Розвиток ситуації в Білорусі дає можливість наочно спостерігати за дегенерацією режиму Лукашенка. Формально зовнішньополітична метода Луки не змінилася: він бере в заручники свою країну, а заодно й спокій в сусідніх країнах — і вимагає собі якихось плюшок. Від Путіна, від Заходу, від Всесвіту. Фінансову підтримку, дешевий газ, визнання легітимності, особливий статус… Іншими словами, він вимагає подальшого забезпечення існування режиму. 

Однак простору для маневру в Лукашенка все менше й менше.  Він все більше перетворюється з суб’єкта міжнародної політики на інструмент. Ще півтора роки тому прізвище Лукашенка стояло в одному ряду з прізвищами лідерів суверенних авторитарних пострадянських режимів — такими як Назарбаєв, Бердимухамедов, Алієв, Рахмонов, а носій цього прізвища сидів за одним столом з президентом України — з Януковичем, потім з Порошенком, а потім і з Зеленським. Більше того — скориставшись війною, він навіть пропонував себе на роль арбітра у відносинах між Україною і Росією. 

Тепер Лукашенко опустився на щабель путінських маппетів з «народних республік Донбасу» — Пушиліна і Пасічника. І за рівнем легітимності режиму, який мало хто визнає у світі, і за готовністю гавкати на ворогів Кремля за кремлівською ж командою. 

Очевидно, і внутрішні репресії з їхньою ідеологічною накачкою, значно більш антизахідною, ніж були прозахідними антилукашенківські протести, і організація тиску на кордони Польщи, Литви і Латвії з використанням обдурених східних мігрантів були влаштовані за підтримки Москви. Заяви про готовність визнати Крим російським, офіційні візити «слідчих» бойовиків «ЛДНР» до Мінську, численні звинувачення України у диверсіях і загрозі кордонам Білорусі, і остання заява про готовність втрутитися у російсько-українську війну на боці РФ – все це робиться якщо не під диктовку Кремля, то вже точно з оглядкою на схвальну посмішку Путіна. 

Лукашенко відчайдушно намагається не переплатити Кремлю за фантом вічної підтримки режиму, але факт в тому, що торгуватися більше нема з ким – Москва тепер є монополістом у цій галузі, і питання лише в тому, як швидко вусатий диктатор усвідомить неминуче, облишить марну стадію торгу, омине позбавлену сенсу стадію депресії і прийме керуючу руку Путіна в своїй дупі як належне. 

Маріонетки з Донецька, Луганська, Тирасполя, Сухумі і Цхінвалі розкажуть йому, як поводитися, щоб не дуже тиснуло, як рухатися і що казати, аби господар не надумав замінити їх іншими ляльками. Лукашенку буде дискомфортно — через власну дурнуватість, звично замасковану під волелюбність. Але едина альтернатива — двинути коні просто тут і зараз — ні Луку, ні ситуацію не врятує. 

На вимоги Заходу ж Лука не піде просто тому, що з путінською рукою в дупі ще можна удавати суверенного лідера принаймні для самого себе, а після прозорих демократичних виборів навіть така фантазія буде безнадійно втрачена разом із усіма атрибутами влади. 

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 4149 6293 1740 3335, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS