В Лісабоні нещодавно трапилася історія — дика й буденна водночас. Дика — бо Європа в масовій свідомості українців є таким собі осередком цивілізації та прав людини, а буденна — бо свавілля людей, наділених владою, по відношенню до людей праці та мігрантів все ще залишається майже нормою. 

Отже, португальські держслужбовці забили до смерті українського легального трудового мігранта.

…Вранці 10 березня  до аеропорту Лісабона зі Львова з пересадкою в Стамбулі прибув сорокарічний Ігор Гоменюк, розповідають «Грати». ВІн працював у Бельгії на португальську будівельну компанію, і для продовження контракту мав завітати до головного офісу фірми. 

На паспортному контролі інспектор португальської Імміграційної та прикордонної служби (SEF) затримав Гоменюка. День українець перебував у Центрі попереднього утримання, а в ввечері відбулася друга співбесіда Гоменюка з міграційниками. За результатами якої українцю відмовили у в’їзді в Португалію. 

Гоменюка мали відправити найближчим літаком до Стамбула, але замість цього вночі доправили до лікарні — у супроводі інспекторів SEF та перекладача. За версією SEF, українець поскаржився на біль у ногах та лівому боці, а також нібито повідомив, що хворий на епілепсію. Лікарі ознак епілептичного нападу не виявили, і вранці 11 березня Гоменюка виписали й повернули до Центру попереднього утримання SEF в аеропорті Лісабону. 

Там українця протримали ще день, замість відправити додому, а близько опівночі ізолювали в медичній кімнаті, де немає камер спостереження, після чого без рецепту лікаря вкололи йому дозу діазепаму — засобу, що діє як заспокійливе та міорелаксант. Ніч Гоменюк провів зі зв’язаними ногами. 

Вранці 12 березня троє інспекторів SEF вдягнули на українця кайданки й протягом 20 хвилин били його ногами та кийком. Після чого залишили самого — зв’язаного, побитого й у кайданках — на вісім годин.

О 16.35 до нього зайшли, аби врешті посадити на літак до Стамбула — але знайшли тільки нерухоме тіло. Реанімаційна бригада зареєструвала смерть. 

SEF почала відбріхуватися: мовляв, тіло Гоменюка нібито знайшли на вулиці. А в посольство України відписали, що той помер від епілептичного нападу — пізніше вдова Гоменюка засвідчить, що її чоловік ніколи не епілепсію не хворів. 

За даними попередньої аутопсії, чоловік мав численні поранення на голові,тілі та кінцівках, а смерть наступила через задушення від зламаних ребер та іммобілізації. 

Ось, власне, сама історія. 

Залишаються відкритими другорядні питання. Які причини мала SEF для заборони в’їзду українцю до Португалії? Чи справді поведінка Гоменюка була такою, що потребувала заспокійливого та мотузки? Чи справді він казав, що хворий на епілепсію? За яких причин його не посадили на літак до Стамбулу 11та 12 березня? Все це важливо для розуміння загальної картини, але не скасовує факту жорстокого та безпідставного вбивства силовиками безпорадної жертви. 

Влада Португалії почала розслідування інциденту лише 29 березня — після того, як на місцевому телебаченні вийшов сюжет про вбивство українського трудового мігранта.

Трьох інспекторів SEF, що забили на смерть українця, відправили під домашній арешт — бо ж епідемія. Директора SEF та його заступника звільнили. Слідство триває. 

Отже, які висновки можна зробити з цього випадку?

По-перше, українці (як і інші трудові мігранти) в Європі залишаються незахищеними перед сваволею осіб, наділених владою. 

По-друге, силові структури Європи поводяться в межах законності лише під пильним наглядом суспільства. Будь-яка можливість уникнути  контролю — як-от, наприклад, кімната без відеонагляду в Центрі попереднього утримання SEF — це не просто привід порушити закон. Це шлях до здійснення необмеженої влади та нелюдського поводження з жертвою. Але й можливості закону вони використовують для того, аби за першої ж нагоди позбавити обрану жертву всіх можливих прав, як це й сталося з Гоменюком. До того ж, не може бути, щоб ці події були виключенням — поведінка інспекторів SEF дозволяє припустити, що нелюдське поводження з мігрантами є регулярною практикою.

Все це дуже схоже на Україну, де, втім, все населення перебуває у безправному стані «внутрішніх трудових мігрантів» — принаймні, з позиції силових структур, контроль над якими значною мірою зконцентрований в руках Авакова (поліція, нацгвардія, прикордонники, міграційна служба, ДСНС). 

Але чи чули ви, щоб через смерть українця від рук українських силовиків Аваков йшов у відставку? Ні, хто б не вмер — та хоч дитина, яку застрелили поліцейські заради розваги — очільник МВС сидить у своєму кріслі й лише посилює свої позиції. І це — те, що відрізняє Україну від Європи. Бо в Європі суспільство таки має важелі, що дозволяють обмежити сваволю силовиків та притягнути до відповідальності службовців, які пустилися берега. Українське суспільство таких важелів не має — тому залишаються безкарними резонансні вбивства (нерезонансні — тим більш), а головний силовик країни не несе жодної — навіть політичної відповідальності. 

ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS