Повалення пам’ятників і прогресивна ревізія публічної пам’яті

Разом зі спалахом протестів супроти структурного расизму, поліцейського насильства та соціальної нерівності в Сполучених Штатах та Європі відбувається ревізія історичної пам’яті та її окремих виявів у вигляді пам’ятників, найменувань вулиць і закладів та інших меморіальних одиниць. І так само, як кілька років тому Джамала пристрасно допитувала Марув на предмет того чи дійсно «Crimea is Ukraine», протестуючі ставлять цілком справедливе питання історичним персоналіям щодо їхнього ставлення до расової рівності.
Навіть якщо не брати до уваги думки правих консерваторів, реднеків та ультраправих, враження в суспільстві від цих подій можна спостерігати різноманітне. Хтось радіє (та і як тут можна не радіти) зникненню з публічного простору пафосних силуетів людоїдів на зразок Леопольда II; інші не вбачають прямого зв’язку поміж персоною Колумба та знищенням корінного населення Америки; третім прикро за героїню їхньої улюбленої казки; хтось вважає, що внесок Черчилля в перемогу над нацизмом реабілітує його расистські погляди, інші ж переконані, що ніщо їх не може реабілітувати.

Коли ми говоримо про подальшу долю тих чи інших пам’яток у публічному просторі, ми насправді говоримо не так про роботу з міським простором, як про засудження чи виправдання тих чи інших персоналій, написаного та зробленого ними. Мені здається, що якщо знов-таки прибрати з поля зору догматично-консервативну думку ультраправих, що будь-які персоналії мусять залишитися в публічному просторі навіть попри їхні злочини та жахливі переконання (оскільки це «їхня спадщина»), про питання на зразок ролі персони Колумба чи Черчилля варто дискутувати, адже очевидною тут може бути виняткова неоднозначність. Тож в цій ситуації, незалежно від нашої думки про окремі подібні акції, варто не нестися супроти ходу сучасності з закликами зупинитися й не чіпати пам’ять про симпатичних комусь персонажів, але і не відлякувати людей комсомольською наполегливістю викрити усіх «буржуазних філософів», а натомість – віднайти осмислений критерій засудження тих чи інших.
Тож будь-яка подібна дискусія щодо окремої персоналії мусить виходити з адекватних критеріїв. Адже усім очевидно, що гіпотетичне рішення осудити по українським законам члена архаїчного племені за ритуальний канібалізм, здійснений ним у його звичному середовищі, було б, м’яко кажучи, невиправданим, або ж навіть колоніалістським рішенням. Чи хочу я цим порівнянням натякнути на те, що ми не можемо виносити судження щодо персон з інших історичних епох, а тим більш робити закиди в їхню сторону? Аж ніяк. Історія людських уявлень та поглядів може дійсно то нарощувати інтенсивність своїх трансформацій, то немов застигати на цілі століття, то утворювати розриви у цих уявленнях, але все ж ми можемо говорити про певну нашу дискурсивну спільність з уявленням кількасотлітньої давнини, і тим більше про вплив тогочасних дискурсів на сучасність.

На мою думку, необхідно встановити певний критерій, котрий уможливить розрізнення поміж нашими наївними вимогами (з просвітницьким присмаком) до радикально іншої епістеми (поняття Мішеля Фуко на позначення культурно-пізнавальної форми, властивої певній епосі; ця форма задає можливі форми знання та алгоритми розвитку культури) та справедливе усунення з публічного простору расистів та ксенофобів.
Таким критерієм, вочевидь, буде питання про сам дискурс, в якому жив та поділяв певні уявлення персонаж. У разі, якщо ксенофобія, котру даний персонаж поділяв, вже піддавалася сумнівам його сучасниками, якщо вже мали місце дискусії (хоча б на маргінесі) щодо хибності подібного світогляду, клеймо (та відповідальність за нього) ксенофоба чи расиста є цілком справедливим. Таким чином, абсолютна більшість американських рабовласників та російських поміщиків цілком свідомо були залучені в рабовласницькі процеси, а не мали таку позицію відпочатково завдяки вмонтованості цих ідей в епістему, в якій вони існували. Щоправда, навіть такий достатньо гнучкий критерій несе в собі загрозу універсалізації. Адже що робити з постатями на зразок Льва Толстого, котрий був активним опонентом кріпацтва, але сам мав кріпаків, а його спроби звільнити їх були невдалими через їхній же спротив?

Напевно, вищезгаданого критерія недостатньо для прозорого висновку щодо тієї чи іншої персоналії. Але неможливо вивести універсальну формулу, завдяки якій якась із соціальних груп або окремих індивідів не переживала власної дискримінованості внаслідок рішення залишити або деконструювати місце публічної пам’яті про ту чи іншу персону. Для корекції такого результату також може бути залучений більш спекулятивний критерій, направлений на аналіз певних уявлень персоналії не так в контексті поширених тоді дискурсів, як в контексті конкретно її інтелектуального доробку. Це дозволить артикулювати, що у авторів Великих Концепцій, визнаних етиків та просвітників, думку яких ми розуміємо не просто як пасивну складову тодішньої епістеми, а як евристичний «голос людства», теж існував «бруд під нігтями», котрий виявлявся у тому, що поряд з усіма їхніми інноваційними думками побутували уявлення, що погоджувались співпадали з найогиднішими аспектами «статусу кво».

Загалом, є багато гіпотетичних стратегій реагування на те, що відбувається: можна закидати ревізіонерам магічні елементи мислення; можна пропонувати очистити публічний простір від усіх історизованих об’єктів. Але факт в тому, що дискусія щодо його ревізії розпочалася й існує між полюсами неоднозначностей та невдоволень. І в такому разі, аби уникнути відчуття дискримінації та банального відчуття несправедливості, критерій, яким має послуговуватися суспільний компроміс щодо спільного простору, має відійти від обох полярних тез. Тобто й від тези про те, що ми не можемо виносити судження про інші історичні епохи, й від тези про те, що необхідна тотальна ревізія історичних персонажів без зважання на епістемічні особливості їхньої епохи. І саме кропіткий аналіз меж епістем в яких існували ці уявлення, а тобто, аналіз не лише конкретного персонажа, але і його сучасників, і відповідно, його місця серед спектру тодішінх уявлень, дозволить зробити прозоре судження щодо його провини.
А також ми маємо тримати на думці, що, з огляду на колосальну несправедливість сучасного світу, персонажі нашого покоління теж потраплять під цілком справедливу ревізію у майбутньому.

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
- Patreon
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
- DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
- LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS