Олександр Кольченко: Визволення трудящих — справа самих трудящих

Ця стаття — моя відповідь на дискусійний текст Максима Осадчука «Націоналізм має бути визвольним, або Ідеологічні засади сучасного українського народництва», написана ще у російському полоні, але тоді мені не вдалося передати її на волю. Тож публікую із запізненням, але сподіваюсь, що це ще й досі актуально. Долучайтеся до дискусіі, критикуйте, пропонуйте своє.

Оскільки капіталізм є світовою економічною системою, то і ми — антиавторитарні соціалісти — повинні вивчати світову революційну традицію (різні школи соціалістичної думки, в т.ч. анархізм, марксизм тощо), досвід спротиву, критику капіталізму та альтернативи зі всього світу; вчитися на помилках і брати на озброєння успішний досвід. Це і Паризька Комуна, Російська та Українська Революції (Махновщина та Кронштадтське повстання — як найбільш яскраві та радикальні епізоди), Іспанська Революція, досвід міжнародного робітничого руху (Перший Інтернаціонал, синдикалізм, комунізм робітничих рад у Німеччині, автономізм в Італіі) та кооперативного руху, національно-визвольних рухів.

Звісно, все це в жодному разі не виключає вивчення досвіду та теоретичного надбання українських революціонерів. Але треба пам’ятати, що наша боротьба за побудову вільного суспільства — без пана та холопа — є міжнародною. Оскільки ми є соціалісти, то і по відношенню до будь-якого бізнесу, що експлуатує найману працю, в нас має бути послідовна та принципова позиція.

Ще варто зазначити, що народ — це термін, який об’єднує дуже широку категорію людей. Вживання цього терміну революціонерами було актуальне під час Великої Французької Революції та у царські часи. Концепція народу, «99% проти 1%», знов стала популярною завдяки руху Occupy Wall Street. Але до бенефіціарів капіталістичної системи — власників світових та національних багатств, що експлуатують найману працю — треба додати всіх тих, що займають керівні посади від державних органів до окремого підприємства, керівний склад правоохоронних органів і прокуратури, суддів тощо. Сукупно вони становлять значно більше 1%. Ось, наприклад, що писав Петро Олексійович Кропоткін ще наприкінці XIX-початку XX століть: 

«У наш час по мірі збільшення продуктивної здатності росте в жахаючих розмірах і армія дармоїдів та посередників. Всупереч думці, яка панувала раніше серед соціалістів, що капітал скоро настільки сконцентрується у небагатьох руках, що для оволодіння спільним майном достатньо буде експропріювати декількох мільйонерів, виявляється, що кількість осіб, які живуть чужою працею, стає в дійсності все більш та більш значущою».

Визволення трудящих — справа самих трудящих

На мою думку, на пострадянському просторі не вистачає організації, яка б могла об’єднати всі трудящі класи — найманих працівників, селянство, трудову інтелігенцію, самозайнятих (ФОП, які працюють самі на себе) тощо — у прямій економічній боротьбі з державою та капіталом; яка би поєднувала захист повсякденних інтересів трудящих із революційною антиавторитарно-соціалістичною альтернативою.

У першій третині ХХ сторіччя найбільш масовим та радикальним рухом, що підпадає під цей опис, був революційний/анархо-синдикалізм. Хоча від найбільшого розквіту та впливу на суспільне життя цим рухом минуло вже приблизно 100 років, синдикалізм у XXI сторіччі не втратив свого значення, бо наймана праця нікуди не зникла. Синдикалізм продовжив традиції свого попередника — Міжнародного Товариства Трудящих — поєднав боротьбу за повалення капіталізму та держави із прямою економічною боротьбою за повсякденні інтереси трудящих.

Але нам, в Україні, що перебуває у стані війни з Росією, у XXI сторіччі, який кидає нові виклики — масова міграція, роботизація та прекаризація праці тощо — треба шукати дещо інші організаційні форми/рецепти/відповіді. Якщо більш просто — вивести синдикалізм з його стану рівня маленьких пропагандистських сект (які, однак займаються(лись) дуже корисною справою: перекладацькою та просвітницькою (КРАС в Росії), та слідкуванням за антисоціальними намірами влади (АСТ в Україні)); вивести синдикалізм за рамки робочого місця — зробити його більш широким та адаптувати до сучасних українських реалій.

Авжеж, неможливо детально передбачити організаційні форми. Але я бачу цю організацію як платформу для координації найманих працівників; для створення мережі і координації споживацьких та виробничих кооперативів; для пошуку роботи учасникам об’єднання і водночас створення «чорного списку» працедавців (на кшталт Antijob).

Цей альтернативний економічний простір міг би стати економічним фундаментом для розвитку інших напрямів діяльності — влаштування спортивних, освітніх, наукових та багатьох інших проектів. Втім, практика та погляди інших ініціаторів об’єднання все одно внесуть корективи, щоби ми змогли прийти до спільного бачення цілей, складу та структури, стратегії та тактики організації.

Сподіваюся, цей текст стане у пригоді для спільної мети.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...