Влада Зеленського: нові обличчя, старі ідеї у старому світі

Нова українська влада, очолювана комедіантом-президентом Володимиром Зеленським, хоче переконати вас у тому, що вона є новим обличчям. Таким свіжим, насправді, що дехто з депутатів із президентської партії «Слуга народу», взагалі ледь перейшов поріг двадцятиріччя — наприклад, Святослав Юраш. Прем’єр-міністру Олександру Гончаруку всього 35 років, міністру юстиції Денису Малюсці — 37, віце-прем’єру Михайлу Федорову — 28, як і Ганні Новосад, новій міністерці освіти. Молодь в новому українському уряді виглядає як сила.

Але у молодої гвардії є проблема, яка може звести нанівець усі обіцянки реформ. І ці обіцянки важливі — не в останню чергу через зворотню реакцію, яка може вдарити по президенту Зеленському та його партії — обіцянки на кшталт 40% зростання економіки за п’ять років, 7% росту ВВП щороку, викорінення корупції у державних компаніях та міністерствах, посилення верховенства права.

Як уряд планує досягти цього? Одним словом, це найстаріший трюк у всіх сценаріях з часів закінчення Другої світової війни: неолібералізм. Ні, я не просто говорю стандартне лівацьке лайливе слово, яке використовується проти всього, що не до вподоби. Ні, цей неолібералізм найвищої проби, старанно здобутий прямо з джерела і дистильований на кращих конференціях смердючого Світового банку та заснованих фондом Гольдмана-Закса інститутах. Нічого окрім щирого, істинного неолібералізму для очищення пір та позбавлення від трудових прав радянської епохи.

«Простіше розлучитися, ніж когось звільнити», — заявив нещодавно прем’єр Гончарук на конференції у Києві. І він по-своєму правий, якщо не звертати на реальність. Відкладаючи питання про розлучення, офіційно звільнити когось в Україні це важка задача. Не лише тому, що для цього потрібна добра причина, але й тому, що для цього потрібно скликати комітет з праці, який існує спеціально для цього, і якщо провалити свої аргументи, можна зробити людину незвільняною. І хоча в Україні купа проблем, це виглядає як досить непоганий фундамент трудового законодавства, якщо ви робітник.

Але ось вам правда: до 45% населення країни працює неофіційно, за «чорну зарплату», і в багатьох галузях це не лише блакитні комірці. У сфері послуг, торгівлі, будівництві зазвичай наймають людей неофіційно, але так само і в стартапах, видавництвах і навіть ЗМІ. А зростаюча кількість зайнятих у IT та інших галузях для білих комірців реєструється як ФОПи — незалежні підрядники для виконання робіт. Вони також не вважаються офіційними працівниками, вони не найняті на роботу в законний спосіб, але бізнес де факто — їхній працедавець. Тисячі українців працюють в умовах економіки вільного заробітку, що в Києві так само розвинена, як і в Лос-Анджелесі — Uber, Bolt, місцеві конкуренти типу Uklon, а також служби доставки UberEats чи Glovo. Профспілки в Україні існують, але це профспілки радянського типу, беззубі та повністю віддані державі. Незалежні профспілки майже відсутні.

Усе разом складає дещо іншу картину зростаючої української економіки, що модернізується. Тут більшість працівників є объектами дискримінаційної та недобросовісної практики зайнятості, де зміна зазвичай триває більше 10 годин, а перерви для обіду зведені до мінімуму. Тож звільнити когось важко лише в теорії, а на практиці таким захистом послуговуються лише співробітники державних компаній чи органів влади.

Лібералізація ринку праці це, звісно, гаряча тема серед економістів Міжнародного валютного фонду, які загнали половину Європи у рамки зовсім не потрібної економії після кризи євро та Великої рецесії. Так званий прекаріат може споглядати, як його трудові права відкочуються до стану початку минулого століття, коли тільки ледь функціонуючі норми оберігали нас від роботи до смерті від голоду, часто — за влучно названу жебрацьку зарплатню. І дійсно для багатьох, наприклад, робітників країн Бенгальської затоки чи Латинської Америки, трудових прав не існує, і їхнє робоче положення ледь краще за трудові доми Вікторіанської епохи.

Ще однією задачею нового уряду під виглядом «реформування економіки» є розпродаж державних активів, тобто — масована приватизація. Будьмо чесними: більшість українських корупційних схем пов’язані з захопленням державних компаній та з хронічно неефективними, роздутими та в цілому гівняними державними державними підприємствами. Але немає жодного доказу, що підтримка приватизації зробить краще — навпаки, часто від неї стає тільки гірше, і цьому є історичні підтвердження. Наприклад, приватизація залізничної системи Великої Британії. Тепер це процес, який чинний уряд хоче якомога швидше просунути.

Замість того, щоб вирішувати актуальні проблеми України, уряд, що зве себе «технократичною адміністрацією» (подібно до злісного Маттео Рензі в Італії), розширив стандартний неоліберальний сценарій МВФ для країн, що розвиваються, ігноруючи досвід останніх десятиліть, за які ці країни перетворилися на пустопорожніх боржників з суворою економією та неспроможністю дати собі ради. І це називається «модернізацією».

Дійсно, українське трудове законодавство потребує реформ. Але реформ у напрямку зменшення зростаючого використання ФОПів та неофіційних працівників, та для впевненості у тому, що всі робітники мають доступ до засобів захисту своїх трудових прав, а не лише ті, що працюють у державних компаніях.

І так, дійсно треба щось зробити з цими державними компаніями. Але з ними можна впоратись за допомогою правових методів впливу антикорупційного законодавства та примусу замість того, щоб продавати їх приватним інвесторам заради «приваблення Західного капіталу». І якщо ви думаєте, що ті ж директори, які зараз управляють держпідприємствами, не будуть першими у черзі на приватизацію, то я готовий продати вам Бруклінський міст.

А як щодо інших ініціатив уряду? Наприклад, реформи ринку землі, який зі своїми 42 млн Га стане найбільшим у Європі? Оскільки досі є деякі націонал-популістичні обмеження, вбудовані у законопроєкт, типу обмеження продажу, необхідності мати громадянство і т.п. — лише добровільно сліпі люди не побачать очевидний факт того, що великі підприємства з капіталом матимуть засоби та мотив переконати малоосвічених, старих сільських фермерів продати свою землю за безцінь, а також створити через трести земельні портфоліо, які інакше були б неможливими.

Новий, молодий український уряд, переповнений мілленіалами, виглядає позитивним здобутком. І у багатьох сенсах так і є — партія та обіцянки Зеленського просто ненормально популярні, а з 56% парламенту їм навіть не потрібні стримування і противаги для просування законів. Це, як підмітив один коментатор, «демократія в стилі Лі Куан Ю», «експрес-демократія» — і в той же час це те, за що проголосували українці після десятиріч самих лише клептократів, яких замінювали інші клептократи, щоб розкрадати їхнє минуле, теперішнє та майбутнє.

Так, попри молодь у новому уряді, його неоліберальні прагнення це «старі новини», давній капіталістичний прийом, завдяки якому можна продати старий продукт у новій обгортці. І поки вони рухаються вперед зі своєю експрес-демократією, українські робітники ризикують залишитись далеко позаду.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...