«Гарет Джонс»: Коли світ протистоїть правді

У Києві презентували фільм Аґнешки Голланд «Ціна правди». Я відвідав його презентацію на першому дні фестивалю «Нове британське кіно» у кінотеатрі «Жовтень», де відбувалася й розмова з режисеркою.

Перше враження від стрічки – вона дуже сучасна. Незважаючи на реалії 1933 року, персоналії й антураж тієї епохи, підхід режисерки до оповіді – цілком з точки зору сучасної людини, звиклої бачити картину в об’ємі. Можна навіть констатувати, що Голланд спробувала подати картину з декількох точок зору. І хоча заявлена тема – Голодомор в Україні, фільм утримався на грані напруженої драми без відвертого горору.

Маємо головного героя – 27-річного Гарета Джонса, якому старші колеги постійно ставлять у провину його «юний вік», «дитячість», «наївність» і «невизначеність своєї чоловічої долі». Він – журналіст, якому вдалося завдяки потрібним зв’язкам (в минулому він – радник впливового політика Ллойда Джорджа) взяти інтерв’ю з Гітлером і Геббельсом.

І тут починається головна інтрига – Гарет, як провісник майбутнього на зразок Кассандри, вже в рік приходу нацистів до влади очікує на війну Британії з ними. Нацистські вожді, власне, своїх планів й не приховують, показуючи йому карту майбутнього поділу Європи.

Режисерка тонко показує «конфлікт людини з системою», причому не лише демократично вихованого юнака з тоталітарною машиною СРСР, а й конфлікт чесного журналіста із прогнилим й лицемірним капіталістичним устроєм (саме так – це ще й епоха Великої Депресії, західне суспільство дійсно гниє). В кадрі – великі промисловці й медіа-магнати, яким Гарет протягом стрічки доповідає про стан справ на політичній арені. І цій «Кассандрі» не вірять. Гітлера вважають нездалим керівником, який здатен лише на викрики з трибуни, але не на керівництво державою.

Брехнею пронизане все довкола Гарета. В СРСР за журналістами стежить колишня «охранка», а нині – НКВС. «Соглядатаи» і «осведомители» всюди. В Британії відвертого стеження нема, але є цинічний прорахунок капіталістів, які платять журналістам зарплатню за «правильні» новини. І для них також «війна – це мир, а свобода – це рабство», якщо так треба задля отримання прибутків. Якщо потрібно для торгівлі, то США офіційно визнає СРСР. Якщо потрібно, куплять у СРСР зерно, виколочене з селянства насильством і Голодомором. Якщо потрібно, повірять не молодому Гарету, а старому циніку Дюранті, який бреше у вічі всьому світові та отримує за це Пулітцерівську премію. 

Волтер Дюранті – англо-американський журналіст, який впродовж 14 років (1922–1936) очолював московське бюро газети «Нью-Йорк Таймс», взяв у 1929 ексклюзивне інтерв’ю у Йосипа Сталіна, у 1932 за серію репортажів з СРСР здобув престижну Пулітцерівську премію в журналістиці й наполегливо заперечував Голодомор у своїх роботах.

Весь світ у фільмі постає пов’язаний невидимими зв’язками кругової поруки, й ніде нема місця для прямолінійного правдоруба, яким зображений головний герой. Йому доводиться достукуватися до впливового медіа-олігарха, аби той поставив на передовицю чесну статтю про голод в СРСР… й отримав вищі продажі своєї газети.

Альтер его головного героя – його кохана, яка лишилася у Москві (у виконанні Ванесси Кірбі). У неї «своя правда», яку розуміє й Гарет – про те, що на Європу насувається нацистська навала, що вільна «Веймарська республіка» у Німеччині закінчилася й настав час арештів усіх інакомислячих, й комуністів у тому числі. Так, її друзі – німецькі комуністи, сама дівчина не приховує спершу симпатій до «лівого експерименту», й певний час до зустрічі з Гаретом закриває очі на стовідсоткову несвободу себе як журналістки. Така сама ідеалістка, як Гарет, вона відмовляється від алкоголю і «опіумного чаду», який панує в оточенні Дюранті.

Утім, цій кінематографічній парі не судилося, як каже герой на початку, іронізуючи над своїми планами на майбутнє, «одружитися й жити в британському містечку до скону».

Фільм знятий за реальними подіями – Гарета вбили у Внутрішній Монголії, ймовірно, агенти СРСР. Ада Брукс, «зірка» газети Дюранті – збірний вигаданий персонаж, за сюжетом – донька британського дипломата, втілення демократичних сподівань німців та їхніх друзів з Європи, знищених нацистським катком. І вона повністю втрачає ілюзії про те, що СРСР є лівою альтернативою нацизму, втрачаючи спершу друга Пауля (журналіста, якого вбивають радянські спецслужби), а потім Гарета, якого висилають із СРСР. Причому її начальник ставить питання руба – або її просування по кар’єрній драбині, або відданість чесній журналістській заяві Гарета.

Фільм цілісний і переконливий, хоча часом затягнуті сцени наводять на думку, що це не типовий голівудський блокбастер. Деякі моменти зняті «одним кадром», і це заворожує, хай навіть речі показані моторошні. Чудове рішення з дротами зв’язку, які прослуховуються – нагадує кадри з «Матриці», і вони, до речі, зображають те ж саме, що у голівудській кінокласиці – тотальний контроль й несвободу.

Фільм – не хроніка катастрофи в Україні, як це могло б здатися за рекламною афішею. Зав’язка – про красиве, просякнуте опіумом і доступним сексом життя іноземних журналістів у Москві, де вони, як у золотій клітці, пишуть пропагандистську брехню про досягнення Совка. Туди потрапляє абстинент та ідеаліст Гарет, який ще має ілюзії про можливість інтерв’ю зі Сталіним.   Користуючись контактами від Девіда Ллойда Джорджа, він отримує офіційні дозволи на поїздку до Радянського Союзу, метою якої була ця сама зустріч з лідером країни. Він збирався відкрити правду про експансію Союзу та тріумфальний п’ятирічний план. 

І лише в середині фільму, у чорно-білій сюрреалістичній пустці, після втечі з-під нав’язливої охорони постає зіткнення Гарета з реальністю. Де діти в селах Донбасу їдять людське м’ясо, на підводу з трупами селяни кидають ще живу дворічну дитину, яка сама невдовзі стане трупом, люди у містах б’ються за шматок хліба, а вокзали сповнені тіл померлих від голоду. (Історичний Гарет побував не на Донбасі,а на Харківщині).

І відповідь на питання, очевидна нам з висоти історії, але неочевидна для сучасників Гарета, постає на весь зріст – Сталін платить Заходу за індустріалізацію не золотом. А зерном. За яким стоять мільйони померлих від голоду й цілі області, де процвітає канібалізм і трупоїдство.

Звісно, злочин такого масштабу «совєтам» потрібно було приховувати за допомогою стіни пропаганди. Дюранті, головний  антагоніст у фільмі – на стороні «радянської утопії». І навіть лідер ліберальної партії Британії Ллойд Джордж оцінює оприлюднення Гаретом правди про Голодомор як «зраду Великобританїі».

Прикметно, що Гарет – сам представник «нацменшин» у Британській імперії, він родом з Уельсу і з батьком розмовляє рідною мовою. Радянський чиновник, приставлений до нього, відверто наголошує на його «пригнобленому» походженні.

Навесні 1933 року Джонс полишив УСРР й опублікував свої статті про голод під власним іменем в «Манчестер Гардіан». Тоді ж за звинуваченням у промисловому шпигунстві «совєтами» була захоплена група британських підданих, і це обіграно у фільмі – ще тоді радянська влада активно використовувала тактику шантажу й заручників. Нинішня путінська чудово пам’ятає про цю практику, тиснучи на Україну.

31 травня 1933 року Волтер Дюранті у «Нью-Йорк Таймс» в статті «Росіяни недоїдають, але не голодують» заперечував Гарету Джонсу: «Посеред дипломатичного скандалу між Британією та СРСР щодо шпигунства британських інженерів раптом в американських медіа з’являється велика страшна історія з Британії про голод в Радянському Союзі…». Дуель у пресі щодо голоду відбувалася в той самий час, коли тривали переговори про визнання Радянського Союзу Сполученими Штатами. У листопаді 1933 офіційні відносини було встановлено, на честь чого міністр закордонних справ СРСР Максим Літвінов дав обід в нью-йоркському готелі «Волдорф Асторія». На цьому обіді в центрі загальної уваги опинився Волтер Дюранті, що й показано у фільмі.

Чудовий авторський хід – паралелі з повістю Еріка Блера (Джорджа Орвелла) «Ферма тварин» (Орвелл міг бути знайомий з Гаретом, принаймні був його сучасником, і це припущення використано у фільмі по повній програмі; твердження про їх знайомство взято з розмови лондонського літературного агента Леонарда Мура). Сатира й сарказм досягають кульмінації, коли цілковито в тему показана зустріч Рузвельта й пропагандиста Дюранті. «Дванадцять голосів кричало з пересердя і всі були один до одного подібні. Тепер було без жодного сумніву ясно, що трапилося з обличчями свиней. Створіння, що стояли назовні, переносили погляд із свині на людину і з людини знов на свиню, та вже не було змоги сказати, хто були одні, а хто другі».

Прикметно, що Пулітцерівську премію в Дюранті так і не відібрали. Занадто зручну для торгівлі з СРСР версію подій він описував у «Нью-Йорк Таймс».

Фільм Агнешки Голланд дає чітку й прозору відповідь на те, чому сталася Друга світова. Тому що світ продовжував мислити лише категоріями прибутку й вигоди. Тому що на розчаруванні у капіталізмі постав не «новий утопічний лад», а радянський комунізм і німецький нацизм.

Фільм – про розчарування у лівих ілюзіях. В уста радянської інтелігентки, яка стоїть у Сталіно в черзі за безкоштовним хлібом, вкладені незвичні для сцени катастрофи філософські інтенції: «Они убивают нас миллионами. Пришли люди, желавшие изменить естественный порядок вещей». На очах у Гарета, Ади та мільйонів, замкнених у кордонах Совка, постає потворний режим, який доводить людей до канібалізму й годує ікрою та апельсинами окремих «обраних», наближених до партійної кормушки.

І незручна правда, про яку відверто говорять західні персонажі фільму – реалії катастрофи у Британії лише трохи менш безжальні.

Це розуміє й цинік Дюранті, який порівнює свою нарко-секс-вечірку в центрі Москви із балом у «Масці Червоної Смерті» Едгара По, на який рано чи пізно завітає її величність Чума.

Головне враження після фільму – «ніколи знову». А ще – тоталітаризм сидить у мізках всюди, і у «просвітлених демократичних країнах» Заходу також. Ерік Блер і Гарет Джонс розуміли це в 30-х. Чи зуміли донести?


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

You may also like...