Голодомор і танці на кістках

Зображення згенероване нейромережею

У першій половині ХХ століття Україна пережила масштабний голод у 1921-1923, 1946-1947 роках і Голодомор 1932-1933. Десятиліття не вщухають дискусії, маніпуляції і відверта брехня щодо винних і кількості жертв штучного голоду тридцятих у радянській Україні. З одного боку, нечисленні реліктові маргінали з числа прихильників печерного антисемітизму і теорій змов відтворюють конспірологічні теорії про «жидо-масонів» чи «жидо-комуну» більш ніж 150-річної давнини, вигадані російськими чорносотенцями та різного роду «честь имеющими» прибічниками «единой и неделимой России». Це ганебне явище не може не викликати почуття іспанського сорому за таких от горе-українців, що по-малоросійськи повторюють побрехеньки російських шовіністів. 

Відповідальність за Голодомор в Україні несуть конкретні люди — функціонери на конкретних посадах, які утворили меншість, що панувала у імперії, переродженій з російської на більшовицько-сталінську з «керуючою російською меншістю» (не виключно і не стільки в контексті етнічності, а у великодержавній і культурній ідентичності) на чолі, — цитуючи репресованого наркома освіти УСРР Олександра Шумського. Це була та меншість, появу якої передбачив і проти якої ще в ХІХ столітті виступав анархіст Михайло Бакунін, полемізуючи з Карлом Марксом щодо «диктатури пролетаріата»: «Оманлива народна держава буде ні чим іншим, ніж деспотичне управління народними масами новою і дуже нечисельною аристократією». 

ССРР-СРСР у ті часи був аграрною державою, де селяни складали до 80% населення. Модерна Українська нація у ХІХ-ХХ століттях формувалася і складалася, як і багато інших колоніальних і залежних — як нація «селян і священиків». При невеликій частці пролетаріату по відношенню до решти населення СРСР, частка партократів з монополією на реальну владу становила меншість навіть по відношенню до останнього, що і вилилося у застережливий прогноз Бакуніна про «брехню, за якою приховано деспотизм керуючої меншості, тим більш небезпечну, що вона постає як виявлення неправдивої народної волі».

З іншого боку, почуття ще більшого сорому викликають ті «історики», які заради сумнівної слави влаштовують танці на кістках, кон’юнктурно підписуючись «з патріотичних міркувань» під «брехнею на благо» від гебістів у відставці. Заради привернення уваги до своїх нікчемних персоналій вони жонглюють мільйонами життів, збільшуючи кількість загиблих у кілька разів. Йдеться зокрема про одіозного Миколу Герасименка, генерал-лейтенанта СБУ, нинішнього сірого кардинала музею Голодомору. 

Микола Герасименко. Фото: chytomo.com

Цей старий корумпований гебіст відомий зокрема тим, що добровільно написав рапорт і очолив слідчу групу у справі «9-го березня» 2001 року, якій передувала УБК — «Україна без Кучми», кампанія протестів у 2000 —2001 роках за відставку тодішнього президента, і за вироком якої революційні націоналісти з УНА-УНСО отримали від 2 до 5 років ув’язнення.

Герасименко лобіює «сенсаційну, єдиноправильну і точну» цифру у 10,5 мільйонів загиблих, безапеляційно стверджуючи: «Ця цифра повинна бути зафіксована і піти по всьому світу. Дискусії закінчились, тому шо є конкретні експертизи. Крапка». Таке «патріотичне трупоїдство» не може не викликати огиди не тільки у професійних істориків, які є об’єктивними дослідниками, а не казкарями-міфотворцями, але й у всіх чесних представниць і представників українства. «Генералу-патріоту» Герасименку та його підспівувачам не достатньо 3,941 мільйона загиблих — згідно дослідження і розрахунків Інституту демографії, зроблених у 2010 році. 

Певно, їм мало того факту, що, зокрема, по селах сучасної Київської області, звідки походить мій рід, тільки за офіційними архівними даними 1932 — 1933 років смерть саме від голоду становить по 28, 56, 212, 194, 5, 21, 120, 100 людей, в залежності від населеного пункту. І це — за 30-50 км від Києва. В райцентрі на Чернігівщині, біля якого знаходиться село, звідки походять інші мої родичі — від голоду померло 145 людей. І це втрачені життя, без урахування тих, хто терплячи щоденні муки від недоїдання, перебуваючи за півкроку від смерті, отримуючи до кінця життя численні шкоди фізичному і психічному здоров’ю, втрачаючи щодня дітей, родичів, друзів, сусідів, на щастя, зміг вижити у лихоліття створеного тоталітарною державою лиха. Зміг, як моя покійна прабабця, яка нянчила мене до школи, читала злі частівки про Сталіна й  розповідала про смачну лепеху — «татарське зілля», що її збирали на болотах і водоймах довкола села, щоб уникнути голодної смерті.

Тож пам’ятаймо і згадуймо жертв більшовизму-сталінізму, загиблих від голодів «незлим тихим словом» кожної 4 суботи листопада. І не вірьмо «крокодилячим сльозам» фарбованих «патріотів».


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

You may also like...