Чому закони в пост-радянських країнах нічого не варті

В типовому демократичному розумінні закон — це така річ, яку держава накладає на населення, щоб воно мало якусь спільну базу норм поведінки, а також захист на випадок зловживань з боку самої держави. Але не в Україні, Росії, Білорусі чи більшості інших пост-радянських країн. Можна навіть цілком справедливо зазначити, що закони у цих країнах — не дієві, ба навіть вони не є, власне, законами.

Закони у звичайному демократичному розумінні стримують або стимулюють громадську поведінку, щоб забезпечити спільну основу суспільства. Закони — це не мораль, але вони намагаються так чи інакше відображати основні погляди населення, для якого написані. Якщо закони застосовують вибірково — до одних груп, але не до інших — їх моральний авторитет втрачається, як втрачається і будь який сенс слідувати чи підкорюватись їм. Пост-радянський простір — це саме той випадок. Тут закони пишуть не для запровадження спільної бази суспільства.

Натомість ці закони випливають з бюрократичної радянської традиції псевдо-раціональних пояснень для навішування локшини на вуха пролетаріату. Також це укриття, за яким приховується буржуазна еліта. Але якщо законом можна знехтувати, маючи правильних друзів та гроші, то чи є він, власне, законом? Чи може це просто диктат кримінального босу над людьми з території, яку він грабує? В минулому закони формувалися за наступним правилом: якщо ти претендуєш на титул, і цьому допомагають мечі та люди, то проканає все, що ти скажеш.

Звісно, що Просвітництво та Американська революція відкинули таке формулювання, підвівши людство до звичного демократичного розуміння закону, описаного вище. Тож можна сказати, що в цілому західне суспільство прогресувало від «права сильнішого». Номінально комуністичний СРСР, звичайно ж, претендував на спадщину цінностей Просвітництва, і таким чином бюрократична обгортка закону створювала враження, що права сильнішого немає, хоча насправді воно було. І це не кримінальне відхилення — підкуп був і є всього лише загальноприйнятим шляхом управління суспільством, на відміну від Заходу, де зазвичай корупція стає скандалом і розцінюється як злочин. Отже, замість верховенства закону маємо верховенство нічого. Чесно кажучи, це добре виражено в Україні.

Відсутність «сильної руки» типу Лукашенка чи Путіна робить закон ще менш значущим, оскільки відповідні за його виконання зазвичай навіть не до кінця зобов’язані своєму прямому начальству. Тобто так звані закони, що складають кодекси, це зовсім не закони. Закон може вважати крадіжку злочином, але якщо підкупити слідчого плодами цієї крадіжки, і справу буде закрито чи викинуто в забуття глибин бюрократичного стазису, закон буде просто податком на злочинну діяльність, але аж ніяк не волею держави.

Будь який аргумент, що апелює до «закону» в Україні, від початку є помилковим, оскільки насправді ніякого закону немає навіть концептуально. Це майже буденно — позбутися будь яких обвинувачень, якщо на це вистачить грошей. Зараз, звісно, подібна критика може бути застосована й до західних країн, та все ж корупція у них має відтінок гріховності, в той час як в Україні тощо це просто робоча система. Не може бути жодних реформ у сфері верховенства закону в Україні, бо для реформування чогось, необхідне перш за все його існування.

Люди завжди кажуть мені: «Роміо, робити це — незаконно». Але хто так вирішив? Купка колишніх чи нинішніх мафіозних жартівників, які сидять у будинку витонченої архітектури, за вхід до якого когось підкупили? Чому я маю погоджуватися з їх владою наді мною? На Заході політики хоча б демократично обираються, навіть якщо електорат голосує проти власних інтересів. Але демократичні норми — вони такі, і якщо я хочу жити за демократії, то маю примиритися хоча б з тими нормами, що стосуються мене. Моя думка полягає в тому, що закони у пострадянських країнах, як і будь де, де немає верховенства закону, не більш авторитетні за пияку, який несамовито волає про свої теорії змови в мене під вікном о четвертій ранку. Я можу ігнорувати їх на свій розсуд, і наслідки цього нульові, якщо знайти правильних друзів та доступ до грошей.

Якщо я, наприклад, хочу ходити по вулицях з пістолетом в одній руці та з люлькою креку в іншій, проблема зовсім не в кримінальному провадженні, яке можуть проти мене відкрити. Проблема в тому, що мені можуть надрати сраку, якщо місцеві копи мене не знають. Ви можете побачити приклад подібної поведінки, наприклад, в Одесі, але я не рекомендую наслідувати його, якщо ви не член сім’ї мера Труханова. Отже, ігноруйте закони. Вони не справжні. Порушення закону не значить нічого, і за це немає ніяких етичних санкцій. Але пам’ятайте: система створена для утримання ієрархічної класової структури, тож якщо ви збираєтесь грубо порушувати закон, треба заздалегідь назбирати достатньо грошей, щоб піти до ресторану в компанії з зятем місцевого прокурора.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...