Правенькі, бити ЛГБТК і феміністок — тупо

Фото: Громадське

Нажаль, гей-паради та феміністичні марші не приведуть до перемоги постмарксистської, неомарксистської чи культур-марксистської революції. Ритуал побиття «збоченців», що у ньому регулярно вправляються праві радикали та інші «теж християн», позбавлений сенсу. По-перше, це немилосердні вчинки, що їх чинять грішники та опоненти Бога. Бити людей гріх, а ненавидіти грішника найпростіше, що може зробити грішник. Любіть інших і боріться з гріхом у серці своїм. Ця концепція може видатися новою для правеньких «теж християн», але їй близько двох тисяч років. Це була б вірність духовній традиції, а не традиційним спробам заплатити чужою кров’ю за свої мерзенні гріхи.

По-друге, Бог може покарати правеньких їх за содомію, адже уважне читання книги Буття вказує, що Содом з Гоморрою і інші міста біблійного п’ятиграддя були знищені за ксенофобію і негостинність. Спроба згвалтувати двох янголів була тільки «вишенькою на тортику». Якщо вірити мідрашам юдейській Усній Торі, то кара Божа накладена на содомське п’ятиграддя ще за кривосуддя, релігійне лицемірство та соціальну несправедливість. На це є натяки й у християнській канонічній книзі Єзекіїля. Тож Бог, згідно легенди, покарав мешканців країни, за звичайну праву політику «національного егоїзму», помножену на верховенство деспотичного закону. Вижила тільки родина ветерана содомської армії Лота, чужинця, про що йому місцеві не забували нагадати. Це вже взагалі нагадує політику Президента Порошенка щодо іноземних вояків у ЗСУ. Теж содомських гріх.

Бог, як ми бачимо, підтримує концепцію верховенства права, згідно якій несправедливий закон не має виконуватися. Ми повинні бути вдячними за те, що Він, у своєму безмірному милосерді, не використовує сірчані вогнемети проти учасників «традиціоналістських» контрмаршів, тобто не винищує правих содомітів, як робив це раніше. Тож праві проти Господа, а Господь проти послідовних правих, щоб вам не казав із цього приводу лідер «Братства» Дмитро Корчинський чи лідер* «Національного корпусу» Едуард Юрченко. У Бога немає своєї партії.   

По-третє, гендерна рівність та боротьба проти дискримінації є одним із механізмів підвищення продуктивності праці. Не має сенсу рвати спину на роботі, якщо ти дискримінований і твоїми зусиллями все одно знехтують. Вас можуть дискримінувати, як молодого чи молоду, старого чи стару. Вас можуть дискримінувати за расовою та релігійною ознакою. Вас можуть позбавляти права на рівну оплату за безліччю різних ознак і ваша працездатність чи вірність справі ніколи не буде належно оцінена. Парія ніколи не працює на повну силу. Рівноправ’я створює додатковий стимул працювати, бо забезпечує передумови більш-менш справедливої винагороди. Тож це хороша капіталістична мета. Праві мали б радіти за братів-українців та сестер-українок, які жили б вільніше, працювали якісніше і (можливо) отримували б більше грошей.

По-четверте, гендерна рівність — чи не єдина можливість підняти народжуваність в світі, де і одна дитина обходиться надто дорого. Переросподіл хатньої роботи та залучення чоловіка до виховання дітей розвантажує жінку. Батько теж виконує частину «неоплачуваної» домашньої роботи і у жінки з’являється мотив народжувати другу та третю дитину. Насправді, однієї дитини цілком достатньо для того, щоб задовольнити природній потяг до материнства, якщо він є. Праві могли б спитати про це матерів. На другі та треті болісні пологи і роки праці з виховання «додаткових» дітей жінці легше погодитися, якщо партнер візьме на себе значно більше домашньої роботи. Адже їй все одно доведеться паралельно заробляти гроші. 

Смішно сподіватися, що сучасний чоловік зможе взяти на себе всі матеріальні витрати сім’ї. Нинішній рівень споживання тримається на важкій праці двох членів родини. Раніше, між серединою ХХ і серединою ХХІ століть, було можливо прогодувати сім’ю і за одну зарплатню чоловіка — кваліфікованого робітника. Зараз — ні. Без зміни гендерних ролей у родині, які пропонує фемінізм, збільшити народжуваність не вийде. Тож виходить, що на ділі праві проти народження більшої кількості українських діточок. 

По-п’яте, реалізація рівності перед законом цілком можлива і без фундаментальних перетворень. Економіка та політика не зміняться в результаті ліквідації гендерної дискримінації. Основні реформи щодо гендерної рівності відбуваються у сфері права, у парламентах та судах. Це вказує на можливість гендерної реформи і неможливість гендерної революції, бо революція передбачає перегляд правової системи. Тож рух за зміни у гендерній політиці не може бути революційним, щоб там собі не вигадували правенькі ненависники чи лівенькі ентузіасти емансіпації людини.

Шукати революціонерів серед феміністок і ЛГБТК не варто. Їх там не більше ніж у середовищі гетеросексуальних чоловіків. Революція потрібна там, де реформи безсилі, а гендерна рівність і так є, певно, найуспішнішим проектом реформи капіталізму, що не зазіхає на владу Держави чи Капіталу. Ієрархія має змінитися по персоналіям, але сама суспільна ієрархія залишиться. Порядок буде збережено і він отримає додаткову легітимність. «Скляну стелю», яка заважає кар’єрі жінок, розіб’ють. Але немає жодних гарантій, що не вашою головою.

Звісно, ліквідація будь-яких форм дискримінації — хороша метою для лівих. Втім, реалізувати її революційним шляхом можливо, тільки якщо опір прогресу є надто сильний. Тож єдиними, хто працює на революціонізацію жінок та сексуальних меншин є праві політики, що опираються емансипації. Всі, хто пробує протидіяти прогресу у кращому випадку можуть опинитися в положенні чоловіка, що справляє малу нужду проти вітру, а у гіршому — в ролі трупа у підвалі Іпатьєвського будинку.

Ультраправий, затриманий під час виготовлення боєприпасів з лайном

По-шосте, більшість «пекельних ліваків і лівачок» не хочуть ніякої революції. Гасло «інший світ можливий»  означає «хороший капіталізм можливий». Ліві радикали, зазвичай, проти жахливого неолібералізму і за нове кейнсіанство. В принципі, праві борються за те саме, різниця тільки у деталях. «Ліві» за егалітарну, а «праві» за більш елітарну версію кльового такого капіталізму із масованим державним втручанням в економіку. Революція не цікавить лівих так само як і правих, тож праві даремно її бояться. Програма ВО «Свобода» в економіці майже співпадає із програмою КПУ, а інші праві формації іще поміркованіше. З 80-х років ліві обрали відмову від соціалізму та класової позиції. Тож тепер відрізнити правеньку та лівеньку економічну програму вже майже неможливо.  

По-сьоме, концепцію про можливу революцію культур-марксистів та інших страшних гендерних революціонерів вигадали патентовані ідіоти. Авторами теорії про «змову культур-марксистів», які хочуть зруйнувати західну цивілізацію, є американські палеоконсерватори Пол Готфрід та Патрік Б’юкенен. Це інтелектуали рівня Олега Соскіна та його послідовників, що навіть Вінстона Черчілля і недавно померлого сенатора Джона Маккейна записують у пекельні ліваки. Бо у них були яйця.

Насправді, палеоконсерватизм та правий радикалізм — це для пацифістів, що готові стримувати агресію Заходу проти асадів, мілошевичів та путіних, але несамовито борються проти якихось дівчат-підлітків, які мають відмінні від них погляди.  Найвизначніший мейнстримний українських політик, що підтримує палеоконсервативну конспірологічну маячню — Олександр Турчинов. Це той сами в.о. президента, що просрав Крим. Він теж у світовому тренді, і жодні фотожаби про «кривавого пастора» не можуть врятувати цього мокрого, нелетючого яструба.

По-восьме, гомофобія і антифемінізм цілком співзвучні політиці православного проросійського соціального консерватора Віктора Медведчука. Власне, це продовження офіційної соціально консервативної ідеології російського керівництва, яке проводить відверто гомофобну політику, а права жінок розглядають через призму офіційного «православ’я».  Включення до списку ОПЗЖ людини-Ківи є авансом правим і запрошенням до співробітництва.

Насправді, побивання геїв — єдина форма вуличної політики, що тримає правих на плаву. Після провалу на виборах це все, що залишилося для партійної політики правеньких фашистиків. Тема, звісно, безпрограшна. Переважно чоловіче гомосоціальне середовище правих має обстоювати гомофобію, щоб їх не плутали із завсідниками гей-бару. Це добре тримає в тонусі підлітків, чия хитка самоідентифікація вимагає постійних доказів своєї чоловічості. Нажаль, інфантильність властива всьому «правому двіжу». Незрілі чоловіки за допомогою демонстрації надмірної мужності хочуть довести собі, що не є «тьолками». Насправді, спорт, військові вправи та секс можуть служити цій меті краще ніж вуличне насильство, особливо якщо це побиття жінок і не бійців. Бо це не гідна справжнього чоловіка поведінка. Хочеться побажати правеньким більше фізичних навантажень та чуттєвих переживань. Можливо, тоді їх таки попустить.  

_______________

*духовний лідер партії, її ідеологічний та філософський наставник.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...