Люди з пригноблених груп не завжди діють відкрито, щоб отримати блага. Іноді вони бажають зовсім не те, про що заявляють. Шлях «антифеміністської активістки» Олександри Скляр — обхідний, ніби вона з дитинства засвоїла приказку: «розумний в гору не піде, розумний гору обійде». Розглянемо її останнє інтерв’ю виданню theБабель.

Патріархальна традиціоналістка має бути скромною та непомітною. Про це говорить і сама Олександра, та складається враження, що насправді дівчина дуже хоче прикути до себе увагу, інакше б не називала себе фашисткою. Ба навіть фашистом: Олександра виступає проти фемінітивів. Здавалося б, ненависть до фемінітивів — суто російська риса, і не дуже зрозуміло, з якою метою українська націоналістка її роздмухує. В усіх інших слов’янських мовах повно легітимних фемінітивів, і суспільство звикло сприймати їх без трагічного надриву. Навіщо Скляр бореться з рідною мовою?

Воліти, аби тебе вважали одіозною фігурою — скоріше, маскулінна практика: типова антифеміністка намагалася б усім сподобатися, а не епатувати аудиторію. Це не єдине протиріччя в особистій політпрограмі Скляр.

Друге — відстоювання жіночих прав під приводом «антифемінізму». Наприклад, це право брати участь у публічних заходах через необхідність просувати консерватизм, хоча істинно патріархальна жінка мала б сидіти вдома. Ще Патриція Томпсон розділяла чоловічу «гермесіанську» та жіночу «гестіанську» (Гестія — римська богиня домашнього вогнища) сфери діяльності. Однак, якщо батьківщина в небезпеці, патріархальна жінка ніби отримує право вийти з мечем на штурм або з плакатом на площу. Тут є лазівка: батьківщина завжди в небезпеці. У воєнний час ворог біля хати стоїть, а у мирний час супостати плетуть інтриги. Тобто, можно все життя ходити з плакатом. Якщо ж статусні чоловіки вважатимуть активістку вже не недостатньо молодою та чарівною, вона зможе керувати юною зміною з тіні.

Сестринство святої Ольги фактично просуває жіночий вікаріат. Нагадаємо, що це: в середні віки жінка могла укладати угоди та брати участь у військових операціях від імени родича-чоловіка, якщо його не було у замку. Досить спритний хід: ти здійснюєш соціальну реалізацію, але при цьому не отримуєш клеймо бунтарки. В разі чого можна скинути відповідальність на інших: просто виконувала волю чоловіка, він би вчинив так само. А з чоловіка що взяти, якщо він на 15 років пішов у похід до Святої Землі?

Княгиню Ольгу Олександра вимальовує таким самим вікарієм, жінкою, начебто рухомою лише бажанням помститися за чоловіка та відстояти інтереси сина, який підростає. За версією «сестер», не дуже-то їй і хотілося влади, якою вона залюбки послуговувалась, оскільки спокійно могла б знайти нового чоловіка і сховатися за його спиною. Звернемо увагу, що сама Скляр, будучи лідеркою групи, не називає себе нею. Мета Олександри — прихована, тіньова влада, оскільки боротьба за відкриту викличе агресію більш сильних соратників-консерваторів.

Як і будь-яка феміністка, Олександра бажає безпеки від насильства. Та вона не довіряє українській державі та суспільству. З її слів явно слідує, що захист у приватному порядку надійніший за соціальний:

«Тепер феміністки вимагають, аби влада й поліція їх захищали. Хоча тисячоліттями ми були під захистом батьків, наречених і чоловіків. Я бачила ролик, де батько застрелив хлопця, який зґвалтував його дочку [в Латинській Америці]. Це жахливо, я не закликаю до вбивств, але один такий випадок у майбутньому може стримати більше, ніж увесь фемдвіж».

Така недовіра до поліції та органів влади в цілому варта олдової анархістки. Дивно, що її в даному випадку демонструє консервативна державниця.

Олександра констатує, що чоловіки поки що не навчились цінувати жіночу ініціативність:

«Жінка… має показувати поглядом, як вона налаштована. Романтику придумали чоловіки. Роль жінки — приймати любов. Чоловікам подобається завойовувати, вони зле почуваються, коли завойовують їх, якщо вони не завоювували «здобич», то в голові відбувається дисбаланс».

Звичайно, багатьом жінкам це насправді не подобається, вони хочуть бути активними, залицятися до гарних юнаків, але якщо їм доведеться грати за правилами патріархату, варто міняти ініціативу на якісь пряники. Тобто чоловік зобов’язаний забезпечувати дружину фінансово, щоб вона не турбувалася про завтрашній день.

Міркуючи про жіночий та чоловічий розум, Олександра мимоволі проговорюється: «Ми, жінки, маємо інший розум, він у нас більш аналітичний». Але ж традиційно вважається, що саме чоловіки схильні до аналізу, а не до синтезу. Разюче, як для консерваторки, перепривласнення дискурсу! Схаменувшись, у кінці тиради Олександра вставляє фразу про емоції, які у жінок буцімто «часто беруть гору». Та це радше виглядає поступкою чоловікам, бо їм мають подобатися жінки, які визнають себе надемоційними. Чоловіки, на переконання консерваторок — якісь любителі банальностей, що вкрилися пліснявою ще в XIX столітті.

Олександра схвалює й цілком феміністську практику — знайомство з чоловіками у безпечному просторі. Просто Олександра вважає, що це має бути церква, а феміністки воліють розповсюдити принципи безпеки на все суспільство. Відношення ж Олександри до гетеросексуальних чоловіків схоже на радикально-феміністське: в її світі дівчина не довіряє потенційним партнерам настільки, що готова спілкуватися з ними лише через посередника, у ролі якого виступає чоловік більш зрілий, а значить, і більш поважний — її батько. У цій ситуації батько — не суб’єкт влади, котрий може проявити самодурство і програти доню в карти чи видати за кого попало, а певний обслуговуючий персонал, що виконує за молоду жінку всю емоційну «роботу». Він має перевіряти і відбирати наречених, домовлятися з ними і приносити в зубах найкращого.

У цьому світлі подальші роздуми про заборону ЛГБТ і абортів виглядають ширмою, що прикриває жагу святоольгинок до влади і волі, але в певних рамках і лише для самих себе, а не для жінок, як групи. Та це не щось нове. Ще Жан-Поль Сартр у своєму есе «Міркування про єврейське питання» констатує, що фашисти хочуть свободи для себе за рахунок інших.

Найцікавіше те, що трансфобні радикальні феміністки так само, як і святоольгінки, виступають проти трансгендерів і геїв, критикують абревіатуру ЛГБТ і вимагають лесбійок сепаруватися від цього руху, де буцімто пригноблюють жінок. Та й расизму у радфем повно. А певні лесбійки навіть пропонують заборонити гетеросексуальним жінкам аборти — «зрадниці» хочуть вільного сексу з чоловіками, тож нехай розплачуються сповна!

Мимоволі пригадується міні-комікс про зустріч консервативної християнки з радикальною феміністкою:

Проблема в тому, що Олександра видає себе знову й знову: розповідає, що віра в Бога відучила її метушитися і щось доводити світові, але тут же повідомляє, як зривала лекції ліваків та влаштовувала пікети, а у своєму твіттері пише, що хоче палити і стріляти. Дуже мирні та жіночні прагнення, нічого не скажеш.

Олександра Скляр дуже хоче довести світу, що вона є, вона значима і готова піти на будь-які ризики, аби її помітили. Консерваторка для неї — ледь не цариця вулика, якій підкорені хитрістю самці приносять усе, що вона забажає. Того ж від чоловіків хочуть і деякі радфем: на їхню думку, якщо жінці складніше добувати блага, варто використовувати для цього чоловіка.

Ось чому багато сексистів у соцмережах відреагували на це інтерв’ю агресивно. «Консервативна жінка сподобається будь-якому чоловікові», — говорить Олександра. «Ця баба мені неприємна: хоче уваги і підняти бабла», — говорить про неї чоловік.

Хотілося б вірити, що колись ця яскрава і харизматична дівчина заявить про свої справжні почуття і наміри більш відверто.

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS