Хобіт і пустка

Г.Я. Вареник, літературознавець

littlepeopleЯк це часто буває, при екранізації «Хобіта» фантазія режисера змінює екранізовану книгу до невпізнаваності. Тому якщо про світ Толкіна було написано багато цікавих критичних текстів, то фільми Пітера Джексона варто аналізувати окремо. Що він показав нам у другій частині «Хобіта», в «Пустці Смауга»? Можна виділити щонайменше три способи інтерпретувати цю екранізацію.

Історія перша, расова

Найочевидніша паралель, яку можна знайти компанії гномів у реальному світі – це історія єврейського народу. Гноми – дивні істоти, солідарні в рамках своєї етнічної спільноти, багаті і жадібні, мають дуже специфічні звичаї та зовнішній вигляд і є об’єктом поголовної неприязні з боку всіх цивілізованих народів. Давно втративши свою батьківщину, вони за нею безмежно тужать і прагнуть будь-що повернутися на землю обітованну, про яку написано в їхніх священних книгах і пророцтвах. Зрештою, таке ототожнення – зовсім не новина: сам Толкін свідомо наділив своїх гномів стереотипними єврейськими рисами.

Протистоїть їм абсолютне Зло; в голівудському ліволіберальному каноні це, звичайно ж, Третій Рейх. Взагалі, весь фільм дуже схожий на «Безславних виродків»: єврейський спецназ пробирається на територію, контрольовану фашистами-орками, і з задоволенням кришить їх на форшмак. Високі Ельфи та інші «великі держави», давні і потужні імперіалістичні центри – дуже не люблять гномів, і це почуття взаємне; фантазії гномів про власну державу на місці давно не існуючого царства їх мало цікавлять. Але небезпека, яку вони відчувають з боку нового конкурента-імперіаліста, достатньо сильна, щоб вони надали їм допомогу проти спільного ворога або принаймні не заважали. Тарантінівську цинічну лінію продовжує поява печей у сюжетній лінії наприкінці фільму; тільки запалюють їх самі гноми, а палати повинен їхній кат.

Історія друга, класова

На кого ще схожі головні герої фільму? Вони представляють різні професії, але більшість із них так чи інакше пов’язана з фізичною працею. По суті, це група пролетарів-заробітчан, які шукають кращої долі на чужині. Гноми – це політизований пролетаріат, із розвиненою класовою свідомістю: головна мішень фашистів і об’єкт побутової неприязні буржуа. Невипадково гномів зображують жадібними: буржуазна пропаганда завжди змальовувала лівих як людей, яких мучить заздрість до чужих успіхів і прагнення відібрати багатства «успішних людей».

Одними з перших усвідомивши небезпеку фашизму, гноми дають йому бій, організовуючись політично і не побоюючись фізичного протистояння. Фігуру Більбо можна трактувати по-різному: з одного боку, це може бути інтелігент-комуніст, який привносить у пролетарське середовище класову свідомість іззовні: згадаймо промовистий епізод у Мірквуді, коли саме хобіт і тільки він один здатний піднятися над подіями і озирнути політичний горизонт, вказавши пролетарям вірний шлях. З іншого боку, це може бути просто прогресивна дрібнобуржуазна інтелігенція, попутник комуністів у міжвоєнну добу, який не боїться озвучувати свої політичні симпатії і тим самим допомагає легітимізувати інфернальних комуністів у якості суб’єкта «пристойної» політики.

Ця легітимізація вкрай потрібна: правлячі класи в буржуазних демократіях не люблять і бояться пролетаріату, вони готові розгромити робітничий рух самостійно – але революційна ситуація вже минула, на часі фашистська загроза, і потрібно будувати народні фронти. Саме політика народних фронтів уособлюється в альянсі гномів із ельфами, Беорном, людьми з Есгарота. Спочатку треба перемогти фашизм, а потім – побачимо, хто кого.

До речі, згідно зі сталіністською версією історії лівого руху в ХХ ст. фільм можна інтерпретувати і як відображення подій Холодної війни: західні буржуазні демократії підтримують або принаймні не заважають лівакам, які прагнуть подолати диктатора, що узурпував владу над їхньою політичною вітчизною –  СРСР, батьківщиною робітничого класу.

Історія третя, знову расова

Що вийде, якщо примірити сюжет «Хобіта» на сучасні українські реалії? Щодо того, хто є абсолютним Злом, сумнівів немає: це Росія, Путін, Кремль, Газпром, Янукович, Азаров. Зрозумілими також є фігури орків і варгів, що снують довкола, наповнюючи атмосферу почуттям небезпеки: звичайно, це зловісні «тітушки-провокатори». Нарешті, будь-хто безпомилково ідентифікує Беорна: людину не від світу сього, останню у своєму роді, яка належить наполовину до царства природи, в нинішньому протистоянні активної участі не бере, хоча «тітушок» не любить більше за їхніх опонентів. Цей чоловік незрозумілий більшості сучасників, живе у власному традиційному маєтку в лісах, дуже захоплюється бджолами.

Хто ж такі гноми? Це партія «Свобода», українські неофашисти, які прагнуть повалити Смауга лише для того, щоб заволодіти його багатствами та владою. Як і будь-які націоналісти, вони мають примітивну політичну міфологію, яка виправдовує їхні сьогоднішні політичні претензії.

Вони сміливо б’ються з орками, але мета цієї боротьби – гроші і влада, а не якісь гуманістичні цінності. Показовим є епізод у Есгароті, коли Торін виступає з популістською промовою про те, що якщо люди його підтримають, то він зробить їх усіх багатими і щасливими (знов-таки, обіцяючи відродження міфічних золотих часів). Цікаво, що в книзі цього нема: там гноми нікому нічого не обіцяють, бо вони не мають наміру ні з ким ділитися золотом, що по праву крові належить лише їм. У фільмі ж свободівський фюрер, який уже починає демонструвати зачатки божевілля, не червоніючи розповідає електорату про золоті гори, які він щедро роздасть усім, при цьому знаючи, що все багатство має дістатись лише йому самому.

Дуже показово, що його підтримав тиран, від свавілля якого потерпають жителі Есгарота. Його правлінням люди незадоволені, і спочатку глядачу здається, що гноми мають разом з Бардом от-от очолити повстання проти бургомістра. Але цього не стається. Вся їхня революційність виявляється акторською грою, вони мають свій меркантильний інтерес, і правитель міста, будучи розумним політиком, знайшов з ними спільну мову. В дурнях залишається лише Бард, який спочатку допомагав «національним революціонерам», але потім, зрозумівши, з ким має справу, марно намагається відкрити очі співгромадянам.

Беорн щиро зізнається, що не любить гномів: у фільмі не показано, як він став їхнім політичним батьком, дав їм перепустку в велику політику, але видно його теперішнє життя – відторгнутий людьми, об’єкт ненависті і насмішок, політичний труп, що знаходить розраду у бджолярстві. Це не стільки конкретно Ющенко, скільки взагалі так звані «націонал-демократи», на зміну яким і прийшла «Свобода». Вони ображені і злі на молодих, агресивних і популярних гномів, але націонал-демократи завжди обирають менше зло. В даному випадку теж вони допомагають нацистам проти «тітушок».

Легко впізнати ельфів: всевладний імперіалістичний Вашингтонський обком недолюблює фашистів, чудово усвідомлюючи, з ким має справу, але традиційно підтримує «своїх сучих синів», годуючи їх з рук пиріжками в Рівенделлі. Нарешті, абсолютно зрозумілою є фігура Більбо: звичайно ж, це ліберальна інтелігенція, яка просто-таки романтично закохана в «Свободу», не маючи для цього жодних раціональних підстав. Гноми мають свій чіткий інтерес, і їм потрібен хобіт: без нього вони ніколи не досягнуть успіху, лише він здатний забезпечити їм інтелектуальну гегемонію. Самому інтелігенту нацисти розповідають про дружбу і вічні цінності, і він радий цьому вірити, перебуваючи на побігеньках у ультраправих. У ті рідкісні моменти, коли він намагається мислити самостійно, гном’ячий фюрер різко обриває хобіта, нагадуючи йому про його місце: він всього лиш підносить патрони лицарям духу.

Останнє питання: яке місце в цих інтепретаціях відводиться Гендальфу? Схильні до конспірології люди можуть бачити в ньому ЗОГ, масонів, Фірташа або Коломойського: адже це він стоїть за всіма діями євреїв/комуністів/фашистів. Любителі психоаналізу скажуть, що це Над-Я головних героїв, їхня об’єктивована колективна совість і розум: адже це фактично уявна істота, вигадана людьми для легітимації своїх дій. Марксист може інтерпретувати Гендальфа як уособлення історичного матеріалізму: він завжди скрізь і ніде, він ніколи не відіграє активної самостійної ролі, але постійно допомагає здійснитися тому, що повинно здійснитися.

You may also like...