Нігілізм як стратегія

«Нігілізм це крайність, яку неможливо подолати, і все ж це єдиний істинний шлях для виходу за межі; це принцип нового початку».
Моріс Бланшо: «Межі досвіду: Нігілізм»

Якщо ми бажаємо нового світу, що нам потрібно зробити, аби досягти своєї мети? Яких конкретно змін нам треба досягти — особисто, спільно та в складі руху? Відкидаючи мету досягнення влади, яке завдання у вирішенні протиріч в наявній системі соціальної організації? Як бути з тим, що ці протиріччя також намагаються вирішити борці за владу? В якій мірі мають відбутися ці зміни зараз, чи можуть вони бути наслідками наших дій?

Ось де нігілізм може запропонувати новий погляд. Нігілізм можна визначити як усвідомлення того, що умови соціальної організації настільки погані, що роблять руйнування бажаним самим по собі, незалежно від будь-яких конструктивних програм. Це висвітлює один з головних ідеалістичних недоліків сучасного активізму: вигадування нового світу, який буцімто з’явиться внаслідок ваших дій, не гарантує його можливість.

Це традиція матеріалістичного погляду на історію, яка дозволяє помилкам у причинно-наслідковому зв’язку забруднювати дух сьогодення. Якщо виробництво та розподіл це базис кожної соціальної структури в історії, то ми можемо обмежитися їх вивченням, щоб зрозуміти, як виникає перехід одного світу в інший. Таким чином розуміння економічних систем має бути достатньо для розуміння стратегічних можливостей такого переходу. Оскільки переважна більшість економічних теорій є спробою розуміння відносин між інституціями, такий аналіз намагається пізнати двигун внутрішнього згоряння, виходячи лише з того, що автомобіль рухається.

Матеріалізм є значною мірою неповною концепцією історії. Частково це можна пояснити тим, що владні структури вбудовані у більшість інституцій, а також тим, що моральна складова кидає виклик функціональним основам матеріалізму. Простіше кажучи, милостивий Бог створив всесвіт і має певний інтерес у тому, що в ньому відбувається. Тому моральні системи існують в ім’я божих інтересів, як це зазначено в священних текстах і їх поганих перекладах. З моменту розсіювання Реформації та секуляризації науки, мораль почали розуміти як явище з області політики. Це й призвело до моралізаторського компоненту аналіза Маркса та лівих взагалі.

«Комуністи відрізняються від усіх інших пролетарських партій лише тим, що, з одного боку, в боротьбі пролетарів різних націй вони виділяють і обстоюють спільні, незалежні від національності інтереси всього пролетаріату; з другого боку, тим, що на різних ступенях розвитку, які проходить боротьба між пролетаріатом і буржуазією, вони завжди є представниками інтересів руху в цілому» (Маніфест Комуністичної Партії).

Моральність чи «добро» визначаються специфічними культурними цінностями Європи, розвиненим християнським світоглядом, а також індивідуалізмом, меритократією та меркантилізмом в їх динаміці. Це й досі перешкода, з якою стикаються навіть найбільш полум’яні протестувальники, іноді доволі драматично.

Історичні докази, якщо їм вірити, демонструють, що погляди «успішних» революціонерів мають до біса мало спільного з проектом, який вони будують. Візьміть Французьку революцію, яка намагалась змінити форму класового суспільства. І вона зробила зі станів духовенства, дворянства та простолюдинів міцну державу, централізовану бюрократію та бурхливу капіталістичну інфраструктуру. Все, що для цього було потрібно — Комітет громадського порятунку, Епоха терору та 15 років повномасштабної війни, яка назавжди змінила уявлення про бойові дії. В Російської революції за перемогу билось багато різних течій. Її лідери говорили — «Всю владу — Радам!», задушили будь-яку опозицію та ввели Нову економічну політику. ХХ століття закінчилось згортанням не лише успішних соціальних змін, але й жебрацтвом провидців, які їх прагнуть.

Анархізм і нігілізм мають спільних попередників. Вислів Бакуніна: «Дайте ж нам довіритися вічному духу, що тільки тому руйнує та знищує, що він є невичерпним і вічно творчим джерелом усякого життя!» — об’єднав у 1842 обидва рухи. Підйом нігілізму прийшовся на 1860-ті, та його активність тривала до початку ХХ століття. Можна стверджувати, що анархісти успадкували «пропаганду ділом», розпочату російськими нігілістами. Теоретиків нігілістського руху вважали попередниками революційної діяльності в Російській Імперії, до тих пір, поки вони не «зникли» в ході встановлення більшовицького режиму.

Що може запропонувати нігілізм за межами простого розпалювання руйнівних дій? Нігілістична позиція не дозволяє цьому світу бути зручним. Не лише Бог мертвий для нігіліста, а й усе те, що відбувається у божому світі: ідеалізм, свідомість, розум, прогрес, маси, культура тощо. Без зручності цього метафізичного світу стратегічний нігілізм може вільно змінюватися, розкутий наслідками своїх дій. «Нігіліст — це людина, яка не вклоняється жодному авторитету, яка не приймає жодного принципу на віру, яким би поважним не був цей принцип» (Іван Тургенєв, «Батьки і діти»). У філософському сенсі багато що випливало з нігілістичних ідей про цінність, естетику і практику. Особливо це стосується концепції «негативної діалектики» Теодора Адорно, принципа, який відмовляється від будь-якого підтвердження або позитивності, принципа всепоглинаючої негативності. Нігілістична традиція включає в себе Адорно, Ніцше, Бакуніна, більшу частину російської літератури, дадаїзм, панк рок, Гайдеґґера, екзистенціалістів, постструктуралістів і постмодерністів, більшу частину анархістів.

Що це насправді означає на сучасному етапі? Стратегічний нігілізм допускає можливість того, що майбутнього немає. Можливість радикальних соціальних змін таким чином не змінюється від утопічних прагнень їх прихильників. Їхня «надія» виявляється від’єднаною від соціальної та матеріальної реальності суспільства — такого, яким воно є, і такого, яким воно може бути. Якщо потрібно зруйнувати чинний порядок — для реалізації нашого власного потенціалу, для наших дітей, то краще робити це з відкритими очима, аніж із засліпленими утопізмом. Стратегічний нігіліст розуміє, що етична революція не створює етичного суспільства. Етичний анархіст це той, хто переймається ідеалізованими соціальними перетвореннями, а не реалістичними. Стратегічний нігіліст розуміє, що інфраструктура сучасного світу вбудовує в людей свою власну логіку, а звичайний нігіліст хоче порубати її на шматки.

Рауль Ванейгем зазначає у «Революції повсякденності», що «малолітні правопорушники є повноправними спадкоємцями дадаїзму». Це говорить про позитивний нігілізм, що може бути непоганим шляхом для аналізу тривожних наслідків, притаманних логіці нігілізму. Анархісти дійшли до прийнятності знищення власності у своєму гуманістичному баченні етичних суспільних змін. Речі важать менше за людей. Нігілізм повідомляє, що така діхотомія зв’язує нас зі світом, яким ми маємо замінити існуючий, ще до того, як ми зможемо підтримувати суспільні відносини з людьми замість речей. Стратегічний нігілізм пропонує нам рішення для екзистенціалізму та лібералізму. Він пояснює необхідність активної позиції в цьому світі та нестабільність реформістських рішень. Стикаючись із жахами буття, прямуйте до похмурих наслідків, замість тікати геть. Покінчить із моралізмом, що виражений у вашій невдоволеності політикою ідентичності, комунізмом та постмодернізмом з мечем у руці. Моралісти не матимуть вашого терпіння.

Що як ви боретесь у складі «руху»? Нігілізм може запропонувати вам набір інструментів.

Перше — це глибокий скептицизм. Кожна дія, кожна зустріч наповнюється політиками, що причаїлися. Їх неважко розпізнати за пластиковими посмішками та легкістю, з якою вони вас обробляють. Стратегічний нігілізм дозволяє своїм практикам бачити цих типів такими, які вони є. Він дає можливість вчиняти з ними те, що потрібно згідно з вашим аналізом, а не їхнім.

Друге — це новий погляд на історію. В той час, як раніше можна було легко заплутатися в деталях того, як, коли і що сталося з Паризькою Комуною, зараз можна побачити помилки пристрастності і при цьому не загрузнути у напівзаходах. Час, присвячений сперечанням щодо кількості ангелів на вістрі голки — це час, втрачений для досягнення чогось іншого.

Нарешті, позиція стратегічного нігілізму допускає діапазон раніше недоступних дій. Етичні обмеження у «здійсненні правого діла» трансформували рухи за суспільні зміни. Від пацифістів та етиків, які щиро очікують, що все станеться само по собі, і сила їх переконань розіб’є капіталізм, до прихильників форм соціального протесту в’єтнамської ери (60-70-ті роки ХХ століття, — ред.) — очевидно, що територія, дозволена мораллю, похмура і наповнена трясовиною. Озброєні бойові групи, що ведуть неіснуючі маси вперед до кращого світу продемонстрували схожу помилку. Якщо моделі, що окреслюють вашу концепцію змін, не схожі на наведені вище, ви вільні робити кроки на шахівниці, де більше ніхто не грає. Ви починаєте писати правила, до яких не готові можновладці. Ви можете зайняти будь яку позицію, ви можете не поспішати, ви можете мріяти про щось більше, ніж просто ще одна демонстрація, акція прямої дії чи війна.

/Pistolero, «Nihilism as a strategy». Переклав Дмитро Мрачник


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...