Права політика — самогубство для України
Людям, не знайомим з вигрібною ямою американського правого телебачення, варто знати, що ведучий Такер Карлсон з Fox News є, ймовірно, найвпливовішою особою у США. Це так, оскільки даний політичний коментатор — один з небагатьох ведучих, яких президент Дональд Трамп дивиться й шанує. Також Карлсон відомий тим, що просував до політичного мейнстріму Америки білий націоналізм з його ідеями «крові й ґрунту».
Зважаючи на ці два факти, варто пригадати подробиці ефіру його програми, що вийшла 25 листопада. В якийсь момент його гість спробував пояснити, чому Україна так важлива для Сполучених Штатів. Він сказав: «Тому що люди гинуть на фронті». Такер відповів на це в своїй манері: «Чому я маю перейматися конфліктом між Україною та Росією? Серйозно: чому? І чому б мені не підтримати Росію? А я це й роблю».
Тиждень потому Карлсон повторив своє твердження, коли заявив: «Я б хотів сказати під запис, що я повністю проти цих санкцій і не вважаю, що ми мусимо воювати з Росією; я думаю, ми маємо зайняти сторону Росії, якщо доведеться обирати між Росією та Україною».
Слова Карлсона могли шокувати американських лібералів і тих небагатьох республіканців, які не долучилися до культу Трампа, але вони не містили нічого дивного або образливо для західних білих націоналістів і тих, хто знайомий з їхньою політикою та історією. Більше того, Карлосн тільки говорить вголос те, що Трамп уже давно хотів сказати сам. Причина цього вибухового спічу пов’язана зі стратегією і мисленням Трампа та його культу. Їм більше не потрібно заперечувати факти зради та шантажу України — вони намагаються принизити та демонізувати цю країну. «Окей, може ми дійсно блокували допомогу Україні. А ви колись думали про те, що це було добре?»
Позиція Карлсона і Трампа щодо України може образити й розчарувати будь-якого українського прихильника ультраправих ідей, але з якого дива їм так почуватися? Зрештою, Трамп і більшість його послідовників відкрито називають себе «націоналістами» (що є абсурдом у американському контексті). Вони прийшли до влади, просуваючи думку, ніби Америку грабують бідні країни-жебраки з усього світу (окрім Саудівської Аравії та Ізраїлю, звичайно!), однією з яких є і Україна. Ті українці, які з випнутими грудима волають «Україна понад усе!», мають зрозуміти, що й американці волають так само про Америку.
Зв’язки між Росією, Кремлем і західними білими націоналістами значно старіші, ніж здається. Багато дослідників цієї теми зазвичай розпочинають шукати зв’язки з моменту розвалу Радянського Союзу, таким чином підсилюючи міф, буцім ультраправий націоналізм і антисемітизм у Росії та інших радянських республіках це відносно нове явище, яке стримував так званий комуністичний режим. Насправді ж залицяння до Росії з боку західних правих значно давніші, ніж вважають — вони почалися щонайменше сто років тому і тривали протягом радянського періоду. Зараз Росія та західні ультраправі йдуть в ногу.
Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття Російську Імперію обожнювали західні реакціонери, які вбачали у царизмі бастіон «справжньої» європейської, західної цивілізації, поки сам Захід загинався від тиску лібералізму та марксизму. Протягом радянського періоду багато хто з ультраправих, в тому числі німецьких нацистів, вбачав у СРСР потенційного союзника. В часи Холодної війни більшість реакціонерів була антирадянською, але деякі провідні білі націоналісти, в тому числі автор «Щоденників Тернера» Вільям Пірс, вважали СРСР консервативним суспільством, що фактично встановило расову однорідність. Такі неонацисти вважали, що комунізм Східній Європі нав’язали євреї, і розраховували, що одного дня це «ярмо» буде скинуто. З того часу як Радянський Союз розвалився, неонацистські рухи не отримали своєї омріяної білої утопії, але багато хто з їх лідерів з радістю відкрив для себе переваги економічного хаосу у пострадянських країнах, завдяки чому там можна знайти піддатливих наречених або, якщо є гроші на мандрівку, чудові місця для секс-туризму, а після повернення розповідати телепням, яким величним було східноєвропейське суспільство через свою «білість».
Маловідомий, але ідеальний приклад прихильності до Росії в західних білих націоналістів у ХХІ столітті можна знайти у морочному трешовому романі американського терориста, вбивці та винахідника «14 слів» Девіда Лейна. Більша частина твору Лейна читається як еротична фантазія із залученням дуже молодих дівчат та виправданням ґвалтівництва та сексуального рабства. Але ближче до кінця Лейн усвідомлює, що робить продовження «Щоденників Тернера», хоча збирався описати боротьбу білих націоналістів з урядом США, тож вирішує, що має з’явитися Росія і врятувати становище, а заодно — й всю «білу» цивілізацію. Росія ex machina. Треба зазначити, що Україна також у ділі, але співпрацюючи з Росією, звичайно — бо для Лейна і українці, і росіяни — просто «білі люди». Нескладно здогадатися, хто буде рівнішим за інших у такому союзі.
За попередні роки українські ультраправі хоча й здебільшого зникли з політичного мейнстриму, але все ж досягли значних успіхів, коли невидимо для більшості людей зверталися до ультраправих організацій Заходу. Вони всебічно скористалися російською пропагандою, навіть якщо їхня поведінка часто виглядає так, ніби її вигадав сам Сурков. Та якщо українські ультраправі не контрольовані старшими політтехнологами Кремля, то безнадійно наївні, оскільки Москва є центром ультраправого світу і завжди ним буде. Мрії українських ультраправих щодо створення антиросійського білого інтернаціоналу або, що більш безглуздо, якогось «Інтермаріуму», — звичайнісінька злуда. Навіть якщо не брати до уваги той факт, що націоналістичний інтернаціоналізм стає неможливим, тільки-но ультраправі потрапляють до влади, більшість ультраправих Європи і Північної Америки уже надають перевагу Росії, що випливає з їхнього безглуздого світогляду. Українські праві націоналісти можуть розраховувати лише на союз із купкою маленьких країн, що мають історичні чвари з Росією, і навіть тоді в подібному союзі не буде впевненості. Наприклад, хто знав, що ультраправий націоналістичний уряд Угорщини попри гірку пам’ять подій 1956 року виявиться настільки проросійським?
Можна справедливо зауважити, що багато хто з лівих так чи інакше теж побратався з Кремлем. Але у цих зауважень відсутнє усвідомлення одного моменту: більшість цих лівих в процесі відкинула заявлені принципи і тепло прийняла праворадикальний кремлівський режим. Ми бачили, як вони йдуть на компроміси з совістю та співпрацюють з відверто ультраправими партіями та організаціями. Однак компроміси стали цілком односторонніми, і коричневий компонент став сильнішим за червоний, як завжди буває у червоно-коричневих альянсах.
Хоча українські ультраправі й намагаються зображати з себе захисників рідної землі, вони ніколи не зможуть заперечити чи пояснити свої дивні зв’язки з Росією. Це може бути як незручна фотографія у компанії російського фашиста Олександра Дугіна, так і запрошення до України членів західних ультраправих партій, знаних своїми зв’язками з Росією та просуванням кремлівських політичних наративів, наприклад щодо Сирії. Приклеювання українського лейблу на російську пропаганду все одно залишає цю пропаганду російською.
Проста істина у тому, що Кремль без причини не займається просуванням ультраправого націоналізму, зокрема у Європі. Також не дурні і його політтехнологи. Росія усвідомлює, що не встоїть проти НАТО чи об’єднаної Європи, тому зацікавлена у всебічній підтримці націоналістичних та ізоляціоністських партій і рухів. Навіть зараз Росія демонструє свою спроможність зачаровувати більших європейських гравців, таких як Франція та Німеччина, а у Європі, охопленій розбратом, під контролем націоналістичних партій та без Євросоюзу, менші європейські країни стануть легкою здобиччю для Москви. Військове вторгнення не обов’язкове — гроші самі все зроблять. В таких обставинах просування чи навіть толерування українцями подібної політики буде колективним самогубством.
Якщо не зважати на ефектні вистави та інші трюки, які на перший погляд ідеально вкладаються у кремлівський медіа-наратив про «українських нацистів», українські ультраправі активно сприяють політичній тенденції, яка у кращому випадку запитує, чому люди з інших країн мають дбати про Україну, а в гіршому — активно підтримують Росію. Коротше кажучи, користь, яку українські ультраправі приносять Кремлю з точки зору пропаганди та політики, яку Москва просуває у значно ширшій площині, набагато більша за будь які військові втрати, понесені від рук ультраправих проукраїнських бійців з 2014 року і до сьогодні.
А як щодо внутрішньої політики українських правих, яка майже точно копіює поведінку російської держави та православної церкви? Знову ж таки вона слугує цілям Росії в Україні, оскільки це викликає розбрат і ворожнечу між різними групами українських громадян, яких необхідно об’єднувати. Крім того, варто лише подивитися на ефекти від кремлівського хрестового походу за «традиційні цінності», щоб побачити, яке це лайно і наскільки воно насправді шкодить Росії. Діяти так, ніби Україна може пити з тієї ж чаші, яка отруює Росію, щоб зненацька отримати протилежний ефект — тобто ставати сильнішими — просто дитяча фантазія. Всупереч обіцянкам ультраправих будь-якої національності, свобода ніколи не може виходити з гніту та авторитаризму.
Ця стаття не переконає тих, хто все ще просякнутий цією отруйною, іноземною ідеологією білого націоналізму. Але стаття призначена не для них. Вона для всіх українців, які щиро вірять у захист своєї країни та її свободи, але ухиляються від критики ультраправих елементів, часто через помилкове переконання, буцім праві є єдиною силою, що захищає Україну. Міжнародне сприйняття України має значення. Внутрішня єдність має значення. Недостатньо просто битися за Україну, якщо вона може стати такою ж, як і Росія, але з іншими кольорами та символами. Українці були пригнобленою, колонізованою нацією, і досі страждають від ефектів імперіалізму та сьогоднішнього колоніалізму. Має сенс прийняти цю реальність, цю ідентичність, і робити спільну справу з тими, хто по всьому світу страждає від пригноблення, колоніалізму, неоколоніалізму та імперіалістичної агресії.
Спроби сісти за стіл гнобителів лише посилять поразку, а ті, хто за цим столом сидить, залюбки загонять Україну під чобіт Москви.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
- Patreon
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
- DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
- LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS
