Як провести мітинг в Україні: FAQ для «чайників»

Мітинг під час Майдану, грудень 2013. Фото: Всеволод Андрієвський

Якось мій друг сказав, що свобода зібрань — це українська національна/народна традиція. Захистом цієї традиції і просвітництвом в цьому напрямку я займаюся з 2009 року, сам проводжу зібрання з 2006, а беру участь з 2004. Проте сьогодні 2017, і досі у людей одні й ті ж прості питання про організацію мітингів, походів, демонстрацій, пікетів і т.д. Чому? Причина частково полягає в тому, що в Інтернеті на цю тему є багато нікчемних трактувань українського законодавства, які продукуються органами влади або представниками громадянського суспільства з поліцейським мисленням.

В цій статті я щиро намагався не переобтяжувати вас номерами статей законодавства і нюансами їх застосування на практиці, лишити тільки базове і найбільш важливе. Та все одно вона трохи розтяглася. Бо попри оптимістично велику кількість мирних зібрань в Україні (яких, для прикладу, без урахування, зокрема, загальнодержавних і міських/сільських святкувань було близько 16 тис. в 2012 році і близько 10 тис. на неокупованій частині країни в 2016), за збереження цієї свободи доводиться чи не постійно боротись як на місцевому, так і на всеукраїнському рівні.

В наступній статті будуть  розкриті питання безпеки під час зібрань, взаємодії з правоохоронними органами, судами і судовими виконавцями. Але ви можете не чекати її написання, і продивитись робочі матеріали наших тренінгів — http://npd.in.ua/?p=392

  • Чи треба у влади просити дозволу проводити мирне зібрання?

В Україні — ні. Достатньо повідомити владу про намір.

Пікет центрального відділку СБУ, Київ, 2016. Фото: Дмитро Мрачник

Для колишніх  республік СРСР дозвільний порядок проведення мирних зібрань — засіб придушення рухів за незалежність. Радянська міліція, внутрішні війська і спецпризначенці побили й арештували сотні українців та кримських татар під час розгону «недозволених» мирних демонстрацій в УРСР в 1988-89 роках. З ухваленням Конституції в незалежній Україні у 1996 році почав діяти повідомчий порядок, а практика видавати або не видавати дозволи на проведення зібрань стала неконституційною.

Поки на території України не встановлений військовий або надзвичайний стан, заборонити ваше мирне зібрання може виключно суд. Причому під час судового засідання є шанси довести, що ваше зібрання не загрожує національній безпеці та громадському порядку. Варто також додати, що після останнього Майдану українські суди майже не забороняють мітингів.

  • Кого повідомляти про мирне зібрання?

Частина перша статті 39 Конституції каже, що повідомляти треба органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Звісно, маються на увазі органи відповідних територій, на яких буде проведене ваше зібрання. Тобто якщо мітинг буде, наприклад, в Чернігові, то не варто про це повідомляти Херсонську державну адміністрацію.

Анархістський першотравень, проведений без жодних повідомлень органів державної влади, Київ, 2016. Фото: Дмитро Мрачник

В Україні склалася традиція повідомляти саме органи місцевого самоврядування. Склалася через Указ Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, який віддав в тому числі це питання виконавчим комітетам місцевих рад депутатів. Вже в незалежній Україні з боку частини органів місцевого самоврядування довгий час тривала інерція вважати дійсними норми Указу вже неіснуючої держави. Втім, хто б що собі не вважав, повідомляти про зібрання саме місцеве самоврядування, звісно, необов’язково.

Я і мої колеги радимо повідомляти поліцію про намір провести мирні зібрання.

Чому? По-перше, бо можна. Національна поліція — орган виконавчої влади, а отже ст. 39 Конституції на неї розповсюджується. По-друге, безпосередньо поліція — а не місцеве самоврядування — має захищати правопорядок під час мирних зібрань. Ну і, по-третє, поліція зазвичай менш політизована, ніж місцеві ради. Мер, партія більшості і співробітники їх виконкомів можуть мати «власний погляд» на мітинги, наприклад, політичної опозиції.

Поліцейські теж часто бувають звиклими до вищезгаданої традиції, коли ви повідомляєте місцеве самоврядування, а ті вже повідомляють поліцію. Що з цим робити? Ламати традицію. Як саме — читайте далі.

  • Як повідомити про мирне зібрання?

Насправді — як завгодно. Але я і мої колеги радимо — письмово, у паперовому вигляді.

В цьому питанні також досі живі місцеві традиції, сформовані кепською «інтернетизацією» старшого покоління чиновників та їх вірою в дію вищезгаданого неконституційного радянського Указу 1988 року. Традиції ці також підкріплені сумнівними нормами актів місцевих рад чи їх виконкомів про те, як саме має виглядати повідомлення. Іноді чиновники  вважають, що  повідомлення про мирне зібрання — це звернення з Закону «Про звернення громадян». Проте повідомлення не підпадає під визначення звернення з цього закону. А акти органів місцевого самоврядування на цю тему часто суперечать Конституції, бо місцеве самоврядування в Україні не має повноважень обмежувати права і свободи людини. Тому попри традиції, насправді, українське законодавство не вимагає від вас вказувати, наприклад, ім’я і місце проживання, номер телефону, а також викладати суть вашого мітингу з вимогами. Влада також не має права не прийняти ваше повідомлення, «оформлене без дотримання вимог». Бо законних вимог на цю тему просто не існує.

Провокатори продираються крізь багатосотенний кордон міліції, не здатний захистити Марш Рівності, Київ, 2015. Фото: Дмитро Мрачник

Однак, виходячи суто з практичної доцільності, ми все ж радимо, щоб ваше повідомлення містило наступну інформацію:

  1. найменування адресата (можна просто посаду очільника органу влади, без імені);
  2. календарну дату, час початку і завершення вашого мирного зібрання (час пишіть з запасом на випадок, якщо люди прийдуть раніше чи не одразу розійдуться);
  3. очікувану кількість учасників і коротко про суть вашого мирного зібрання (ця інформація може знадобитись поліції, щоб визначити, чи можуть на ваше зібрання напасти його супротивники, і скільки потрібно поліцейських для його охорони);
  4. чи збираєтесть ви під час зібрання перекривати рух транспорту, де, в якому обсязі і на який час;
  5. ім’я і номер телефону (щоб поліція могла переговорити з вами щодо нюансів охорони зібрання та впевнитись, що ви не плануєте чинити правопорушення);
  6. адресу (не обов’язково домашню) для письмового та електронного листування (це потрібно, щоб вас запросили на суд, якщо влада спробує  домогтися заборони мирного зібрання).

Роздрукуйте два екземпляри повідомлення і йдіть в головне управління або відповідний територіальний підрозділ поліції вашого міста чи села, де знайдете відділ з питань звернень громадян. Тамтешні працівники мають зареєструвати ваше повідомлення, поставити дату і номер вхідного документа (вхідний номер) на другому екземплярі повідомлення, який ви заберете з собою.

Якщо працівник відділу звернень громадян запитає, чому ви не реєструєте повідомленняне в міській/cільській раді, то дайте правдиву і приємну для нього відповідь: «Так ви ж в цьому питанні важливіші!» Можете також посилатись на ч. 1 ст. 39 Конституції і нагадати, що Нацполіція — виконавчий орган влади, тому повідомляти сюди можна. Якщо не допоможе, скажіть, що після того, як зареєструєте це повідомлення в поліції, одразу підете додатково реєструвати в місцевій раді (чи виконувати потім цю обіцянку, вирішуйте самі).

Повідомлення з вхідним номером на ньому не забудьте потім узяти з собою на ваше мирне зібрання.

Варто додати, що стратегічно всім нам варто схиляти органи влади, щоб ті приймали повідомлення про мітинги через Інтернет (електронною поштою або через спеціальні форми на сайтах влади). Стаття 5 Закону «Про звернення громадян», наприклад, допускає такий спосіб подання звернень. Тож повідомлення про мирне зібрання можна написати в формі, відповідній вимогам ст. 5 до тексту звернення. Так вже роблять, наприклад, активісти Львова за допомогою стандартної форми з офіційного сайту міськради. Якщо повідомите таким чином, то радимо захопити на акцію роздруковану printscreen-копію відповіді а-ля «Ваше звернення надійшло для розгляду…» з вашої електронної пошти.

  • Що робити, якщо влада відмовляється приймати повідомлення?

Не приймати ваше повідомлення про мирне зібрання в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, звісно, права не мають. Однак, через політичні мотиви або вузьколобість чиновників таке беззаконня все ж трапляється.

Щоб вирішити цю проблему, можна витратити власні час або гроші.

Час — якщо ви витратите його на дебати з чиновником про його обов’язки і норми чинного законодавства. Або ж на виграш в суді проти цього чиновника, чи на те, щоб добитись його звільнення, чим створите прецедент, корисний для зміни протизаконної практики в вашому населеному пункті. Інакше кажучи — зміните систему.

Гроші — якщо відправите повідомлення телеграмою, рекомендованим листом з описом вкладеного і повідомленням про вручення, кур’єрською поштою або факсом (але не з домашнього чи офісного факсу).

Тобто передайте ваше повідомлення через статусного посередника, якому неможливо відмовити.

Акція проти Трудового Кодексу під Верховною Радою України, Київ, 2015. Фото: Дмитро Мрачник

Пояснюю на прикладі. Надішліть ваше повідомлення про мирне зібрання у вигляді телеграми з відділення «Укрпошти» чи «Укртелекому». Додатково придбайте посвідчену печаткою телеграфної станції і підписом її працівника копію вашої телеграми. Збережіть її, а також обидва чеки (за купівлю послуги телеграфування і за купівлю копії телеграми) — вони свідчитимуть про точний час, не пізніше якого було здійснене телеграфування.

Всі ці папірці потрібні для того, щоб довести поліції, що про зібрання ви взагалі повідомили, причому саме до його початку, як про це сказано в статті 39 Конституції. Якщо під час мирного зібрання до вас звернеться поліцейський, просто покажіть йому посвідчену печаткою і підписом працівника телеграфної станції копію вашої телеграми. Печатки держпідприємств «Укрпошта» та «Укртелеком» поліція зазвичай сприймає з повагою.

Єдиний мінус прикладу з телеграмою — цей спосіб зараз найдорожчий з вищеперерахованих.

  • Як повідомляти про мирні зібрання в підконтрольній Україні частині зони АТО?

Насправді так само, як і іншій неокупованій частині України. Бо там не встановлений воєнний або надзвичайний стан. Будь-які документи, які буцімто встановлюють там дозвільний порядок і т.п. насправді суперечать Конституції і українським законам.

Чи хочете ви конфліктувати на цю тему з тими українськими військовими, які там в неспокійній обстановці цього не розуміють — інше питання.

  • Чи можна не повідомляти про мирне зібрання?

Можна. Але ми радимо повідомляти.

Бо поліція часто не розуміє, що неподання повідомлення не є правопорушенням.

Анархістський першотравень, що відбувся без повідомлень органам влади, Київ, 2015. Фото: Дмитро Мрачник

Ч. 1 ст. 22 Конституції каже, що закріплені нею права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Тобто якщо в Конституції про якесь право і свободу не написано, то це ще не означає, що вони суперечать Конституції чи протизаконні.

Ч. 2 ст. 58 Конституції каже, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Ст. 185-1 Кодексу про адмінправопорушення («порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій») — не має застосовуватись в Україні відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України». Євросуд також підтвердив, що в нас не існує «порядку організації або проведення» зібрань. У ч. 1 ст. 19 Конституції  написано: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».

Ви щось зрозуміли зараз? А уявіть як поліцейським це слухати!

Ще до рішень Євросуду та важливого рішення Конституційного суду 2016 року, яким поставлено крапку в питанні неконституційності вищезгаданого Указу СРСР, стаття 181-1 КУпАП (між іншим, ще одне відлуння радянських часів) правоохоронцями насправді не застосовувалась, так би мовити, «в промислових масштабах». Проте як тоді, так і зараз особливо твердолобим борцям з «непорядком» це не заважало застосовувати будь-які інші статті адмінкодексу, які в цей момент їм ввижалися доречними. Тож пам’ятайте, що за завідомо незаконне затримання і арешт передбачено  кримінальну відповідальність за ст. 371 ККУ. Вмійте довести цю завідому незаконність в вуличних дебатах ще до того, як вона з вами станеться.

Анархістський першотравень, що був проведений в іншому місці й в інший час через те, що міліція «злиа» дані з повідомлення КМДА, Київ, 2014. Фото: Дмитро Мрачник

Тим не менше, якщо учасників мирних зібрань затримують, то трапляється, що апеляційний суд їх завдяки вищезгаданим аргументам виправдовує. І взагалі — в Україні відбувається багато мітингів, про які не повідомляють.

Спонтанне перекриття автотраси на знак протесту проти насилля з боку «тітушок» і бездіяльності поліції, Харків, 2016. Фото: Ні поліцейській державі!

Причиною тому бувають або раптові події, після яких одразу починається протест, або відсутність бажання повідомляти чи взагалі бачити на своєму мирному зібранні поліцію (наприклад, бо поліція «зливає» інформацію про час і місце проведення агресивним супротивникам зібрання). Нагадаю також, що під час останнього Майдану повідомляти взагалі було, так би мовити, не модно.

  • Чи варто повідомляти про «одиночний пікет»?

Мається на увазі мирний публічний протест, учасником якого є одна людина. Універсальної відповіді на питання, чи варто повідомляти про нього, — немає. Все залежить від того, які звички у поліції вашого населеного пункту, і як ви просвітницьким шляхом впливаєте на зміни цих звичок. В Києві, наприклад, поліція зазвичай не підходить до самотньої людини з плакатом, бо не бачить в ній навіть теоретичної загрози.

Там, де поліція звикла питати про повідомлення в таких випадках, ви мусите обирати — все ж повідомити, або сперечатися.

Якщо оберете сперечатися, то вам знадобляться не лише вищезгадані аргументи про зібрання без повідомлення. Але й розуміння того, що футболка з політичним гаслом — ваша одежа, а транспарант з гаслом — таке ж приватне майно, як і, наприклад, ваша гітара. З гітарою і в футболці ви ж вільні у пересуванні, правда?

Запам’ятайте, що українське законодавство не визначає, з якої кількості людей ваш протест має вважатися «мирним зібранням», «зборами», «мітингом», «походом», «демонстрацією», «релігійним зібранням», «публічним богослужінням» і т.д. (терміни з Конституції і законів). Починаючи з однієї людини? Двох? Трьох? А словосполучення «одиночний пікет» в нашому законодавстві взагалі відсутнє. І нижче я поясню, чому це добре.

  • Чи треба погоджувати з владою місце, час зібрання, питання його охорони, тексти плакатів і т.д.?

Згідно з українським законодавством, ви не зобов’язані погоджувати (рос. «cогласовывать») будь-які питання організації і проведення мирних зібрань з будь-якими органами влади.

Злочинний прецедент мавпування російської практики, наприклад, виконкомом Харківської міськради з погрозами не дозволити мітинг доводить лише те, що треба пам’ятати, що живеш в демократичній країні з зовсім іншим законодавством. І що треба просто ігнорувати запрошення на подібні «погодження» (в поміч — ч. 1 ст. 19 та ст. 60 Конституції, ч. 2 ст. 41 ККУ), та частіше погрожувати кримінальною відповідальністю за незаконне перешкоджання організації та проведенню мирних зібрань (ст. 340 ККУ).

Проте задля охорони вашої акції від агресивних супротивників зазвичай варто заздалегідь докладно обговорити з поліцією питання забезпечення безпеки учасників зібрання.

Ми з колегами також наполегливо радимо узгоджувати з поліцією питання тимчасового перекриття автомобільних доріг (але не під час революційних подій, звісно). Або хоча б попередньо радитися з юристами і правозахисниками, щоб ці перекриття не трактувались як правопорушення.

  • Чи варто повідомляти про намір встановлювати намет під час мирного зібрання?

Мається на увазі намет, який встановлюють не з комерційною метою (торгівля), а з метою проведення мирного зібрання.

Універсальної відповіді на це питання немає. Бо будь-яка нова влада після всіх наших майданів і революцій має ірраціональний страх перед будь-якими тривалими протестами. Намети ж, як відомо, дозволяють не розходитися по домівках вночі і ховатися від дощу та снігу. Тож будь-яка влада рано чи пізно в будь-який спосіб намагається не допустити навіть маленьких наметових містечок протестувальників.

Намети на Майдані, Київ, 2013. Фото: Всеволод Андрієвський

Наприклад, в скандальних «законах 16 січня» часів Революції гідності був обов’язок отримувати дозволи на встановлення наметів в міліції та санкція за невиконання обов’язку. Сьогодні ж в Києві правоохоронці іноді їх просто силоміць зносять, не маючи на це жодних законних прав.

В таких реаліях важливо не стільки поставити намет, скільки добитись, щоб він продовжував стояти. Тому часом не варто заздалегідь повідомляти про намір його встановити. Просто тому, що це спрацює як запрошення його знести.

Ця тема потребує окремого ґрунтовного розкриття. Тому зараз просто запам’ятайте, що в де-юре мирний час обмежувати право мирно збиратися з використанням наметів може тільки суд. Будь-який інші правила або прямо суперечать Конституції і законам України, або є  хибним трактуванням законодавства.

  • За скільки часу слід повідомляти про мирне зібрання?

Насправді за скільки завгодно. Але ми радимо хоча б за день.

А якщо потрібно домовитися з поліцію про якісне забезпечення охорони учасників зібрання від правопорушень, то за багато днів.

Строк повідомлення — тема найбільших суперечок громадян з владою чи не останніх 20 років. Спершу органи місцевого самоврядування усього СРСР, натхненні вищезгаданим Указом 1988 року, почали ухвалювати місцеві положення, де був обов’язок просити дозволу на проведення за 10 днів та інші додаткові обов’язки. Декілька років було так і в незалежній Україні, бо Конституцію ще не ухвалили. В 1996 році українські парламентарі побороли дозвільний порядок, та місцева влада за інерцією продовжувала керуватися радянським Указом і власними положеннями з вже неконституційними нормами.

Революція на граніті, Київ, 1991. Фото: УНІАН

Строк повідомлення, як і в більшості сусідніх пострадянських країнах, почав використовуватися для того, щоб встигнути заборонити мітинги. Та із часом люди  зрозуміли, що, згідно з новоухваленою Конституцією, норми Указу 1988 року неконституційні (ч. 1 Перехідних положень), місцеве самоврядування не має права визначати терміни (ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 39, ст. 75, ч. 1 ст. 92), а сам строк Верховною Радою встановлений не був. І українці почали гратися в схованки від суду — повідомляти владу за  добу  або кілька годин до початку акцій.

Це не сподобалось МВС. Бо коли було треба, судові заборони використовувались у якості «індульгенцій» для силових дій правоохоронців. Тож після буремних подій «України без Кучми» в 2001 році Міністерство звернулося в Конституційний суд за поясненням, що таке повідомити про мітинг «завчасно» (ч. 1 ст. 39 Конституції). КСУ відповів: «заздалегідь,  тобто  у прийнятні  строки,  що передують даті їх проведення», і що конкретні строки має визначити Верховна Рада.

Зіткнення біля Адміністрації Президента, Київ, 2001. Фото: УНІАН

З тих самих пір чергові народні обранці з поліцейським мисленням в союзі з черговими очільниками правоохоронних органів і псевдоекспертами-посіпаками в середньому раз на два роки намагаються ухвалити спеціальний закон про протести, де головне питання – строки повідомлення. Намагаються безуспішно, бо то чергові революції заважають, то громадянське суспільство проти проектів закону протести по всій країні влаштує. Весь цей час українці продовжували гратися в хованки з судом.

Якщо пік заборон припадав на середину правління Януковича (349 в 2012 році), то в після Революції гідності їх кількість на неокупованій частині України поступово зменшилась до рівня після Помаранчевої революції (9 в 2005; 8 в 2016 році). Тож на перший погляд, хитрувати більше не потрібно. Та й світ змінився — правоохоронці і спецслужби тепер оперативно моніторять анонси зібрань в соцмережах Інтернету.

Але знову влада з посіпаками намагається ухвалити спеціальний закон про протести. Знову в тексті обов’язок повідомляти за кілька днів — попри той факт, що в будь-яку точку свого міста правоохоронці доїжджають менше, ніж за одну годину. Знову ми чуємо риторику, буцімто це все буде «для нашої ж безпеки». Чому заїла ця платівка? Все просто — суди не реформовані, судді просто бояться; «моя нова поліція» змінилася мінімально, а її старі кадри продовжують жорстоко бити  людей; перемоги революції не були закріплені законодавчо, а виснажені війною з Росією активісти досі інституційно слабкі, щоб системно і якісно контролювати можновладців. Все знову може легко скотитися в знайому прірву.

Тому ми з колегами-правозахисниками ще раз просимо вас не зловживати правом і повідомляти хоча б за день, а не за декілька годин до початку мітингу. Причин грати в схованки сьогодні загалом майже немає. Поки немає. А також просимо вас готуватись до спроб  нової влади обмежувати ваші права.

Додам ще, що навіть ідеальний спеціальний закон про мирні зібрання, якщо він колись буде ухвалений, спотвориться, якщо ви не достатньо контролюєте парламент. Зокрема, починаючи з 2004 року шляхом внесення змін в російський спецзакон режим Путіна планомірно звужував тамтешню свободу зібрань, щоб робити беззубою будь-яку опозицію.

  • Де можна проводити мирне зібрання?

Будь-де, де це не заборонено законами України, або де конкретно вам це не заборонено в судовому порядку. Обмежувати доступ людей на території також мають право поліцейські, нацгвардійці, держохоронці, але виключно на законних підставах та в межах повноважень.

Пікет центрального представництва партії «Батьківщина», Київ, 2014. Фото: Дмитро Мрачник

І я, звісно, маю на увазі не окуповані Росією території, де проводити мирні зібрання ми вам взагалі не радимо з міркувань вашої безпеки.

Насправді ця тема потребує окремої докладної статті, де варто дослідити тонкощі проведення зібрань на приватних і інших закритих територіях. Наприклад, якщо ви вже всередині, то мирно збиратися там може й маєте право. Та чи законно ви туди потрапили — інше питання.

  • Чи є мирним зібранням концерт, авто- чи велопробіг, релігійне зібрання, страйк, зустріч виборців з кандидатом і т.д.?

Як ви вже, мабуть, зрозуміли, поняття «мирні зібрання», «збори», «мітинги», «походи» і «демонстрації» в нашому законодавстві не визначені. Тому чи вважати якісь особливі зібрання в Україні мирними зібраннями — це філософське теоретичне питання, шукати варіанти відповіді на яке варто після прочитання, наприклад, Керівних принципів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань.

Якщо ж вас цікавить, чи є якісь особливості і обмеження в організації таких зібрань, то перш за все, подивіться, чи є якесь українське законодавство на цю тему, і що там написано.

Комерційні концерти — тема окремого регулювання. А в формі некомерційних концертів мирні зібрання точно бувають. І організовуються так, як написано вище.

Колони автомобілів або велосипедів при бажанні можна трактувати як мирні зібрання на колесах. Але практика повідомляти і щось узгоджувати, наскільки мені відомо, не склалася. На практиці також рідко хто слідкує за виконанням норм про розділення колони на групи і дистанції між ними. Адмінвідповідальність за невиконання була відмінена разом з іншими «законами 16 січня» 2014 року після бунту на вулиці Грушевського в Києві.

Конституційний суд нещодавно визнав неконституційним дозвільний порядок проведення релігійних зібрань та десятиденний термін, не пізніше якого був обов’язок отримувати дозволи влади. При вирішенні цієї справи КСУ врахував підхід Євросуду з прав людини, згідно з яким релігійні зібрання є видом мирних зібрань. Але ще до цього важливого рішення, з 1991 по 2016 рік, частина релігійних активістів, щоб не просити дозволів, трактувала свої заходи як мирні зібрання.

Право на страйк з 1998 по 2017 роки зарегульоване спеціальним законодавством настільки, що його майже неможливо реалізувати легально. Проте наймані працівники часто трактують свої протести у позаробочий час як мирні зібрання, і таким чином виходять за межі дефініції страйку.

Про зустрічі кандидатів з виборцями є окремі закони. І Венеціанська комісія разом з Бюро по правам людини ОБСЄ радять прописати в нашому законодавстві, що це — також мирні зібрання.

Загальні збори жителів населеного пункту — фактично місцеве віче територіальної громади або її частини, на якому вирішуються питання населеного пункту. Нагадую, що територіальна громада — це форма прямої демократії з Конституції з правом комунальної власності на те, що перебуває в управлінні представницької місцевої ради. З Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» випливає, що про такі загальні збори можна місцеву владу не повідомляти.

Про футбольні матчі є окреме доволі жорстке законодавство. Але мова в ньому йде про великі комерційні матчі, а не про гру в дворі з друзями.

  • Чи можна дітям організовувати і брати участь в мирному зібранні?

Можна.

  • Як спілкуватися з правоохоронцями під час мирного зібрання? Що робити під час і після затримання? Чи мають право правоохоронці розганяти мирні зібрання? Як захиститися від сваволі поліції або фізичних нападів опонентів?  Що робити, якщо зібрання заборонив суд?

Відповіді на ці та інші питання чекайте у наступній статті.

Далі буде


Підтримати редакцію матеріально:

  • Гривневий рахунок — 5168 7422 0198 6621 («ПриватБанк», Кутній С.)
  • Для закордонних донорів — переказ через skrill.com на рахунок [email protected]

Вам также может понравиться...