Карантин провалився, бо наші установи не були створені для цього

Усюди карантин починає послаблюватися. У північних штатах Америки від нього поступово відмовляюся, цей приклад наслідують і в центральних. Але це не лише рішення республіканців. Європейські держави також послаблюють карантин. Якщо спитати в демократів, чому Штати дають задній хід, вони скажуть, що через жадібність і дурість. Вони скажуть, що багаті республіканці жадібні, а бідні — дурні. Але карантин ніколи не підходив ані американській, ані європейській політичній системі. Для успіху йому потрібна сильна економічна підтримка від місцевих органів влади, а її ніколи не було.

Протягом більшої частини минулого століття суспільний договір в Америці був досить простим. Якщо ви готові працювати, ви отримуєте медичну допомогу та житло.  Якщо ви не бажаєте працювати, ви втрачаєте і те, і інше. Якщо робочих місць немає, уряд обіцяє створити їх і тимчасово подбати про ваше здоров’я та житло. Повна зайнятість захищає від невизначеності. Карантин порушує цей пакт, навмисно знищуючи мільйони робочих місць. Він навмисно налаштований на знищення повної зайнятості.

Якщо ми покінчуємо з повною зайнятістю, повинен бути альтернативний спосіб надання медичної допомоги та житла. Ці речі доведеться гарантувати незалежно від статусу роботи. Це дуже дорого. Окремі штати США не мають податкових надходжень, щоб платити за це. Фіскальні правила Європейського Союзу зазвичай забороняють подібні витрати. Щоб уможливити їх, потрібні рішення з боку федерального уряду та з боку ЄС.

Відпочатку це виглядало так, ніби ми зможемо отримати допомогу. У США з’явився великий стимул в $2 трлн. Але більшість грошей склали кредити підприємствам і прямі грошові виплати громадянам. Ці виплати були надто малі, щоб належним чином покрити витрати на медицину та житло. Більша частина розходів на карантин продовжила падати на плечі окремих штатів. Тепер вони звертаються до федерального уряду по допомогу. Якщо вони її не отримають, втрата доходів перенавантажить їх, змушуючи різко скоротити видатки на школи, інфраструктуру та пенсійні програми. Республіканці у Конгресі хочуть втримати гроші аж поки губернатори-демократи не погодяться випотрошити пенсійні програми своїх штатів. Чи хоче губернатор-демократ використати федеральні кошти для вирішення давніх бюджетних програм? Авжеж. Але утриманням грошей республіканці змушують штати лякатися економічних збитків. Їхні виборці у розпачі, немає ресурсів для допомоги, вони не можуть розраховувати на ресурси від федерального уряду. Тож вони вирішили ризикнути і сподіваються, що закінчення карантину поступово принесе економічне полегшення.

У Європі ЄС поки що заморозив фіскальні правила, але держави не мають гарантій, що кредитори не почнуть обривати дроти на телефонах. Європі бракує федерального уряду, вона не в змозі належним чином провести заходи фінансової допомоги. Коаліція держав — Франція, Італія та Іспанія — спробували проштовхнути ідею створення «євробооблігацій», за якими вся Європа взяла б на себе борги держав-членів. Але без федеральної держави підвищити європейські податки для оплати єврооблігацій — все одно що запропонувати сплатити пустим чеком. 

Німеччина та Нідерланди не могли підтримувати політику, яка б лишила їх на гачку необмеженого об’єму видатків. Коаліція не пропонувала установу, яка б забезпечувала підтримку єврооблігацій, і без цієї установи єврооблігації не можуть існувати. Звичайно, без єврооблігацій коаліція зависла в очікуванні повернення німців до суворої кредитно-грошової політики і вимогам більшої економії в обмін на підтримку. Вони не можуть продовжувати підтримку карантину без жорстких гарантій. А німці не могли дати подальших гарантій у відсутність федеральної Європи. А федеральної Європи не може бути, оскільки пересічні європейці недостатньо довіряють європейським установам, щоб дати їм більше повноважень. А чому немає цієї довіри? Тому що в ситуаціях на кшталт цієї існуючі європейські установи всебічно їх підводять.

Все це було передбачувано. Звісно, федеральний уряд США і Євросоюз не можуть запропонувати достатньої підтримки. Демократи завжди просять надто мало, і якщо цього недостатньо, республіканці рідко погоджуються на щось більше. Європейці ж ніколи не могли впоратися з економічною кризою колективними зусиллями, бо в них немає федерального уряду. Це завжди владне протистояння між центральними державами на кшталт Німеччини, і периферійними, як Іспанія, і Німеччина завжди виграє. Які альтернативи в країн типу Іспанії? Вони могли б вийти з ЄС, та їхня економічна ситуація тільки погіршиться. А як щодо Франції? Французи ніколи не знали, чого саме вимагати, і завжди здавалися, коли Німеччина відмовлялася йти на зустріч. 

Люди, які вивчають політичну економію, могли б здогадатися, що так і буде. Ми знаємо, що сталось після 2008. США застрягли у боргах, які не могли погасити, тож порізали витрати на школи. Європейським державам довелося вдатися до жорсткої економії і порізати витрати на соціальні послуги. Тепер їх просять цілковито підкоритися ще більшій кризі, і довіряти тим самим регіональним установам, що залишили їх у канаві минулого разу. Ці установи мали б чітко пояснити, що цього разу все буде інакше, бо держави можуть просто розбігтися. А регіональні установи не зможуть і не зроблять цього, бо вони дефективні — коротка пам’ять заважає їм створити федеральний уряд. 

Але ніхто не консультується в політичних економістів. Органи охорони здоров’я задумали карантин у край наївний спосіб. У них задача — врятувати життя. Вони переслідують цю мету за рахунок суспільного договору, ніяк не плануючи його змінити. Протягом тижнів вони відкидали будь-які дискусії про економіку як свідчення про жадібність або дурість, ігноруючи величезну вартість своїх заходів та політичні наслідки від витрат. Будь-яка спроба ввести всебічність у публічну дискусію прирівнювалась до заперечення загрози вірусу. Через це карантин закінчується, і коли він остаточно припиниться, вірус спалахне знову. Через свій абсолютизм прибічники карантину гарантують результат, якого намагались уникнути. 

Ми завжди отримуємо політичні провали, коли слухаємо експертів, навчених вирішувати якусь одну проблему. Посадовці охорони здоров’я, навчені рятувати життя, не більш кваліфіковані у провадженні політики, ніж економісти, що вміють лише прикривати дупи багатим людям. Проблема в самому дозволі провадження політики технократичним вченим та економістам, які не розуміють політичних наслідків своїх дій. Вони не розуміють людей. Вони не можуть усвідомити існування суспільних цінностей поза тих, які вони навчені просувати. Коли вони стикаються з такими цінностями, вони не докладають зусиль, аби зрозуміти їх чи людей, які їх сповідують. Замість того, щоб покращити політику, включити в неї інші цінності та захистити їх, вони з презирством глузують і чавлять, аж поки уряди не будуть змушені облишити цю політику або втратять владу.

Таким чином технократи є найбільшими ворогами позицій, які вони самі ж запекло захищають. Ніхто не зробить більше для підриву вільного ринку, ніж економісти, чия жорстка політика штовхає виборців голосувати за соціалістів і націоналістів. Ніхто не зробить більше для підриву охорони здоров’я, ніж вчений, чия жорстка позиція знищує урядову обіцянку повної зайнятості, не пропонуючи нічого взамін.

/Benjamin Studebekker, The Quarantine is Failing because Our Institutions Weren’t Built For It. Переклав Дмитро Мрачник


ПОДПИСЫВАЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Поддержать редакцию:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутний С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...