Кібернарцисизм як специфіка пострадянського постмодерну

Аби мати змогу говорити про пострадянську специфіку постмодерних практик, варто звузити об’єкт розгляду до меншої та показовішої групи, в нашому випадку — тієї частини молоді, що не є репрезентаторами певної ідеології, але в той же час хоча б поверхнево обізнані в сучасних західних тенденціях культури.

Щодо проблеми визначення та обґрунтування власне явища постмодерного суспільства, то задля адекватного формулювання варто звернутись до праць  двох авторів — «Кінець соціального» Бодрійяра та «Ера порожнечі» Ліповецькі, адже ці праці, на перший погляд, виділяють дещо протилежні властивості даного типу суспільства (омасовлення та нарцисичний індивідуалізм), та насправді вони цілком органічно доповнюють одне одного і формулюють ключову властивість — атомізованість маси.  А оскільки мова йде про суспільство сьогодення, то, очевидно, що в фокусі мають бути як події простору реальності, так і кіберпростір, або ж віртуальність.

Щодо реальності, то річ у тім, що в сфері соціального та політичного відбувається театралізація політики та її представницько-демократичних механізмів, а в нашому випадку — перетворення політики на кітчову виставу, адаптовану під прошарки населення, значна частина котрих не виходить в кіберпростір, або ж споживає в ньому, знову ж таки, кітчовий продукт представницько-демократичної політики. Тож представник тієї частини сучасної молоді, про котру мені йдеться, сприймає політику як ось такий симбіоз віртуальних, віддалених (чи навіть відчужених) від безпосередньої реальності чисел в статичних та економічних розрахунках та театрального кітчу, що разом утворюють певну не тільки кітчову, але й нудну виставу.

В кіберпросторі відображаються як індивідуалістичні, так і омасовлені властивості, в ньому відбувається водночас самолюбування окремого індивіду (один з найвлучніших прикладів цього – культура селфі) та поглинання смислів соціального, котрі або просто є відсутніми у віртуальному житті індивіда або ж нівелюються завдяки деформації під впливом регулярних контактів чи синтезів фейками. Втім, серед прошарку суспільства, котрий я пропоную для прикладу,  досить популярним способом нівелювання соціальних, або ж політичних смислів є гумор, котрий в кіберпросторі існує, передовсім, у формі мемів.

Тож якщо ми виокремлюємо у постмодерного суспільства дві ключові властивості (а в існуванні сучасної людини два простори), постає питання про співвідношення властивостей та просторів, адже очевидно, що наші моделі поведінки та комунікацій у реальності та віртуальності значно відрізняються. Щодо мас, то я думаю, в цьому випадку ці два простори є радше адресантами послань, з котрих маса утилізує смисл, зацікавившись винятково знаковістю, про що, загалом, йшлося і Бодріяра. Тобто, в цьому випадку різниця є досить формальною, адже полягає передовсім в специфіці символів, грою котрих засліплені маси і немає дійсно суттєвих відмінностей пов’язаних з а́кторством мас, тому що вони, в розумінні Бодрійяра, його, власне, не мають.

У випадку з нарцисизмом, простори щодо нього виконують інструментальну функцію сфери його втілення і визначають форму а́кторства нарциса. Таким чином,  у кіберпросторі нарцисизм частково позбавляється свого культу тіла, точніше редукує його до віртуальних практик, пов’язаних з візуальним матеріалом. Натомість, він реалізується у віртуальних комунікаціях, в котрих тілесні недоліки вже не перешкоджають нарцисизму: у відеоіграх, мемах, фейсбук-баталіях тощо.

Щодо мемів, то аби скласти враження про місце політичного в такому разі, і підкреслити віртуальність контакту пропоную взяти до уваги меми, котрі висміюють так званих SJW (social justice warrior, англ. «борець за соціальну справедливість»). Адже в такому разі мова йде про гумор, котрий є висловлюванням про суто політичне явище, але, в той же час, це явище не існує в безпосередньому контакті до мовця і доступне йому в межах їхнього віртуального життя.

Тобто нарцисизм тут полягає у самозвеличенні свого безликого віртуального «я» на фоні спроектованої «недолугості» іншого. Звісно, політична складова тут присутня хоча б у формі пасивного консерватизму — висміювання певних культурних форм здійснюється, перш за все, на підставі довжини проміжку їх існування в часі та, відповідно, ступеня їх звичності. Втім, ідентифікація цього семантичного вузлу, котрим є мем, не є першочергово політичною, політичність подібного мему віртуальності розмита й, здебільшого, несвідома для суб’єкта, безпосередньо не пов’язаного з даним політичним явищем реальності. Саме це надає змогу говорити про нарцисизм, адже його ключовою складовою за Ліповецькі є байдужість до політичних та соціальних проблем.

Цю нову форму постмодерного нарциса можна окреслити як «кібернарцис», котрий є своєрідним наслідком пострадянської десинхронізації в часі (в порівнянні з західною синхронністю) технологічного розвитку та культурних трансформацій, зумовлених капіталізмом (конс’юмеризм, індивідуалізм тощо). Адже робота Ліповецькі була написана ним ще в 70-х, а вибух популярності культу тіла та «душі» (йога, курси з самовдосконалення, зростання популярності психології) та культури споживання на наших теренах відбувається останні 20 років. Тому наявність віртуальної сфери додає можливих форм вивільнення для нарциса.

Так от, повернемося до мемів, російська дослідниця Шомова відмічає, що «в основі будь-якого успішного мема лежить висвітлення ділянки «суспільного несвідомого», теми, яка з якоїсь причини цензурувалася, придушувалася, вважалася неприйнятною». Це, знову ж таки, підтверджує умову, що, аби мем був політичним, має бути безпосередній (тобто, не віртуальний) контакт з проблемою (в нашому випадку – з конкретним суспільством).

Можна було б стверджувати, що віртуальна реальність є самодостатньою, і в ній самій може міститись привід для такого роду акторства, але думаю, все ж у цьому конкретному випадку так сказати не можна, адже безпосередня реакція на подібного роду активізм можлива за умови просторового та юридичного вимірів (тобто, основний предмет подібних мемів – конкретні мітинги, зауваження, акції цих груп, а також судові позови та процеси, і рідше такі питомо віртуальні явища, як аспекти відеоігор чи дописи в мережі).

Так от, якщо мова йде про специфіку пострадянського постмодерну, то в цій запропонованій перехресній схемі просторів (віртуального та реального) та властивостей (нарцисичного індивідуалізму та омасовлення) специфічним видається саме «кібернарцис», що потрапив в розрив, десинхронізацію технології та ідеї.  Очевидно, подібна ситуація виникла в наслідок провалу комуністичного проекту і є показовою щодо культури капіталістичного суспільства. Вона демонструє незначущість основи-попередниці (в нашому випадку – радянського суспільства) у формуванні ключових культурних наслідків розвитку вільної ринкової економіки, адже пострадянський конс’юмеризм не має значних відмінностей від конс’юмеризму західного, окрім етапу розвитку.

Має місце тут і адаптивність цих культурних форм до результатів технологічного процесу, збереження їх суті за наявності інструментів іншого типу. Тож «кібернарцис», як концепт, не містить в собі смислової інновації щодо суті пострадянської культури, натомість є наслідком синтезу її специфіки (культурно-технологічну десинхронізацію) з західними теоріями постмодерного суспільства. Таким чином, ті, хто у випадку трансформації свого гумору у політичну позицію приєднаються до свідків «культурного марксизму» та відчайдушних поборників постмодерну, починають свій шлях саме як продукти постмодерного суспільства.

Джерела:

  1. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального
  2. Липовецки Ж. Эра пустоты. Эссе о современном индивидуализме.
  3. Шомова С. Политический Интернет-мем: сущность, специфика, разновидности.

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...