Варто проговорити, як анархічне суспільство протистояло б нинішній коронавірусній кризі. Це теоретично, але сподіваюсь, що настільки ж переконливо, як і будь-яке можливе обговорення майбутнього суспільства. У кінці, втім, перелічу кілька вимог, які варто висувати й зараз.

Деякі анархісти схильні твердити, що у вільному суспільстві епідемій просто не буде. [1] Це не надто переконливо, і наприклад Кропоткін говорив інакше, що «злочинності» (антисоціальної поведінки) в здоровому суспільстві буде суттєво менше, а тій, що лишатиметься, можна протидіяти людяно, як і хворобі. Розділ Anarchist FAQ про злочинність враховує, що не всі ідеально поводитимуться весь час.

Оскільки в основі суспільства будуть самоврядні робітники, навряд чи бракуватиме безпечних і гігієнічних робочих умов. Це суспільство не зазнаватиме тиску босів економити на сірниках задля максимізації прибутків (а в не-мютуалістських анархіях не буде і ринкового тиску робити те саме). Воно не відтворить спричиненого неолібералізмом зубожіння, тож не матиме людей із хиткою зайнятістю, які нині мусять тягнутися на роботу й поширювати вірус, щоб сплатити рахунки. Не буде і подібних непристойностей: «Засновник Virgin Airlines Річард Брансон має у чистих активах 4 мільярди фунтів. Оплачувані два місяці [невиданої ним] відпустки його 8,500 робітників коштували б 34 мільйони». Маю ще завважити, серед ключових робітників, про яких ідеться, нема високооплачуваних банкірів, директорів, політиків тощо — вони всі могли б усамітнитись, і ми якось би впорались…

Також без механізму прибутку нам би не довелося непокоїтись про занепад економіки через розвал фірм, які не отримують доходу через те, що покупці сидять удома, а працівники усамітнюються і не ходять на роботу (і не отримують зарплати). Більше того, анархічне суспільство не страждало б від ірраціональності ринку цінних паперів (і впливу кризи фінансів на дійсне господарство, яке «втрачає» мільйони попри те що робочі місця й робітники нікуди не діваються) чи орієнтування ринкової економіки на короткий строк. Не було б хвилювання, чи зможуть робочі місця продати достатньо, щоб вижити, — господарча діяльність у сенсі надання товарів і послуг так само сповільниться в анархії при епідемії, бо люди хворіють і усамітнюються, але це не матиме такого руйнівного впливу, як при капіталізмі, оскільки підприємства не ставатимуть банкрутами, робітники не оголошуватимуться зайвими, не виселятимуться через несплату ренти тощо. Коментарі AFAQ про економічні кризи й штучно творене ринками посилення непевності тут теж доречні.

Аналогічно, централізованого промислового виробництва харчів — як його описав Ерік Шлосер у Fast Food Nation — не існувало б, тож широкі й потенційно крихкі мережі магазинів не просідали б під дефіцитом, а товари надавалися б туди, де жителі визначили в них потребу, замість розвозитись куди тільки можна з міркувань прибутку й ринкового домінування. А ресурсів лишалося б достатньо, бо найбільші затрати сьогодення (у військовій промисловості, силових структурах, ядерній зброї тощо) не існували б — ресурси б застосовувалися для дійсних суспільних і особистих потреб, скажімо підтримки здоров’я. Тож суспільний і економічний контекст був би кращим. Ми не мали б режимних ЗМІ, що вкріплюють приватну владу і її служок, — інформація б поширювалась задля іншої потреби, ніж надання Трампові чи Ахметову кращого висвітлення. Авторитети б не зловживали кризовими повноваженнями, бо не було б авторитетів (бути авторитетом і мати авторитет це дві великі різниці, як пояснено в AFAQ і зараз всім очевидно по йолопах на ключових посадах).

Це все, звісно, круто, але природа життя така, що ми не здатні передбачити майбутнього, а траплятись можуть найнеочікуваніші події. То як анархія могла б спинити подібну кризу?

Найбільш очевидно те, що у вільному суспільстві також були б наукові фахівці (і їхні спілки) та служби невідкладної допомоги, зокрема медичної. Членство в них мало б волонтерську основу, тому безсумнівно в них брали б участь куди більше людей, порівняно з нашим суспільством із крайньою спеціалізацією праці. Таким чином існувала б суспільна й господарча інфраструктура — зокрема федерації за інтересами та об’єднання виробників, працівників медицини й науки, для надзвичайного реагування тощо — вони приймали б рішення й власні плани. Не пропускаючи їх через зайві ієрархії із хиткими еґо посадовців, як зараз. Малатеста в «Анархії» добре сказав:

«Припустімо, що уряд може не бути привілейованим класом, виживати без створення нового привілейованого класу навколо себе, і лишатися представником — слугою — цілого суспільства. То що корисного могло б із цього в принципі вийти? Як і яким чином це збільшило б міць, кмітливість, солідарний дух, інтерес у добробуті всіх (і майбутніх поколінь), кому доводиться жити в будь-який даний час у даному суспільстві?..»

«Чим взагалі може уряд доповнити моральні й матеріальні сили, що існують у суспільстві? Так от, правителі здатні користуватись лише й так наявними в суспільстві силами — за винятком тих величезних сил, які урядова дія знерухомлює і знищує. І ті бунтівні сили, й решта марнуються в сутичках; неминучі колосальні втрати в такій штучній системі. Коли хтось витворює щось самостійно, вони роблять це як люди, а не як правителі. А з тих матеріальних і моральних сил, що зостаються в розпорядженні уряду, лиш крихітна частка отримує змогу відіграти дійсно корисну роль для спільноти. Решту або витрачають у репресивних діях, щоб стримати бунтівні сили, або інакше відвертають від її цілі загального блага й спрямовують на благо декількох за рахунок більшості людей. Суспільна дія, відповідно, не заперечує і не доповнює особистого починання, а випливає з починань, думок і дій усіх осіб, що складають разом суспільство; випливає таким чином, що за інших рівних умов більшає чи меншає залежно від того, спрямовані сили осіб на спільну мету чи розділені, протиставлені. Тож коли, як авторитарії, мати на увазі державну дію, говорячи про суспільну дію, то дія все одно є результатом особистих зусиль, але тільки тих осіб, що входять до уряду чи завдяки своєму становищу здатні впливати на урядову політику…»

«Навіть якщо ми щиро припустимо можливість взірцевого уряду авторитарних соціалістів, то з раніше сказаного слідує, що такий уряд не те що не спричинить росту виробничих, організаційних і захисних сил суспільства, він суттєво їх знизить, дозволяючи починання лише кільком, і надаючи їм право робити що завгодно, при тім не маючи, звісно, дару всезнання».

Зазначу, що Малатеста повернувся до Неаполю в 1884 — поки розглядали апеляцію його вироку трирічного ув’язнення — щоб допомагати під час епідемії холери. Про республіканізм Мацціні він дізнався, вивчаючи медицину в Неапольському університеті. Звідти його відрахували в 1871 за участь у демонстрації. Цікавлячись Паризькою комуною (яку Бакунін захищав наперекір Мацціні), він того ж року вступив до Неапольського осередку Першого інтернаціоналу. Раджу дізнатися про його ідеї та визначне життя більше в «Errico Malatesta: His Life and Ideas» — це мій улюблений мертвий анархіст.

Отож, анархічне суспільство мало б змогу застосовувати всі ті ініціативи й зусилля, що ієрархічні структури на зразок Держави й приватних товариств каналізують і часто втрачають. Так само не було б потягу капіталістів витиснути прибуток із ситуації — тож ініціативу вільних людей не перекошували б вузькі приватні інтереси, не кажучи вже про те, що спинення епідемії входило б до ширших «приватних» інтересів кожного. Наприклад, водії таксі безсумнівно вирішили б звести свою активність до мінімуму, не хвилюючись за прибутки компаній-перевізників.

Коротше, Держава монополізувала окремі корисні види діяльності, але це не означає, що анархічне суспільство їх не вестиме. Кропоткін щодо цього сказав:

«Держава вироблена в ході історії задля встановлення й утримання панівного класу. Які такі засоби усунення своєї ж монополії вона може надати робочому класу, що він їх не знайшов би серед власної сили й згуртованості? Які переваги були б у методу Держави для скасування її ж привілеїв? Чи могла б урядова машина, розроблена для створення й укріплення цих привілеїв, раптом взяти й полишити їх? Чи не потребуватиме ця нова функція нових органів? А ці органи часом не створюватимуться самими робітниками, складом їхніх спілок, їхніх же федерацій, цілковито за межами наявної Держави?»

«Незалежні Комуни для гуртування за територією й широкі федерації професійних спілок для гуртування за суспільною функцією — переплетені й навзаєм підтримувані заради забезпечення потреб суспільства. Гуртування за особистою близькістю, нескінченно різноманітні, тривало чи короткочасно постають відповідно до миттєвих потреб для всіх можливих цілей. Ці три види гуртування, покриваючи одне одного як мережа, дозволили б задовольнити всі суспільні потреби: споживання, виробництво та обмін, зв’язок, санітарні процедури, освіту, взаємний захист від агресії, допомога навзаєм, захист території. [Держава] була б непотрібна ні для забезпечення господарчого життя суспільства, ні для запобігання більшості антисоціальних дій». (Сучасна наука й анархія, 164-5)

Ця мережа зв’язків — ґрунтована в суспільних, господарчих і наукових інтересах — існувала б за відсутності бюрократів, політиків і капіталістів, і становила б базу відповіді такій кризі у вільному суспільстві. В такому суспільстві освіта не перекошувался б у бік збагачення декількох і витіснення багатьох на околиці, тож ми мали б освічене й добре інформоване населення з кращим розумінням наук. Усі поєднували б «роботу мозку й рук», як у повній назві «Полів, заводів і майстерень» Кропоткіна. Тож вільне суспільство з освіченішим та інформованішим населенням означало б певність, що науку розуміють і враховують — закликам до карантину швидше вірили б і діяли відповідно.

Коротше, анархія мала б суспільний устрій без кайданів влади — як економічної, так і політичної — капіталу й держави. Хоч Держава і є однією з форм суспільного устрою, вона не єдина, і як можемо бачити з її відповіді на кризу, її ієрархічна й центрована природа спиняє інформацію та ініціативи, потрібні для швидкого вирішення проблем. Справді, твердження, що державний соціалізм із його центрованим плануванням упорався б із подібною кризою, надмірно оптимістичне — оскільки вірус прийшов несподівано, бюрократична машина планування мала б перелаштовуватись до нього, скасовувати власні напрацьовані рішення й стартувати з нуля. Й то це якщо її кадри самі б не підхопили вірусу, як і вповноважені впроваджувати зміни. Лише система федерацій із ґрунтом в автономії здатна обійти складнощі цього випробування — як і складнощі нинішнього суспільства в звичний час.

Чи не виглядає це обговорення протидії кризі в анархічному суспільстві дещо неоднозначним? Звісно, бо хто ми такі, аби вказувати вільному суспільству, як йому працювати. Анархісти сьогодні можуть тільки окреслити контури й відточити наші принципи в організаціях і боях, учасниками яких ми є. Всіх нас формують ієрархії, в яких ми народилися, й лише борючись проти них, ми можемо звільнити себе від них фізично й мисленнєво. Лише змагання за волю дасть людям змогу жити вільно. Таку кризу вільні люди та їхні спілки напевне подужають — і на порядок ефективніше, не чекаючи на кількох політиків чи босів, поки ті щось зроблять за них.

Нам, втім, слід висувати вимоги — бо можемо бути певні, що будь-яка дія уряду певно зведеться до вкладення грошей у руки капіталістів, корпорацій і компаній. Очевидні вимоги випливають із лібертарно-комуністичних ідей:

• Безоплатна медична протидія — безкоштовні тести, лікування тощо. Нам запровадити, країнам типу Британії не втратити. [Росіяни], пам’ятайте: якщо є гроші на [Донбас, Крим], то взагалі-то є й на здоров’я.
• Гарантований дохід закликаним усамітнюватися й хворим — гідний оплачуваний лікарняний для всіх (Данія наче вже йде цим шляхом).
• Зупиніть усі орендні, іпотечні, кредитні та інші платежі — ми не повинні хвилюватися за таке в принципі, й зараз вони шкодять як ніколи.
• Діяти мають робітники й спілки — шановні політики й боси, зробіть нам послугу й усамітніться чимскоріше.
• Будь-які фірми, врятовані за громадські кошти, мусять бути передані у власність громади й перетворені в кооперативи — або ще ліпше, робітники можуть просто експропріювати їх і керувати самостійно, якщо підприємство необхідне спільноті.
• Сквотерство має бути декриміналізоване — як усамітнитися вдома, якщо дому в тебе нема? Тож безхатнім людям варто займати спорожнілі будівлі — чи готелі.

Певно, вимог ще може бути багато — люди коло землі бачать потреби й можливості краще, ніж я чи ще хто завгодно. Й точно краще, ніж будь-хто нагорі далекої ієрархії без контакту з масами, яких він за власним запевненням представляє, чи й інтересу до них. Маємо також зважати, що як і за будь-якої кризи, панівний клас прагне застосувати її в своїх цілях — фінансові порятунки декількох коштом багатьох, взяття Державою більших повноважень за надзвичайної ситуації й невідмова від них потім тощо. Дійсно, система досі не відновилась після кризи фінансів 2008 і врізання суспільних витрат, що було принагідно введене правими в кризовий розпал і внеможливило відновлення. Як дехто пише в The Guardian:

«Лишень 10 років тому, банківську кризу перекрили величезними сумами громадських грошей. Подякували суспільству за підтримку розривом його договору з державою й працедавцями. Ми отримали меншу платню, обмеження прав і обрубок замість публічної сфери. Такого ми більше не дозволимо. Криза викрила хиби нашої політекономічної системи: нестійке працевлаштування, приниження системою соцзабезпечення, очікування підприємствами порятунку громадою задарма (глянь у люстро, Річарде Брансоне) й уряд, що лиш тоді перестає відмахуватися заяложеним невтручанням в економіку, коли стрічає перспективу сотень тисяч смертей».

Ми не можемо дозволити сильним світу цього вчинити так і цього разу. За наявного балансу сил багато не зробиш, але маємо пробувати де тільки можна. Безсумнівно допоможе те, що консерватори раптом знайшли оте своє «дерево, на якому ростуть гроші», як тільки (не дивуймося) на кону постали їхні крісла, а не наш рівень життя.

Взаємна допомога дозволить нам це пережити. І ще, слухайте лікарів-експертів, а не політиків чи медіа. Тобто авторитет, а не авторитетів. Доброго здоров’я.

[1] Опускаю стислий переказ авторового поштового бою з примітивістами. Точних формулювань опонента не наведено, та й не стосується воно теми статті. 

/Anarchist Writers, «Anarchy and the coronavirus». Переклав Денис Никула 

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS