Останні удари по Україні з території Білорусі ніби ставлять питання ребром: або білоруси щось роблять, або ми втрачаємо терпець. І в цьому криється наступний неприємний нюанс: Москва саме цього й хоче. Їй потрібно втягнути Білорусь у війну.
Поговоримо про добро та примус до нього. А ще – про межі гостинності й терпимості у часи війни.
Китай до недавнего времени значительно превосходил Россию по уровню тоталитаризма, а Тибет намного меньше Украины — его размеры составляют около 1220 км, но у китайско-тибетского и русско-украинского сценариев немало общего.
9 червня російські загарбники вбили Романа, голову ГО «Захистимо Протасів Яр» і розвідника 93 омбр «Холодний яр», у бою біля міста Ізюм Харківської області.
У многих русских, даже у левых, либералов и противников войны, есть характерное свойство — зависть к угнетённым.
Троє контужених несуться на розваленій «дев’ятці»: заднього скла немає, в багажнику коробки з патронами, лопата, колесо і щось незрозуміле.
Проблема в тому, що ця максима базується на все тому ж російському консервативному дискурсі. Аби зрозуміти чому, варто спробувати відповісти на питання, кого ми маємо на увазі під “рускіми”, стверджуючи що “немає хороших рускіх”.
Многие из нас в момент слабости или кризиса могут часами просиживать в токсичном информационном поле, подобно Денетору, теряя скудные запасы решимости и приближаясь к границе безумия.
Поговоримо про росіян. Це так званий «братній народ», чиїми зусиллями наша країна опинилася в облозі, а частина її територій — під окупацією, де панує терор.
In the context of the Russo-Ukrainian war, it makes sense to explore the phenomenon of mass denial of Russian writers’ Ukrainophobia.
Продолжаем экскурсию по миру великой гуманистической русской литературы, многие авторы которой ломаются на украинском вопросе.
The video for the composition, unusual among the gloss and glam aesthetic of the competition, is about war, new Ukrainian femininity, and feminism overall.
