Альтернативна історія революції 1917 року

lenins1

Роза Вексельберг, к.і.н.

До нашої редакції надійшов лист, у якому містився опис подій, які нагадують деякі реальні історичні епізоди, але водночас надто відрізняються від них, щоб це було правдою. Що це – послання з паралельного Всесвіту чи чиясь вправа в альтернативній історії – невідомо. Рукопис починається коротким описом подій, схожим на хронологію революції 1917 року, а потім іде перелік основних лівих груп, які брали в ній участь. Історики, з якими ми консультувалися, не змогли впізнати жодну з них. Але ми вирішили оприлюднити цей текст – можливо, автор хотів донести до нас якесь послання, яке допоможуть розшифрувати наші читачі.

«Конструктивне» крило студентської профспілки «Навпростець»

Лютневу революцію ці люди зустріли з явним незадоволенням. Так, дійсно, неоліберальний царський уряд проводить дуже погану економічну політику. Реформи (наприклад, введення продрозкладки) суперечать інтересам народу, процвітає корупція, уряд діє вкрай неефективно, люди бідують – але ж хіба хтось на вулицях пропонує дієві реалістичні механізми виходу з кризи? Ні, робітниці вимагають «хлібу» і «миру». Навіщо ці утопічні гасла? Адже очевидно, що в бюджеті просто немає грошей, і вони не з’являться від нескінченного повторення нереалістичних вимог: просто вас ніхто не буде сприймати всерйоз. Тим паче смішна вимога «миру»: звичайно, війна це погано, але ж ми маємо зобов’язання перед союзниками, та й у будь-якому разі ми не можемо просто так взяти й покинути фронт! Що взагалі можуть знати про державний бюджет робітники і солдати? Які в них підстави висувати якісь вимоги загального характеру? Якщо, наприклад, пекарі організувалися, проводять страйк, виходять на протести – вони повинні формулювати лише ті вимоги, які стосуються власне пекарів. Деструктивний протест – це шлях для маргіналів! До того ж, піднімаючи деякі несвоєчасні теми, ми лише зайвий раз будемо дратувати чорносотенців, які на нас нападатимуть. Навіщо засуджувати єврейські погроми, якщо ти вийшов на страйк за збільшення хлібної пайки? Адже ми повинні бути зрозумілими для народу! До чого це тут? Та й використання незрозумілих термінів («буржуазія», «пролетаріат») може лише зашкодити.

Прагнучи будь-якою ціною вибитися з маргіналів у солідні люди, вони добилися того, що їх запросили в Тимчасовий уряд. Там представники цієї групи успішно працювали над законопроектами, які мали на меті здійснення реальних і своєчасних кроків у напрямі збільшення соціальної справедливості – наприклад, проект поступового викупу частини поміщицьких земель і передачі їх селянам. Свою діяльність у Тимчасовому уряді вони любили називати «ентризмом», вважаючи, що з часом захоплять там ідейну гегемонію і тоді поведуть реформи повним ходом; тим часом, на практиці їм постійно доводилось робити поступки старшим партнерам по коаліції, які навіть не помічали їхніх душевних мук.

Під час Липневих днів шкодували про розстріл мирної демонстрації, але не змогли йому перешкодити. Провину покладали на ультралівих безвідповідальних провокаторів, які не можуть потерпіти до того часу, як Тимчасовий уряд напише всі необхідні законопроекти, а війна дійде до переможного кінця.

Корніловський заколот зустріли в стані паралітичного заціпеніння. Коли небезпека минула, погодилися з тим, що настав час проголосити республіку. Почали розробляти реформаторські законопроекти.

На Жовтневий переворот відреагували закликами боронити вітчизну від заколотників. Пішли в підпілля, проявились у складі уряду Комуча та Уфимської Директорії. Щодо участі в уряді Колчака склались різні думки: частина відмовилась, тому що посада «Верховний правитель» не є лібертарною. Ті, хто ввійшли до Омського уряду, проявили себе в налагодженні транспортних комунікацій та наполягли на введенні прожиткового мінімуму.

Ті, хто емігрували після перемоги більшовиків, невдовзі приєдналися до «смєновєховцев». Деякі повернулись. Ті, хто відійшов від політичної діяльності, заступили на управлінські посади під час НЕПу. Згодом частина була репресована за бухарінсько-зінов’євський правий ухил, інших звинуватили в шкідництві, коли вони опирались форсованій індустріалізації. Невелика частина представників цієї групи пережила сталінські репресії та війну, продовжували керувати народним господарством, при Хрущові пішли на почесну пенсію.

Ліва пропозиція

Лютневі страйки та демонстрації зустріли з великим ентузіазмом. Швидко розробили програму «Десять кроків назустріч людям», у якій висунули низку радикальних перехідних вимог: підвищення податків на доходи царської родини; перехід до конституційної монархії; запобігання корупційним зловживанням у рамках воєнних постачань; подвоєння хлібної пайки; розформування Дикої дивізії та козачих загонів; відміна тілесних покарань в армії тощо.

Потрапили в Тимчасовий уряд, але були представлені і в ВЦВК Рад. Виступали за війну до переможного кінця. Цілковито підтримували передачу землі селянам, але у встановленому законодавством порядку. Займались розробкою цього законодавства. На заводах і фабриках пропонували встановити 8-годинний робочий день і робітничий контроль, але у встановленому законодавством порядку. Займались розробкою цього законодавства.

Під час Липневих днів пережили розкол. Ліва ліва пропозиція підтримала столичних робітників, вважаючи, що не можна нехтувати такою нагодою для пропаганди своїх ідей; права ліва пропозиція заявила, що цей протест не підтримують ширші селянські народні маси, на які потрібно орієнтуватися в силу їх більшої чисельності.

У відповідь на корніловський заколот ЛП організувала дієве протистояння, постаравшись залучити до нього всіх членів лівого болота. Після того, як путчистам дали відсіч, почали готуватися до виборів в Установчі збори. Агітація цієї групи відрізнялась особливою креативністю і тягою до ямбічних та хореїчних строф: «Землю – селянам! У майбутнє глянем!», «Установчі Збори – запануєм скоро!».

Звичайно, Жовтневий переворот, який зруйнував ЛП всі електоральні плани, цій групі не сподобався. Вони засудили дії більшовиків, пізніше сформували уряд Комуча. Вони були щиро ображені на повстанців, які вкрали в них ідею повстання, ідею передачі землі селянам, ідею прогресивних змін на заводах, а також тріумф на виборах. Ті члени ЛП, які пережили Громадянську війну, примирилися з новою владою та здобули впливові посади в культмасовому секторі.

«Бійка»

Лютневі події «бойцуни» зустріли з неприхованою ворожістю. Протягом кількох місяців до цього вони поклали чимало зусиль на агітацію за продовження війни до переможного кінця, а будь-які прояви протесту проти війни розцінювали як роботу на німецький або австрійський генштаби. Вони невтомно зазначали, скільки підприємств закриється і збанкрутує в разі настання миру, обґрунтовували необхідність єднання перед спільним ворогом. Антиурядова діяльність «Бійки» полягала головним чином у поширенні пліток про те, що імператриця Олександра Федорівна – німецька шпигунка.

Складні стосунки склалися в них із Чорною сотнею. З одного боку, вони люто заздрили Союзу Михаїла Архангела через його популярність і успішність. З іншого боку, намагаючись повторити його успіх, «Бійка» використовувала аналогічні прийоми та водночас зробила його головною мішенню своєї критики. Згодом це викликало багато непорозумінь всередині партії – коли новобранці-антисеміти не розуміли, чому керівництво їх соромиться.

Партія змогла провести багато своїх членів у Ради, паразитуючи на патріотичній риториці. Головним своїм завданням у ВЦВК «бойцуни» бачили недопущення поширення революційного хаосу і розрухи, збереження довоєнного рівня виробництва та збільшення хлібного пайка. Селянам вони обіцяли швидке настання стабільності та сталого розвитку. Робітникам – те ж саме.

В липні вони відмовились підтримати народні виступи, заявляючи, що це наслідки підривної роботи німецького або австрійського генштабів. Корніловський заколот зустріли мовчки; пізніше лаяли республіканський Тимчасовий уряд за недемократичне придушення виступу. Посилено готувались до виборів в Установчі збори. Робили ставку на доступні народу гасла: порядок, стабільність, хлібна пайка, війна до переможного кінця, патріотизм. Під впливом повальної моди на ліберальні права оголосили 1918 рік роком радикального сіонізму.

Жовтневого перевороту ніяк не чекали, були дуже розчаровані. Рішуче засудили повстанців, боролися проти них зі зброєю в руках. Протягом певного часу керували урядом у Грузії. Після завершення Громадянської війни припинили політичну діяльність, швидко влилися в лави РКП, стали незамінними управлінцями після «Великого перелому».

Вам также может понравиться...