Жахливий технобарон: чому варто турбуватися через Темне просвітництво

CREATOR: gd-jpeg v1.0 (using IJG JPEG v62), quality = 82

Темне просвітництво, також відоме як неореакційний рух (NRx), стало об’єктом зацікавлення з тих пір, як його ідеологи та прихильники серед працівників високотехнологічної галузі стали відомі широкому загалу. Небезпеки неореакційних сексистських, расистських та гіперкапіталістичних техноутопічних ідей очевидні для більшості оглядачів. Замість того, щоб списувати даний рух як роздутий і не вартий занепокоєння задротський вибрик, варто зрозуміти стан і положення цього реакційного елемента, здатного нанести значної шкоди у випадку суспільної кризи, що схиляє людей до антиліберальних настроїв. Ця ситуація стала можливою завдяки постійній присутності лібертаріанських поглядів серед елітних працівників комп’ютерної галузі, чиї статки дають унікальні можливості для поширення реакційної думки та практики. Настільки ж віддалений, як це може здатися, можливий вибух популярності ідей NRx дає сьогодні сильний стимул до закладання основ протистояння йому у вигляді профспілок та інтерсекційної думки. 

Найкраще введення в Темне просвітництво написав Корі Пейн у своїй статті «Темне просвітництво: мрійливе макевіалістське сопіння на Кремнієвий Рейх» для The Baffler (і перекладене на Нігілісті, — ред.). Закликаю вас прочитати від початку і до кінця, щоб зрозуміти принципи, мотивацію та вплив NRx. Також хочу звернути вашу увагу до наступних пунктів:

  • Неореакціонери відверто залицяються до заможної еліти комп’ютерної галузі, як до найбільш сприйнятливої та впливової аудиторії. 
  • Впливові та заможні фігури комп’ютерної галузі, наприклад Пітер Тіль, вже озвучили положення, що давно стали своєрідним паролем у світі неореакції, зокрема:  «Я більше не вірю, що свобода та демократія сумісні».

Схоже на те, що сьогоднішні ліві приречені провести якийсь час у боротьбі з когортою, яку вже висміяв вздовж і поперек трагічний провидець Джон Кеннеді Тул на прикладі середньовічно-мислячого та інфантильного персонажа Іґнаціуса Райлі в романі «Змова бовдурів» — мабудь, найсмішнішому з усіх написаних у 1960-ті. 

Літературний неореакціонер Іґнаціус Райлі. Ілюстрація: Хуанхо Гуарнідо

Безліч занепокоєних цією проблемою авторів зробили важливу роботу, зриваючи обгортку з антиісторичних, обурених і просто убогих ідеалів лідерів неореакційної думки. Але у зв’язку з непостійністю та децентралізованістю неореакціонерів, розбиття ідей самого лише Mencius Moldbug матиме такі ж наслідки, як і відтинання голови у Гідри.

Нові голови стабільно заміщуватимуть відрубані, поки існує соціальне середовище, що сприяє реакційній думці. Цей текст насамперед про людей, які найбільш ймовірно стануть в осяжному майбутньому носіями цих ыдей і зможуть очолити небезпечну реакційну політику в ході глобальної кризи.

Знайомтесь: технобарон

Американський мільярдер і адепт основних положень Темного просвітництва Пітер Тіль в образі вампіра

Пітер Тіль — не винятковий випадок. Незважаючи на ліберальну репутацію Кремнієвої долини, ідеї, які він підтримує, доставляють в мейнстрим контрабандою під виглядом невинного епатажу. Тим часом комп’ютерна галузь успішно накопичує багатства на корпоративному та індивідуальному рівнях. Збільшення достатку та привілеїв для працівників цієї сфери швидше за все призведе до зростання напруженості та відчуття небезпеки через нео-луддитів (напрямок філософії, що протистоїть сучасним технологіям), в яких, напевно, немає вагомих причин їх критикувати. Субкультура всередині індустрії, що дала нам Angry Birds, формує «технобаронів» (techlords). 

Технобарони є особливим підкласом нуворишів, які вважають себе вище незначних обмежень, що стосуються дрібніших людей. Вони можуть відчувати, що їх ідентичність стала об’єктом злочинів на ґрунті ненависті просто тому, що вона існує, або що державне втручання в економіку придушує інновації їхніх надрозумів. Це стартап-монархи, які розчарувалися в демократії та, як і Тіль, вважають її несумісною зі своєю роботою. Обговорюючи властиву капіталістичному лібералізму ділему про баланс свободи та рівності, вони вирішують її, усуваючи рівність. Найбільш доступна для технобаронів індивідуалістична ідеологія це лібертаріанство. Їхній бренд «кіберлібертаріанства» — універсальна система поглядів, достатньо гнучка, щоби вплинути навіть на тих, хто голосує за демократів у Кремнієвій долині. Замість того, щоб слугувати ідеологічною метою, такий різновид лібертаріанства відкриває двері до більш екстремальної ультраправої думки, з якою часто узгоджується стратегічно та принципово.

Фашизм та лібертаріанство

Прапор лібертаріанців, які стали фашистами. Ілюстрація:
u/Mrman53, Reddit

Загальноприйнятий висновок про фашизм полягає у тому, що він прямо протистоїть соціалізму, а також, що найбільш вражаюче, прямо і перпендикулярно протистоїть лібертаріанству. Якщо соціалізм означає смерть вільного ринку, то що таке фашизм? Ідея буцім «Гітлер був лібертаріанцем» видається настільки абсурдною для послідовників лібертаріанства, що вкидання її в ефір майже завжди гарантує бурхливі відповіді з боку цих всезнайок. В той же час історичні факти говорять про те, що нацистська Німеччина так сильно турбувалась про бізнес, що перша англомовна згадка терміну «приватизація» характеризувала саме рейхівську політику. Сам Гітлер писав, що буде «нелогічно» передавати плоди чиїхось досягнень в руки «когось із меншими здобутками, або в руки колективу». Сьогодні він би погодився з ворожістю до «колективізму» у формі, яку висловив мільярдер Чарльз Кох.

Культовий для лібертаріанства економіст Людвіґ фон Мізес

Симпатії між фашистами та лібертаріанцями ніколи не були односторонніми. Людвіг фон Мізес, один з найбільших натхненників американського лібертаріанства, хвалив європейських фашистів у 1927 наступним чином:

«Не можна відкидати того, що фашизм та близькі до нього рухи, направлені на встановлення диктатур, повні кращих намірів, і їх втручання в даний момент врятувало європейську цивілізацію. Заслуга, яку фашизм таким чином завоював собі, на віки залишиться в історії».

Такий само культовий економіст Фрадріх Хайєк

Його сучасник Фрідріх Хайєк, якого розглядають як натхненника одночасно консервативної, неоліберальної та лібертаріанської думки, [неодноразово] схвалював «тимчасову» диктатуру Піночета в Чилі — режим, який призвів до загибелі та зникнення безвісти десятків тисяч людей заради просування цінностей «невидимої руки ринку». Зокрема в інтерв’ю чилійській газеті El Mercurio в 1981 році Хайек говорив:

«Я б сказав, що я цілковито виступаю проти диктатури як довготривалої інституції. Але диктатура може бути необхідною систему в перехідний період. В часи, коли країні важливо мати на якийсь час диктаторську силу. Як ви самі зрозумієте, диктатор може правити ліберально. Так само як демократія може правити з повною відсутністю лібералізму. 

Особисто я надаю перевагу ліберальному диктатору, ніж демократичному уряду, якому бракує лібералізму. Моє особисте враження — і це справедливо для Південної Америки — полягає в тому, що, наприклад, у Чилі ми станемо свідками переходу від диктаторського уряду до ліберального. І під час цього переходу може знадобитися підтримка певних диктаторських повноважень не як щось постійне, а як тимчасова домовленість».

Фашизм, як добре відомо, посилюється, коли нація переживає велику кризу — таку як німецька економічна нестабільність 1920-х, сплановане ЦРУ повалення демократичного уряду в Чилі, тривалий економічний спад чи депресія. Не обов’язково завойовувати серця й розуми 51% населення — достатньо отримати ефективну монополію на насильство в національному масштабі. Ліберальні уряди можуть терпіти чи навіть підгодовувати фашистські елементи для того, щоб вони служили їм у розпал кризи, як це було в Німеччині після Першої світової війни, де фрайкори — прототипи «коричневих сорочок» — використовувались для придушення робітничих повстань. В Америці після 9/11 неонацисти вливалися до лав армії, яка приймала всіх добровольців, яких тільки могла знайти. Таких елементів було важко контролювати та розвивати в умовах кризи. Фашизм пропонує просту відповідь — «ми повернемо свою велич, якщо знищимо деякі нав’язливі сили, що розкладають тіло нації» — і прагне досягти цієї мети з максимальною ефективністю. У ХХ столітті для продукування швидкого та ефективного жаху фашизм надихався конвейером. У ХХІ столітті фашизм, якщо постане в повну силу, використовуватиме для цього блискавично швидкі комп’ютери.

Потенційна траекторія

Типова зарозумілість неореакціонерів

«Я думаю, що по-справжньому просвітлена позиція була б такою: насильство може бути виправданим проти паразитів, яким не вистачає доброчесності»,Жустін Танні, розробник програмного забезпечення Google

«Протоколи Сіонських мудреців навчають євреїв, як проникати в кров та органи іновірних народів. Вони розкривають, як підірвати іновірні держави, щоб зробити їх повністю підпорядкованими єврейським паразитам», — G. G. Otto, «Євреї як світовий паразит», 1943

Хороші новини: сьогодні в США ніщо не нагадує повноцінну фашистську партію. Погані новини: ніщо не нагадувало її в Німеччині 1914 року. Республіканська партія за ліберального порядку була прихистком для реакційних рухів і природною системою для контролю маргінальної ультраправої думки, а також не дозволяла отримати широке визнання чомусь надто екстремальному.

Постійне зростання нерівності викликало нову зацікавленість в альтернативах ліберальному капіталізму, іноді з заплутаними або суперечливими проявами. Щоб привести правдоподібний приклад: Пітер Тіль був у минулому співзасновником видань, і якби дуже хотів, міг би скористатися частиною своїх статків щоб заснувати відданий журнал, що поширював би гіперлібертаріанську думку та пропаганду з метою розширення лав технобаронів і посилення їхньої недовіри до неосвічених і неграмотних мас. Неореакціонери могли б використати це як джерело постійного доходу. Враховуючи значний економічний вплив навіть звичайних співробітників комп’ютерної сфери, навіть маленька група технобаронів з 1-2 гендиректорами, які їм симпатизують, могла б заснувати безліч проектів для подальшого розвитку своєї ідеології. Лібертаріанська машина заперечення кліматичних змін є прикладом успішного агнотологічного проекту з досить невеликою кількістю спонсорів. Машина заперечення людської рівності чи щось на кшталт цього не виходить за рамки уяви.

Сучасна неореакційна блогосфера в основному непослідовна, надто забруднена посиланнями на фантастику п’ятнадцятирічної давнини і розповсюджує веб-комікси, щоб утримати увагу будь-кого, хто не має думки про їх ідеї. Це наступне покоління, яке й викликає найбільше занепокоєння. Це буде покоління, що знає, як загорнути ці ідеї в більш політкоректну форму, «додаючи антирасизм і антисексизм», про що писав лібертаріанський рантьє Патрі Фрідман. Прототипи технобаронів уже оголошують підтримку іноземним фашистським рухам — NRx 2.0 завжди знайде шляхи зробити свої ідеї більш приємними для тих верств людей, які можуть опинитися в кризі зі значними ресурсами і можливістю повернути речі «до нормального стану».

Закопуючи Гідру: неповна пропозиція

Гідра з м/ф «Геркулес», Walt Disney, 1997

Для початку нагадаю: незважаючи на суфікс «нео-», реакційну думку підтримує цілий ряд стійких сил, які існуватимуть завжди, доки наша економічна система побудована на приватній власності засобів виробництва. Ця система гарантує, що ніколи не буде такого дня, коли б кожен погодився просто бути порядним, толерантним лібералом, оскільки вона побудована для закріплення та відтворення розбрату. Ресентимент на ґрунті раси, статі, гендеру, можливостей чи «культури» сприяє розбрату мас, які мають продавати свою працю для виживання. Розбрат дозволяє зменшити розходи невеличкій меншості, що скуповує всю цю силу. 

Девід Гребер формулює: «Якщо 1% населення контролює більшість наявних багатств, те, що ми називаємо «ринком», відображає те, що вони вважають корисним чи важливим, не хто-небудь інший». Інакше кажучи, NRx — тільки одна з голів реакційної Гідри, яка може бути лише закопана революцією. Її відтинання залишить неонацистів, неоконфедератів чи хто там іще за нею йде. Оскільки ми зав’язли в капіталізмі, нам потрібно знайти рішення для уповільнення зростання чи зменшення популярності певних реакційних переконань. Допоки занепокоєння викликає NRx, я смиренно пропоную наступні три комплекси дій, і радий почути критику чи подальше схвалення від тих, хто над цим замислився:

  • Заохочуйте профспілкування комп’ютерної сфери

Більш організована робоча сила нестиме більшу свідомість про роль класу в житті суспільства. Значно легше бачити загальну ситуацію з іншими, коли живеш «у союзі проти керівництва», ніж коли живеш як атомізований «працівник проти боса». Зайняті в комп’ютерній галузі можуть вважати, що прагнення до об’єднання в цей момент буде протистояти їхнім інтересам, але об’єднання до зміни балансу влади на користь стартап-монархів — найбезпечніша стратегія для гарантування довгострокової життєдіяльності профспілок і боротьби з тенденцією нещадного та руйнівного індивідуалізму.

  • Уникати соціальної кризи

Це не зовсім те, над чим ми маємо повний контроль, проте попередження тотального провалу держави це корисна середньострокова мета для лівих. Акселераціоністи можуть сказати, що колапс відкриває дорогу до революції, але економічні катастрофи, що спричиняють безробіття та відчай багатьох, дають змогу проявити себе не дуже хорошим людям. Звичайно, більш широке об’єднання робочої сили в США ймовірно призведе до скорочення нерівності, що в свою чергу може знизити ймовірність виникнення кризи і майже точно покращить соціальні умови.

  • Просувати інтерсекційну думку

Неореакційний рух це рідний дім для цілого сузір’я ідеологій. Протидія цим розрізненим напрямкам політичної реакцій буде значно легше, якщо є більш широке розуміння взаємозв’язку гноблення у безлічі його форм. Білий супремасизм, патріархат, імперіалізм та експлуатація робітників є могутніми силами, що накладаються одна на одну з метою стравити між собою людей.

Щоб просуватися вперед, лівим необхідно зрозуміти складну систему гноблення, яке перетинається і накладається одне на інше. Також протистояння всім видам гноблення одночасно дає загальну вигоду нам всім. Інтерсекційні ліві, які розуміють шкоду від цього розділення та основоположну взаємопов’язаність нас всіх, це єдина пристойна відповідь системі переконань, яка воліє зберегти репресивні взаємовідносини між паном і холопом у більш футуристичному вбранні: технобарон і технокріпак.

/Erasmuslijn, «Dread Techlord: Why to Worry about the Dark Enlightenment». Переклав Дмитро Мрачник


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...