Комедіанта в президенти?

Антигерой Comedian з коміксу «Watchmen» Алана Мура

По правді кажучи, я не сильно переймаюся через те, хто стане наступним президентом України, якщо це, звісно, не Юлія Тимошенко (а про Юрія Тимошенка я не дуже багато знаю, щоб мати думку). На мій погляд, є певні раціональні аргументи на користь переобрання Порошенка. Продовжуваність політичного курсу та стабільність, може, не найкращі з них, але принаймні вони логічні та обґрунтовані. Він також проводить багато часу на фронті, що не може не захоплювати. Проте поза цим я не бачу сильних та раціональних аргументів на користь діючого президента. Певно, просто тому що більшість підспівувачів Порошенка бачить у його переобранні свій фінансовий інтерес.

Наразі найвищі шанси на виграш президентських перегонів має комедійний актор Володимир Зеленський. При цьому багато лобістів із числа української діаспори та «проукраїнська» спільнота на Заході цим дуже засмучена. Нас в англомовному світі просто завалюють аргументами, що він «лише комедіант», ніби це в наш час якийсь дискредитуючий фактор. Я б здивувався, якби це була щира відраза, бо якщо все так, то виходить, що ці люди з 2016 року не читали міжнародних новин. Тут, в Америці, ідея обрання президентом комедіанта звучить як щось хороше. Але ми отримали героя реаліті-шоу, який страждає через якийсь розумовий розлад (особисто я підозрюю застарілий сифіліс), що стає очевидним для будь-кого, хто послухає його балаканину більше 30 секунд. Та ким би не був президент — мільярдером, олігархом та «шоколадним королем», комедіантом або, у випадку Америки, чоловіком, який не може зліпити до купи свої думки — усі ці люди можуть послугувати певній корисній меті. Вони можуть навчити нас абсурдності ліберальної буржуазної держави.

Насправді в президентства Трампа є одна велика позитивна річ. Ще в дев’яностих можна було уявити собі малобюджетну родинну комедію з назвою на кшталт «Малюк-президент». Це екстремальна версія того, що в Голівуді кличуть історією «риби без води». Комедія полягає в тому, що манірним політикам та військовим офіцерам раптово необхідно звітуватися перед президентом, який в буквальному сенсі — дитина. Зазвичай подібний тип ледачих комедій висміюється як приклад нестачі ідей в Голівуду. А тепер, дякуючи Дональду Трампу, ми розуміємо, що президент не може бути дитиною лише у сенсі віку. Насправді ж ми маємо чоловіка з розумом немовляти на чолі федеральної влади, і всі його помічники, радники та генерали мають невпинно чухати потилиці, силкуючись зрозуміти та виконати його вказівки. Голівудський сюжет «якщо президент США — дитина/ніндзя/собака» став реальністю. У порівнянні з сифілітичним ідіотом типу Трампа, ідея президента-комедіанта для України досі звучить утопічно.

Але правда в тому, що говорити про президента, який врятує Україну, безглуздо. Президенти, як представники корумпованої системи, по факту самі є причиною сучасних проблем, і не лише в Україні, а майже всюди, де вони є. Звісно, так званий «миролюбний» натовп вважає, що покінчить з війною, голосуючи за кандидата, який піде домовлятися з Росією. Насправді ж такий президент не досягне нічого, бо Путін — не той, з ким можна про щось домовлятися. Він вимагає від України або підкорення, або роздроблення, третього немає. Ліберальні центристи з подивом виявлять, що їхній герой Порошенко просто збереже статус-кво, не повернувши Україні жодного дюйма української землі поза «сірою зоною». Ну а праві радикали, які безперечно уявляють собі перемогу, як результат влади «істинних патріотів», були б так само розчаровані. Вони просто дадуть своїм лідерам більше влади та повноважень, що дасть їм змогу побудувати ще більш корумповану систему без жодного опору і перетворити Україну на слабшу версію Росії.

Остаточне спасіння не надійде від президента чи політичної партії. Принципова проблема в Україні, так само як і в Росії та США, — це питання відсутності підзвітної влади. У США нібито демократична система прикриває повністю непідзвітний громадськості уряд, що захищає тих, хто приймає рішення, не є обраним і ховається за кількома шарами бюрократії. Тож американці рідко розуміють, хто саме несе відповідальність за певні нововведення та інші дії.

В Росії консолідована державна влада дозволяє невеличкому правлячому класу безкарно красти, придушуючи будь-яке інакомислення. В Україні держава використовується як касовий апарат або як прикриття для всіх типів злочинних підприємств, що дає людям зі зв’язками можливість використати державну монополію на насильство на власну користь.

Що ж робити? На це питання немає легких відповідей, але є одне поняття, що може стати добрим початком: підзвітність. Непідзвітна влада це дорога до тиранії та корупції. Звідки повинна прийти підзвітність? Від населення, навченого самоврядуванню і прямому управлінню політикою як на локальному, так і на загальному рівні через своїх делегатів. В той же час, як самозахист суспільства все більше залежить від широких верств населення, а не від традиційних монополістів насильства типу поліції та військових, стає все складніше зловживати виборними посадами у владі, що можуть бути відкликані в будь-який момент. Нарешті, республіканська форма демократії з непідзвітними посередниками має бути замінена прямим правлінням людей, що захищає права кожного.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...