Активна частина українського суспільства вкотре розколота ― цього разу справою Сергія Стерненка, якого 23 лютого Приморський районний суд Одеси засудив до 7 років і трьох місяців ув’язнення за звинуваченням у викраденні екс-депутата від проросійської партії «Родіна» та вимаганні 300 гривень. Стерненко ― контраверсійна й водночас типова для постмайданної України персона. В 19 років був одним з лідеров одеського Євромадану, у 2014-2017 роках очолював одеський осередок «Правого Сектору», брав участь у кривавих подіях 2 травня 2014 року в Одесі, причетний до силових акцій проти антиукраїнських політиків та загалом до того, що в нас зветься «активізмом» ― зрив виступів російських артистів, акції проти забудови громадського простору, рейди проти спайс-дилерів і таке інше. 

Докладно кейс Стерненка вже висвітлювався пресою ― найбільш свіжий огляд його справи зробив «Бабель».

Своїм активізмом Стерненко, схоже, почав серйозно заважати людям одеського мера Геннадія Труханова, які організували проти нього серію нападів ― протягом лютого-травня 2018 року його били, в нього стріляли, а під час третього нападу він, отримавши поранення, сам у відповідь наніс нападникові пошкодження, несумісні з життям. Саме ця справа зробила Стерненка відомим на всю Україну. 

Можна довго розповідати про ідейну еволюцію Стерненка, який дистанціювався від ультраправих поглядів на користь правого лібералізму, наводити аргументи за та проти його причетності до дій, у яких його звинувачують, міркувати про ступінь провини та межу необхідної самооборони. Але все це буде «сферичний Стерненко у вакуумі». Тут важливий контекст. Обидві справи проти Стерненка велися одеською поліцією ― тією самою, дії та бездіяльність якої призвели до кривавої трагедії 2 травня 2014 року, та яка повністю підконтрольна меру Одеси Труханову. Постраждалий у справі про викрадення Сергій Щербич нині ― член команди Труханова. Забудова Одеси, проти якої виступав Стерненко, відбувається за сприяння мера. Власне, виглядає так, що за забудовниками, нападниками та слідством у справі Стерненка стоїть одна й та сама людина ― Труханов.

Звісно, кримінальний мер є значно більш цінною для центральної влади людиною, ніж навіжений активіст. Тому Генпрокуратура під керівництвом одіозної Венедиктової почала чавити Стерненка: його справи повернули до підконтрольного Труханову Приморського районного суду Одеси, а справу про напади на активіста остаточно перекваліфікували, зробивши нападників свідками, а жертву нападів звинувативши у вбивстві.  

І ось 23 лютого суд, підконтрольний Труханову, вустами судді, причетного до інших неправосудних рішень (бюсти Сталіна і Леніна на воротах його донецького будинку ― дуже промовиста декорація морально-етичних та професійних якостей цього правника), виносить звинувачувальний вирок у справі, яка шита білими нитками… 

Тобто, відбувся відверто неправосудний правовий чин. І відбувся він під бурхливі оплески. 

Хто аплодує? По-перше, юрист Віктора Януковича Андрій Портнов, який вже давно проголосив справу Стерненка своїм пріоритетом. Слідом за ним ― вся проросійська політична тусовка від депутатів ОПзЖ до сталіністських віртуальних груп. Так звані «ліві», які досі не можуть пробачити Стерненку його участь у «Правому секторі». Певна частина ультраправих, які не можуть пробачити Стерненку дистанціювання від ультраправого двіжу. Арсен Аваков благоразумно мовчить, але очевидно, що вирок Стерненку винесений за злочинного сприяння поліції, тому ці аплодисменти призначені не лише суду та прокуратурі, а й міністру-чорту. 

Доволі промовисте юніті: поліція, прокурорські, сталіністи, проросійська п’ята колона та українські підментовані неонаці. Всі вони вітають шабаш чергового акту кривосуддя.

Цінності тут очевидні: державі можна фабрикувати кримінальні справи, якщо їх фабрикують проти твого політичного опонента ― навіть якщо за цим стоять одіозні чиновники, забудовна мафія, тітушня та поліція у якості даху. 

Отже, очевидні цінності й тих, хто вийшов 23 лютого під Банкову. І ці цінності не зводяться до гасла «Свободу Стерненку!» Йдеться про більш загальні питання. Зокрема, про радикальну судову реформу, якої так і не відбулося за сім післяреволюційних років. Те, що судова система України стала настільки корумпованою, що становить неілюзорну загрозу для всього українського суспільства, є загальновідомим фактом. І тим більший соблазн кожної нової влади замість рішучого зламу цієї системи поставити її собі на службу. 

Отже, коли ми виходимо за Стерненка ― насправді ми виходимо за судову реформу, тобто, за припинення практики керованих, корумпованих та неправосудних судових рішень, за докорінну люстрацію судового корпусу, за виписування нових правил, які зроблять суди незалежними, і водночас забезпечать невідворотність покарання суддів за неправосудні рішення. 

Коли ми виходимо за Стерненка ― ми виходимо за реальну реформу правоохоронних органів, проти аваківщини, яка лише укріпила безконтрольний та безкарний репресивний апарат, що стоїть над суспільством та кришує кримінал.

Коли ми виходимо за Стерненка ― ми виходимо за право громадян на самозахист в умовах, коли поліція не здатна чи не хоче гарантувати нашу безпеку. 

Так, це не ліві вимоги, це вимоги ліберальні ― саме в «ліберальному ренегатстві» звинувачують нас ті, хто ще соромиться винуватити всіх захисників Стерненка у «нацизмі». Але саме ці ліберальні вимоги є необхідним базисом, без реалізації якого неможливою є будь-яка легальна боротьба, зокрема й за ліві цінності. Що таке правова сваволя держави ― ми наочно можемо бачити на прикладі Росії та Білорусі, де право громадян на безпеку, політичну активність та протест буквально розмазується по асфальту катком спецназу, а потім утилізується за допомогою ручних судів. Україна впритул підійшла до межі, за якою практика наших північних сусідів стане рідною й для нас.

Натомість, хейтери Стерненка виступають за використання правової системи як інструмента для політичної розправи. За вибіркове правосуддя. За поліцейську сваволю. За наше безправ’я перед державою. Для них все ясно: Стерненко нацист, а нацисти «колишніми» не бувають, тому будь-які репресії проти нього мають трактуватися як справедливе покарання. 

В цьому розкладі персона Стерненка є вторинною, бо мова не про нього особисто, мова про всіх нас. Сам-то Стерненко витискає з ситуації максимум, від початку переслідувань він зробив ситуацію якомога більш медійною, і все, що з ним відбувається, він вже може перетворити на політичний капітал. Як то кажуть, на здоров’я. Але якщо кейс Стерненка допоможе нам зробити країну трохи більш вільною ― то хай так і буде. 

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS