Як тобою ходити, Києве мій

Фото: Заборона

Якби Володимир В’ятрович і компанія по-справжньому займалися декомунізацією (яка в них насправді дерадянізація), вони б не знімали серпи-молоти, мозаїки й напис «комунізм» на метро Шулявська, а впрягалися б за те, щоб зробити на Шулявці нормальну розв’язку, за наземні переходи на метро Університет, Льва Толстого, через Хрещатик і за інші аспекти велоінфраструктури. Як на мене, в такому випадку хай і серпи-молоти знімають чи в синьо-жовтий зафарбовують, коли вже їм так хочеться. Бо насправді символічне й ідеологічне навантаження міського простору в іншому: ми витрачаємо надзусилля, щоб просто жити в цьому місті.

Я маю на увазі десятки розв’язок, уникнути яких пішоходи та пішоходки можуть тільки спустившись в підземний перехід (так з вулиць зникають маломобільні групи населення, молоді батьки з візочками та жінки після десятої вечора). Громадський простір – візуальний та аудіальний – держава покірно віддала комерції, тож тікати від голосної й яскравої реклами доводиться в звуки бітів у навушниках і милі серцю пости в соцмережах.

Дерева в нас забрали комунальні служби – лікувати їх надто дорого, легше зрізати, бо ж для чого влітку виходити на вулицю, для чого дорогою на свою бетонну галеру бачити щось, окрім таких самих бетонних галер. Кінотеатри в нас віджимає великий бізнес руками тітушок, а в КМДА навіть не бідкаються й не розводять руками, просто кажуть: немає грошей – немає кіно.

Тож не дивно, що нам так швидко й щиро полюбився безвіз. У першу чергу люди, які повертаються з Європи в Україну, нахвалюють не якість продуктів харчування чи ціни на побутову техніку там, а те, наскільки зручний громадський транспорт, які красиві й акуратні вулиці, як добре, як гарно, як зручно, як акуратно, як добре, як зручно, як все для людей. А потім ми повертаємося і клепаємо меми про те, як тут жити без наркотиків.

Чому все так? Українська ментальність?

В Київ понаїхали донбасівці й інші некорінні люди й усе зіпсували? Я бачу систематичність у тому, як міські адміністрації ведуть політику в українських містах. Нам постійно відмовляють у праві на місто. При цьому негласно проголошена презумпція непотрібності. Хочеш велодоріжки – доведи, що вони потрібні. Хочеш кінотеатр – а скільки разів ти в нього ходила цьогоріч? Хочеш наземний перехід на Театральній – а скількох людей ти загітувала проголосувати за цей проєкт Громадського Бюджету? І так можна продовжувати дуже довго.

Втім, жодні з наведених доказів не гарантують, що ту чи іншу вимогу виконають. У контексті міських політик Україна взяла найгірше від ЄС і СРСР: неолібералізм (кінотеатр чи піцерія – риночок порішає) й інертність привладних еліт, які до всього ще й пилять бюджет. Бюджет і дерева під корінь.

Фото: Політична Критика


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...