуваючи цей наратив, а також бути впевненим, що він ні в якому разі не підсилює пропаганду ворога.

5. Для майбутніх революційних груп важливо не приймати швидких уступок в обмін на те, що виглядає, як швидкі здобутки. Укладаючи угоду з режимом Асада, Демократичний союз виграв трохи часу і фактично отримав автономію свого анклаву, але ціною безпеки у довгостроковій перспективі. Якби сьогодні на їх територію вторглася не Туреччина, це зробив би режим Асада за підтримки Росії та Ірану. Дійсно, ми ще можемо побачити це в майбутньому, коли турецька кампанія завершиться, і будь-яка територія Північно-східної Сирії, не окупована Туреччиною чи пов’язаними з нею силами, буде скоріш за все розчавлена Асадом.

Уряди всіх типів доводили своє вміння стискати революційні та повстанські групи у малих анклавах до нескінченності. Хоча це часто дає таким групам автономію у межах власних громад, щоб впоратись із негараздами, що й спонукали до повстання, їхня ізоляція зазвичай призводить до погіршення життєвих стандартів та суттєво обмежує можливість звернення до решти населення. 

6. Наостанок варто сказати, що в цілому трагедія сирійської революції чітко демонструє небезпеки національно-державних систем і того, наскільки важливо для руху розуміти, як з ними владнати, навіть якщо цей рух, як і курдський Демократичний союз, на словах такі системи заперечує. Режим Асада зміг вижити саме через те, що управляв визнаною ООН державою, де ніяка опозиція — арабська чи курдська — не мала легітимності. Держави воліють співпрацювати з іншими державами, і надають перевагу «легітимним» тиранам, які обіцяють «стабільність» в незрозумілій ситуації. 

Без визнаного державного статусу опозиційні сили Кобане та Ідлібу були вимушені погодитись із протекцією Америки та Туреччини відповідно. Щоб уникнути такого стану речей, революційний рух, незалежно від своєї політики, має захопити державну владу або принаймні забезпечити угоду про розподіл влади у визнаному уряді. Звісно, існують небезпеки, пов’язані з такою метою, але будь-який рух, що не має державного визнання, може бути оголошений терористичною організацією, щоб виправдати військові дії з боку місцевої чи іноземної держави.

Попри всі вади, так звана революція Рожави була, мабуть, найбільш значним антикапіталістичним рухом у ХХІ столітті. Хоч вона й припустилася тих помилок, що й соціалісти ХХ століття, але в той же час уникла більшість із них і, безперечно, спробувала віднайти новий революційний шлях, гідний уваги. Крім того, ідеологія демократичного федералізму Абдулли Оджалана дає дуже точний аналіз проблем національно-державного устрою і, принаймні, пропонує новий ґрунт для їх вирішення. Трагічно, що рух не зміг досягти того типу демократії, який декларував, і не зміг укласти тісні зв’язки з сирійськими анархістами та іншими лівими, чиї власні експерименти з органами самоуправління, відомі як Місцеві координаційні ради, отримали значно менше уваги з боку міжнародної лівої сцени. 

Їхня жертва мала б дечому навчити нас, як і вся сирійська революція. Більшість лівих через невігластво, застарілі, хворобливі та реакційні ідеології не зрозуміли позиції Сирії, і ми всі платимо за це сьогодні жахливу ціну. Окрім величезних людських втрат через війну та повний занепад, ця ціна прямо призвела до підйому ультраправої реакційної політики по всьому світу і відкрила на горизонті нову еру жорстокості, щойно диктатори дізналися, на що можуть розраховувати, використовуючи гасла «національного суверенітету» і «боротьби з тероризмом». Якщо ми не зробимо висновків із жертв і страждань сирійського народу, то не зможемо називати себе інтернаціоналістами й не заслуговуватимемо на кращий світ.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...