Про фемінізм, патріархат, заборони та обов’язки

lips
Я люблю червону помаду. І білизну з мереживом. І відчуття гладеньких ніг. Я фарбуюся кілька разів на рік. Більшість моєї білизни — це чудові бавовняні трусєля-майже-сімейки, в яких я почуваюся, як в старій добрій фланелевій піжамі. Я можу не голити ноги по два місяці.

Якщо якомусь представнику виду гомо сапієнс прийде до голови думка про те, щоб розповісти мені, що я жертва патріархату в день, коли я в мереживних трусєлях і нафарбована, або що я жертва фемінізму, тому що зірки розташовані в сузір’ї гобіта, представник виду гомо сапієнс отримає можливість насолодитись здивованим поглядом або багатим словниковим запасом в царині обсценної лексики.

Я можу піти до супермаркету в піжамі, а можу вдягнути панчохи з мереживом, щоб винести сміття. Я жінка. Я феміністка. Я — суб’єкт.

Чи є вимога «бути гарненькою» патріархальним інструментом? Без сумніву. Так само, як і безліч інших дурнуватих вимог, які суспільство ставить перед жінками. Народжуй і не народжуй, «будь гарненькою» і не витрачай на це часу та коштів, будь домогосподаркою і не проси в чоловіка грошей, працюй і не працюй, бо будеш поганамать і поганахазяйка, не смій проявляти сексуальність, бо будеш шлюхою, і при цьому 24\7 будь готовою до сексу, будь незайманою і будь вправною коханкою, будь розумною, але будь дурненькою, будь скромною, але будь звабливою, будь слабкою і неси відповідальність за кожен чих всіх довкола, будь покірною, але будь запальною. Ім’я суперечливим вимогам — легіон.

Від порад добрій матері, добрій домогосподарці, добрій коханці може вибухнути мозок: всі ці вимоги одночасно може виконати тільки дівчина з казки: не вдягнена і не гола, не взута і не боса, з подарунком і без подарунка.

Деталлю, в якій ховається диявол, отже, є те, що правда полягає не тільки в тому, що вимога бути гарненькою — це патріархальний інструмент. Правда, на жаль, полягає в тому, що будь-який життєвий вибір при патріархаті може бути використаний проти тебе і вимога бути гарненькою нічим в цьому сенсі не відрізняється.

Якщо не народжувати, вже в двадцять два почнуть звучати набридливі голоси: «а коли ляльку?» Якщо народжувати, набридливі голоси точно знатимуть, як краще виховувати дитину і стоятимуть над тобою, як балакучий докір, який нагадуватиме, де ти облажалась. Якщо не спати з чоловіками, довкола тебе до двадцяти сформується стійке коло кумась і кумів, які точно знають, що всі твої проблеми — від браку «міцного члена». Якщо спати з чоловіками, число яким більше один, а ще, не приведи бог, це десь згадати, клуб кумів і кумась подарує ще й приліпить тобі прямсінько на чоло віртуальну золоту зіроньку з написом «шмара».

Якщо вдатись до радикальних методів форматування власного буття, переселитись до лесбосепаратистської комуни і харчуватись горіхами, обов’язково знайдеться підприємливий продюсер, який зробить з твого стилю життя порнофільм.

Патріархат — це не просто система нав’язування якогось конкретного невільного вибору. Це дуже легко виявити, якщо простежити зразки фемінності і маскулінності двісті, чотириста, сімсот років тому. Зразки шаблонно фемінної і шаблонно маскулінної поведінки і вигляду зазнали подекуди драматичних змін.

Уявіть собі сучасного мачо, який розгулює пахне так, як якийсь французький жевжик епохи Відродження. А заодно і виглядає як французький жевжик епохи Відродження — в парчі, оксамиті і панчохах. Смішно? Отож.

Патріархат, отже, це не система, яка нав’язує конкретний вибір. Патріархат — це система, яка позбавляє тебе суб’єктності, і зводить до зразків, яким ніколи не сягнути ідеалу і не допасуватись до фемінного чи маскулінного ейдоса. Ми ніколи не будемо достатньо добрими для патріархату.

Це означає, що відкинути патріархальний вибір неможливо — бо що б ми не зробили, буде патріархальним вибором.
Важливо (в межах, звісно, які простягаються до носа інших людей) як ми робимо свої вибори. Чи визнаємо ми за собою і (увага, великими буквами) ЗА ІНШИМИ суб’єктність. Патріархат — це система, при якій людям вдовбують в голови, що інші люди можуть суб’єкності не мати.

Я — жінка. Я — феміністка. Я — суб’єкт.

Коли іду до супермаркету в піжамі. Коли не голю ноги. Коли одягаю панчохи і мереживну білизну. Коли фарбую губи. Коли лютую. Коли радію. І кожна людина, незважаючи на те, що вона робить, куди йде, що вдягає. Кожна людина — суб’єкт.

Якщо замінити «суб’єктність» на «людську гідність» все стане ще більш прозоро. Понад півстоліття тому Сімона де Бовуар в Мандаринах написала: «Патріархат пригнічує і жінок, і чоловіків: перших — через безглузді заборони, других — через безглузді обов’язки».

Критикувати патріархат — це критикувати безглузді заборони і обов’язки.

Критикувати патріархат — це визнавати за іншими, навіть (і особливо) більш пригнобленими за тебе право на гідність і суб’єктність.

Право на те, щоб знати, що робити зі своїми життями, право самим обирати що їсти, куди іти, з ким спати і що одягати, навіть якщо тобі їхній вибір не близький.

Генералізація на тему «жінок, жодна з яких не хоче бути матір’ю, домогосподаркою і гламурною світською левицею» нічим не краща за генералізацію «всі жінки мріють про сильного чоловіка, домашнє вогнище і рожеве платтячко». Бо кожна має право бути тим, чим вона хоче. І можливість, і захист, і підтримка і (увага, великими буквами! ПОВАГА І НЕОСУД) має бути для кожної: на підборах чи в кедах, в нікабі чи голої.

Бо патріархат (як і будь-яка інша система гноблення) зникне не тоді, коли всі дружно зроблять непатріархальний вибір. Я знатиму, що суспільство вільне від патріархату тоді, коли від людей нарешті від’їбуться зі своєю лупою куми і кумасі з усіх таборів, які краще за тебе знають, що, чому і для чого ти одягнула.

Поддержать редакцию:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутний С.
  • SKRILL.COM: [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...