Гордість і ксенофобія

На задвірках Маршу рівності у Києві. Фото: Руслана Панухник

Традиційно у світі червень є місяцем прайду (з англ. гордість) – на пошанування Стоунволлських бунтів 1969 року, з яких бере відлік сучасний ЛГБТ-рух. У 2018 Марш рівності втретє успішно відбувся у самому центрі української столиці, все ще із посиленими заходами безпеки та під пильною увагою міжнародної спільноти. Разом з тим із початку року спостерігається небувала активізація ультраправих організацій, що вже встигли зірвати не один захід. Ситуація не є унікальною, аналогічні тенденції притаманні не лише нашому східноєвропейському регіону, а й виходять за межі континенту. Однак попри глобальне явище право-консервативного повороту, існує одна суттєва деталь.

Центр вивчення публічної релігії (США) нещодавно опублікував дані Атласу американських цінностей за 2017 р. Це дослідження засвідчило вельми цікавий факт: одностатеві шлюби, закріплені у 2015 році рішенням Верховного суду США на федеральному рівні, підтримують абсолютно усі релігійні групи, починаючи від 97% підтримки серед унітаристів, 80% у буддистів, 77% юдеїв, 75% індуїстів, 66% православних та білих католиків і до 51% навіть серед мусульман США. Рівність права на шлюб підтримують усі расові групи і, прогнозовано, серед молодих респондентів підтримка набагато вища. Тобто, можна припустити встановлення національного консенсусу та проходження точки неповернення.

Перший шлюб між людьми однієї статі зареєстрували у міській раді Амстердама у 2001 році. Сьогодні така практика поширена вже у 26 країнах. Крім того, у ще 18-тьох є можливість укласти цивільне партнерство. Подібна динаміка є частиною загальносвітового тренду: до 1993 року гомосексуальні зв’язки були кримінальним злочином у Ірландії, а у 2015 ця країна стала першою у світі, де громадяни на референдумі схвалили одностатеві шлюби. Стосовно цивільних партнерств (доступних як для одно-, так і різностатевих пар), вони вже давно наявні і у законодавстві східноєвропейських країн. Цей інститут з 2006 року діє у Чехії, з 2009 в Угорщині, а з 2016 вперше з’явився на території пострадянського простору – у Естонії. Громадська думка змінюється дуже стрімко особливо за останні 5-10 років. Проте у 72 країнах світу одностатеві зв‘язки досі є злочином і караються інколи смертною карою.

Безперечно, впровадження цього інституту не є свідченням остаточної толерантності суспільства. До прикладу Бразилія, де шлюбна рівність діє з 2013 року, а прайд у Сан Паоло збирає понад мільйон учасників, займає перше місце у світі за кількістю вбивств представників ЛГБТ: в середньому щодня гине мінімум одна людина. І все ж юридична рівність прав декларує позицію держави, яка відповідальна за впровадження політики інклюзивності та толерантності. Згідно з Планом дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року Міністерство Юстиції мало розробити і подати на розгляд Кабміну законопроект про цивільне партнерство в Україні до ІІ кварталу 2017 року. Цього не лише не було зроблено, наразі йде боротьба за те, залишити, чи викинути даний підпункт з Плану дій. Звісно, потрібно розуміти, що розробка урядом подібного законопроекту не означатиме його схвалення Верховною Радою. Зважаючи на те, як складно приймалась антидискримінаційна поправка до трудового законодавства, видається малоймовірною зміна поведінки парламентарів.

Байярд Растін

Громадськість вже розробила свій варіант. Колишня депутатка Верховної Ради Катерина Лук’янова спершу була співавторкою законопроекту про заборону «пропаганди гомосексуалізму», проте потім повністю змінила свою думку і написала варіант законопроекту про цивільні партнерства. Її слова про те, що «ЛГБТ-спільнота — це індикатор готовності суспільства вийти на сонце» перегукуються з висловом видатного американського борця за громадянські і соціальні свободи ХХ століття, соратника Мартіна Лютера Кінга та одного з головних організаторів Маршу на Вашингтон 1963 року. Байярд Растін заявив: «Сьогодні чорні більше не є лакмусовим папірцем або барометром соціальних змін. (…) Новими «нігерами» є геї».

На противагу суспільним процесам на Заході маємо показовий приклад Росії. У суспільстві, що десятиліттями було ізольоване, чинником мобілізації населення стала саме політика ненависті щодо конкретної соціальної групи. І марно апелювати до науки чи розсудливості, коли знищена культура діалогу. Саме цю культуру дискусії та терпимості, яка щойно почала давати паростки в Україні, намагаються затоптати ультраправі, зриваючи виставки, кінопокази, лекції і т.д.

Варто зазначити, що ні рух за «традиційні цінності», ні міф про «гейропу» не виникли з порожнього місця. Вкидання таких подразників для поляризації суспільної думки стали частиною чіткої інформаційної політики Кремля, особливо починаючи з 2013 року, коли був ухвалений відповідний закон, який Європейський Суд з прав людини визнав дискримінаційним. Про характер лякалок, які використовують для російської аудиторії, можна судити на прикладі  координаторки руху «Російські матері» Ірини Бергсет, яка часто з’являлась на вуличних акціях та у медіа, де розповідала історію про те, як органи ювенальної юстиції Норвегії забрали у неї сина. Елементарний аналіз її тверджень спростовує усі неймовірні вигадки. У подібній риториці часто апелюють до захисту дітей. Водночас замовчується те, у якому стані живуть ЛГБТ-підлітки. Проблему порушив російський проект «Діти 404», на який тисячами листів відгукнулись сповнені страху і відчаю російські ЛГБТ-підлітки. Його ініціаторку за рішенням суду оштрафували, а саму спільноту у мережі ВКонтакте заблокували. Режисер Аскольд Куров зняв однойменний документальний фільм про «дітей 404» (назва відсилає до помилки мережі «Сторінка не знайдена»). В Україні за попередніми результатами першого дослідження на цю тему майже 80% ЛГБТ-підлітків стикались з проявами цькування у школі.

Фактично, відгомін російської хвилі гомофобії відчуває на собі і Україна. Аналіз Дмитра Золотухіна, теперішнього заступника Міністра інформаційної політики, показав, що частота згадок у рунеті ключових слів, пов‘язаних з ЛГБТ-тематикою, з якоїсь причини зросла у 10 разів за період з березня 2012 по березень 2013 року. В цьому ж тексті автор згадує вплив проросійського політтехнологічного проекту Віктора Медведчука «Український вибір», який у той час активно маніпулював темою ЛГБТ та аналізує випадок вже згадуваної І. Бергсет.

Іншою популярною теорією, якою лякають українців, є «вікно Овертона». Згідно з нею будь-якому суспільству за 5 кроків буцімто можна нав‘язати будь що, наприклад, легалізувати канібалізм чи педофілію. Концепція «Вікна політичних можливостей Овертона» дійсно існує, проте не має нічого спільного з вищезгаданими речима. Джерела цієї вигадки знову ж таки ведуть до Росії і базуються… на статті американського консервативного християнського сайту, що своєю чергою базується на фантастичному романі з такою ж назвою («Вікно Овертона»). Проте навіть там ще нема згадок про канібалізм, який приписали вже російські журналісти. Цим же «вікном» вони «доводять», як з українців зробили «фашистів».

Марш за «традиційну сім’ю» у Львові. Фото: Дмитро Кумар

3 червня 2018 року у Львові під патронатом УГКЦ відбулась хода на захист сімейних цінностей, де неочікувано вигулькнула група так званих догналітів,– секти, що свого часу повинна була розколоти саму УГКЦ. Догналівці, про зачистку яких рапортувала СБУ ще у 2015 році, не раз експлуатували «гендерну» тему на Західній Україні у часи своєї активної діяльності. Широкому загалу не вельми відомі епізоди релігійної війни (і прихованої боротьби спецслужб), що розгорталась протягом кількох років на Галичині. Розслідування вказують на роль спецслужб (ще часів комуністичної Чехословаччини, бо вищий клір походить звідти) у створенні та поширенні руху «Української Правовірної Греко-Католицької Церкви» (як вони себе називають). Саме це угрупування підтримувало політику В. Януковича проти зближення з ЄС та писало листи Миколі Азарову, попереджаючи про «можливий антиурядовий путч» (sic!) на Львівщині. За їхню реєстрацію клопотав одіозний нардеп В. Колесніченко.

І ось зараз мережу облітають знімки, де вулицями Львова несуть транспаранти «Гендер=гомосексуалізм», «Стоп урокам сексуального виховання у школах» (а вони є в Україні?) та ін. Речник Львівської Архиєпархії УГКЦ назвав участь догналівців «неприємною несподіванкою».

Щоправда, противники гендеру так і не можуть визначитись, з чим же воюють. Якщо для догналітів це гомосексуалізм (зверніть увагу, як вперто використовують цей ненауковий термін замість коректного «гомосексуальність»), то для деканки педагогічного університету імені Драгоманова та дружини секретаря РНБО Ганни Турчинової, яка недавно опублікувала колонку про «гомодиктатуру», що насувається на Україну, гендер є пристойним синонімом слова «секс», який придумали в Америці в 60-тих роках минулого століття. Зазначимо, що пані Турчинова захистила кандидатську дисертацію на тему підготовки вчителів до викладання біології англійською мовою.

Про те, що ж насправді ховається за цим страшним словом, популярно написала кандидатка соціологічних наук Тамара Марценюк у своїй книзі «Гендер для всіх». У соціології та психології цей термін позначає змодельовану суспільством та підтримувану соціальними інститутами систему цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки. Сàме це слово стало каменем спотикання, через яке Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій фактично завадила через тиск на парламент ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції).

Несподіваний факт: доки Рада церков, як чорт ладану, боїться слова «гендер», на другому місці у світі за кількістю операцій зі зміни статі є… Ісламська республіка Іран, де вони здійснюються за фетвою (богословсько-правовим висновком) самого аятоли Хомейні. Ця «дружелюбність» до трансгендерів стала частиною державної політики після історії Ферейдуна Молкари. Втім ніхто не переглядав ненависті до гомосексуалів, чимало з яких ладні піти на зміну статі, аби уникнути ув‘язнення чи навіть смертної кари. Ця трагічна ситуація зайвий раз демонструє наскільки амбівалентним може бути релігійне тлумачення тих чи інших питань. У 1537 році знадобилася булла Папи Павла ІІІ, щоб визнати індіанців людськими істотами.

Поступово навіть Католицька та православна церкви демонструють все більшу відкритість. У 2016 році до поваги гідності і прийняття будь-якої особи, незалежно від її орієнтації, стараючись уникати «усіляких проявів несправедливої дискримінації» закликав Папа Франциск у післясинодальному апостольському зверненні “Amoris laetitia”. Проти насилля щодо учасників цьогорічного Маршу рівності у Київі закликала УПЦ КП.

Іншим фактом є те, що гомофобія здатна об‘єднувати представників зовсім різних політичних течій: від проросійських до націоналістичних. Хоча при детальнішому погляді вони не здаються настільки різними. Такими є зовнішні корені проблеми.

Проте було би легковажно і цілком помилково списувати все на конспірологічні теорії та зовнішній вплив: дискурс гомофобії в Україні лягає на дуже благодатний ґрунт. Опитування Соціологічної групи «Рейтинг» показало посилення консерватизму у нашій країні: у 2016 році 69% опитаних виступали за повну заборону одностатевих відносин в Україні (у 2012 таких було 60%). За результатами масштабного дослідження «Права людини», проведеного у 2017 році Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та Центром інформації про права людини за ініціативою Омбудсмана та підтримане ПРООН в Україні, 46,2% респондентів готові безумовно або за певних обставин обмежити права ЛГБТ-людей.

Все ж, здається, сьогодні переважна більшість ставиться до проблем ЛГБТ-спільноти хоч і негативно, але швидше байдуже, не розуміючи, для чого «виносити таке на люди». Проте якби активісти свого часу не почали «виносити це на люди», ймовірно, представники сексуальних меншин і досі сиділи би у в‘язницях або психіатричних лікарнях. Тепер більшість «великодушно» дозволяє їм займатися «чим завгодно» вдома (за існуючої стигматизації). Залишається сподіватись, що декларуючи прозахідний курс, українське суспільство припинить займати таку лицемірну позицію та навчиться апріорі поважати гідність кожної людини.

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...