Барви Криму і Freedom House

«Скандальне» забарвлення Криму. Скріншот: freedomhouse.org

Чим точніша мапа, тим краще вона відтворює територію. А найточнішою мапою буде сама територія — досконало точною і досконало безглуздою.

Ніл Ґейман

Мені рідко доводиться відчувати сором за те, що робить хтось інший. Але в стосунку до скандалу, який виник, коли народному обранцю Володимиру Ар’єву не сподобався колір Криму на карті, якою проілюстрував свій звіт Freedom house, українські медійники і політологи дозволили мені насолодитись соромом одразу за два професійні середовища.

Почнемо спочатку.

Неурядова організація Freedom house наступного року святкуватиме сорокаліття чудової традиції звітів про рівень свободи у світі. З 1978 організація щороку випускає звіти, в яких оцінює рівень дотримання політичних і громадянських свобод у всіх країнах світу, а також на «спірних територіях», які оцінюють окремо. Країни і «спірні території» ділять на три категорії — вільні, частково вільні і не вільні. Відколи цивілізація принесла нам Інтернет, Freedom house почав випускати інтерактивні мапи, де позначає країни і території відповідними кольорами.

Примітка щодо Криму. Скріншот: freedomhouse.org

В 2017, через три роки після того, як Крим став для різноманітних міжнародних організацій «спірною територією», і через майже сорок після того, як Freedom house почав випускати звіти, один з них втрапив на очі народному депутату України, а в минулому — журналісту Володимиру Ар’єву. Той помітив, що Крим на мапі позначений тим самим кольором, що і Росія, перезбудився, і негайно обізвав Freedom house чимось на зразок руки Кремля:

У мене немає слів. Одна з найвідоміших правозахисних організацій Freedom House на карті прикріпила Крим Росії. Особливий цинізм ситуації додає назва доповіді — «Подвійні загрози глобальній демократії». Це не вперше Freedom House потурає російським окупантам.

Ар’єву здалось, що те, що Крим і Росія на карті позначені одним кольором, означає неодмінно думку організації про те, кому той Крим повинен належати. Шановний народний депутат не потрудився уточнити, що таким самим кольором на тій самій карті позначені, наприклад, Китай, Венесуела і Ангола. Звісно, після такого вимагати від нього придивитись і виявити, що ніякої змови проти України ніхто не плів, і Крим, як і інші «спірні території», оцінено окремо, напевне, було б надто оптимістично.

Скріншот: facebook.com

Враховуючи, що у нашій «частково вільній» країні за того депутата таки хтось проголосував і хтось його обрав, ситуація була б сумною, але некритичною. Бовдурів, які не здатні зробити два кліки, як показує практика, обирають у всіх країнах, і ця проблема ще інтернаціональніша за поширення несвободи, від якого застерігає Freedom house.

Але на цьому історія не закінчилась. Обурення народного депутата негайно підхопили медіа, свободу яких (о, гірка іронія!), Freedom house, враховуючи численні порушення і перешкоджання роботі журналістів на Донбасі, минулорічний скандал довкола «Миротворця», вбивство Павла Шеремета і те, кому належить левова частка українських медіа, оцінює доволі оптимістично.

Окремий розділ щодо окупованого Криму. Скріншот: freedomhouse.org

Не завдавши собі клопоту зайти на сайт Freedom house і ознайомитись з методологією організації, з тим, що та чорним по білому називає Крим окупованим, з тим, що Крим — нічим не унікальний, і вона вже давненько окремо оцінює «спірні території», журналісти накинулись на ні в чому не винний рейтинг!

Новое время, Gazeta.ua, Інтерфакс, Kyiv.post, ZIK i Дзеркало тижня прямим текстом збрехали своїм читачам і читачкам, зазначивши, що організація «віднесла Крим до складу Росії». Не відставали від них і ТСН, які, щоправда, сором’язливо зазначили, що Крим «позначили з Росією одним кольором».

Незважаючи на те, що минула майже доба з того часу, як представник Freedom house Зорян Кісь зреагував на пост пана депутата, пояснивши в чому проблема, за брехню не вибачилось жодне з видань. Так, більшість з них надрукувало пояснення Freedom house. Українська правда виправила текст новини після того, як депутата і медіа кілька разів тицьнули носом в лайно і пояснили, у чому справа. Натепер новина фактологічно точна, але і текст, і заголовок сформульовані досить маніпулятивно.

На цьому марлезонський балет не закінчився. Після того, як зганьбились депутат, представник ЦВК і журналісти на стрічках новин, прийшла пора політолога і політичного оглядача. В цей момент мій зад, висловлюючись не надто науково, підгорів так, що я ледь не долетіла до Плутона.

Річ у тім, що для політолога чи політологині, які хоч трохи себе поважають, показники організацій на кшталт Freedom house — це постійний робочий інструмент. Знати методологію їхніх досліджень хоча б на базовому рівні — це елементарний рівень профпридатності. Але політолог пан Тарас Березовець, на матеріал якого я посилаюся, вочевидь, вважає, що для нього це зайве. Як, судячи з усього і вміння читати. Пан Тарас, наприклад, не полінувався написати наступні рядки:

На цей випадок організація мала б дати спеціальне пояснення: зміна кольору жодним чином не стосується визнання анексії Криму, а це просто означає фактичний стан справ. Можливо, такі території варто було б позначати якимось четвертим кольором, наприклад, «невизнані чи тимчасово окуповані території» із певним станом справ.

Guess what! Організація саме так і робить. Позначає спірні території зірочками і чорним по білому пише, що не вважає Крим російським, а колір означає виключно рівень свобод. Пане Тарасе, якщо ви це читаєте, то я спеціально для вас дублюю посилання. Ось тут детально написано про Крим. Знаєте, з чого починається звіт? З фрази «Росія і надалі продовжує свою окупацію півострова». Оскільки ви самі, вочевидь, не вмієте роззути баньки, то ось тут детально описана ще й методологія дослідження. А про те, що спірні території позначені зірочками, а кольори позначають рівень свобод написано на карті, про яку ви так натхненно написали колонку. Вочевидь, в очі її не бачивши.

Навіть після детальних роз’яснень у користувачів мережі залишаються певні питання. Найпопулярніше з них, мабуть, наступне: чому б не оцінювати і ОРДЛО окремо?

Скріншот: facebook.com

Тому що Freedom house, як і кожна організація чи особа, яка класифікує великі масиви даних, мусить дещо нехтувати точністю цих даних для чітких критеріїв кодування інформації. Україна не унікальна і тут: досить глянути, як організація оцінює, наприклад, Колумбію. По-перше, кордони, неконтрольовані урядом України, не досить постійні і чіткі, аби проводити оцінку. По-друге, міжнародно-правовий статус ОРДЛО відрізняється від міжнародно-правового статусу Криму. Так, це дещо впливає на точність результатів, але при оцінці України Freedom house враховує особливий статус цих територій. Для того, аби в цьому пересвідчитись, досить відвідати сторінку організації, де вона дає звіт щодо України.

Грубо кажучи, якби я завтра оголосила в себе на городі під вікнами власну суверенну монархію, провела церемонію коронації, назбирала досить населення, щоб не потрапити до категорії «мікротериторії», і щодня заявляла претензії на додатковий сусідній двір, а в себе на городі перешкоджала роботі журналістів, систематично порушувала права людини і влаштовувала криваві показові страти в дусі Франції вісімнадцятого століття, мій статус в очах Freedom house був би приблизно таким самим, як і в ДНР та ЛНР.

Така ситуація — неминучий наслідок  спрощення, яке відбувається при класифікації будь-якого великого масиву даних. У цій роботі завжди слід керуватись чіткими, недвозначними і універсальними критеріями, інакше її точність постраждає ще більше. Випадок конфлікту на території Донецької та Луганської областей для оцінки організації — не настільки винятковий і значущий, що його слід виділяти окремо. Якщо для Криму є чіткий і недвозначний критерій визнаної «міжнародно спірної території», то для ОРДЛО такого критерію, який міг би застосувати Freedom House, натепер нема. Теоретично, ці території також можна було б виділити окремо, але це не надто суттєво вплинуло б на точність оцінки. Залишилась би проблема з нечітким кордоном територій, непідконтрольних Києву, і, до того ж, через те, що, на відміну від Криму, Росія не визнає власної присутності на Донбасі. Таким чином Freedom House, фактично, визнав би сумнозвісний «референдум», і ми так чи інак отримали б чергову порцію зради.

З тих самих причин за неминучого спрощення при категоризації значних масивів даних дещо дивним може здатись те, що країни з дуже різним рівнем свобод — скажімо, Угорщина і Швеція, або Росія і Північна Корея, потрапляють до одних категорій. Для цього організація послуговується не лише візуалізацією і поділом на категорії «вільна», «частково вільна» і «невільна» країна\територія, а і стобальною шкалою, яка дозволяє порівнювати більш точно.

Критику тих політологів і політологинь, які вміють читати, втім, іноді викликають і інші аспекти методології Freedom house: скажімо, та не враховує самоцензури журналістів (заперечити тут можна тільки, що самоцензуру виміряти взагалі дуже складно і для цього потрібні точкові предметні дослідження, у межах вивчення таких масштабних понять, як «рівень свобод» і «показники демократії» її майже неможливо врахувати). Організацію критикують за «неоліберальні упередження», за недосконалий підхід до збору даних, тощо. Важливо розуміти наступне: будь-які рейтинги і оцінки, які мусять давати собі раду з такою великою кількістю інформації і глобальними і слабковимірюваними кількісно поняттями на кшталт «корупції», «демократії», «свободи преси», «релігійної свободи» неминуче матимуть такі недоліки.

Критикувати ці прогалини у методології можна і треба, але найчастіше це доречно в межах точкових, регіональних і, переважно, якісних досліджень, а не в межах невміння прочитати підписи до карти. При всіх своїх недоліках, Freedom house робить важливу роботу і сприяє поширенню демократії і свободи слова в світі набагато більше за журналістів, які не перевіряють факти чи політологів, які не вміють читати: цими даними послуговуються різноманітні донорські організації, на них зважають уряди. Як і всякі науков_иці, соціолог_ині і політолог_ині, аби робити ґрунтовні висновки з приводу якихось явищ і понять потребують корпусу текстів, результатів і даних, і жодне окреме дослідження не може пояснити і охопити кожнісіньку деталь. Натепер з тим завданням, яке ставить перед собою Freedom House і в тих масштабах, у яких обробляють дані для звітів організації, обрана організацією методологія дає собі раду настільки добре, наскільки це можливо.

Одначе, мушу визнати, що зі своїми завданнями перевірити інформацію, яку можна отримати за два кліки і вибачитись за введення читачів в оману, українські новинарі і новинарки, на жаль, дають собі раду просто жахливо. Не впевнена, що це вносить добрий вклад у розвиток глобальної демократії.

P.S.: Особливий кайф я зловила від їбанашок, які понесли зраду щодо терміну «спірна територія». Можу тільки порадити цим шановним леді та серам остудити свої пукани (а я вірю, що якщо мені вдалося остудити свій після того, як я усвідомила, що моя професія і професія Березовця співпадають, то і леді та сери зможуть), бо «спірна територія» це термін, який не говорить нічогісінько про персональні погляди того чи тієї, хто про цю територію говорить щодо того, кому територія має належати. Він просто позначає наявність двох і більше сторін, які в цій території зацікавлені.


Підтримати редакцію матеріально:

  • Гривневий рахунок — 5168 7422 0198 6621 («ПриватБанк», Кутній С.)
  • Для закордонних донорів — переказ через skrill.com на рахунок [email protected]

Вам также может понравиться...