За що хлопці воювали?
Аргумент «не за те хлопці на Донбасі воювали» сьогодні можна почути доволі часто. Особливо під час передвиборчої кампанії — його юзають усі кому не ліньки. Хтось волає, що «хлопці воювали» не за те, щоб сьогодні клоуни робили реванш і знецінювали надбання останніх п’яти років. Дехто навпаки, твердить, що «кров проливали» не за те, аби свинарчуки наживалися на оборонці, а президент кришував корупцію. Причому в обох випадках виглядає так, ніби існують якісь «сферичні хлопці в вакуумі» з уніфікованим переліком: за це воювали, а за це — ні, і далі по пунктам.
Втім, звичайно, ці «хлопці» є множиною уявною. Бо націоналіст-доброволець має один перелік пунктів «за що я воював», кадровий офіцер — інший, «піджак»-інтелігент із «воєнною кафедрою» в кишені — третій, сержант-контрач — четвертий, слюсар-мобілізяка третьої хвилі — п’ятий, він же, залишившись на контракт, бо гроші треба, а вдома роботи нема — шостий. «Аватар» Валєра ж після придбаної у сільмагу пляшки розповість про сьомий, восьмий і десятий.
Прагнення говорити від імені множини — зрозуміло. Тим більше, що ця множина має певну моральну вагу, ризикуючи життям заради… (перелік додається, ви вже зрозуміли).
Але чесним буде лише висловлювання від власного імені. Я персонально воював за… — і ось тут вже можна додавати перелік. Водночас визнаючи, що об’єктивна реальність та суспільство нічого тобі та твоєму переліку не винні.
То за що воював особисто я?
Звісно, за тих, хто мене чекав вдома, та за тих, хто воював поруч зі мною. Це є базове, для всіх — окрім тих, кого вдома ніхто не чекає.
Але питання, звісно, стоїть інакше.
Якою я хочу бачити землю, за яку воював?
То ж — за що?
По-перше, за свободу.
Отже, за те, щоб моя країна не опинилася під контролем Росії. Не тому що мені не подобається російська мова — вона мені рідна, і не тому що я маю якусь особливу неприязнь до росіян — бо не маю. Просто вільна країна не має потреби загарбувати інші країни та поневолювати інші народи. Але Росія — не вільна країна, а країна несвободи. Вона сповнена несвободою та щедро ділиться нею з усіма навколо, не питаючи дозволу. Незалежна Україна буде такою, якою зможе бути, і ми нестимемо відповідповідальність за її майбутнє. Україна під Росією буде такою, якою схоче Росія — а Росія нічого доброго не схоче.
По-друге, за свободу.
Отже, за те, щоб незалежна Україна не перетворилася на Росію під синьо-жовтим прапором. Щоб тут не забороняли вільну думку та вільне слово. Щоб людей не ділили на сорти та не обмежували в правах, виходячи з їх національного походження, релігійних, культурних, політичних, сексуальних та інших уподобань. Щоб простір та час були доступні усім, а не лише тим, в кого міцніші кулаки.
По-третє, за свободу.
Отже, за прозорі та рівні правила суспільного, економічного, політичного буття для всіх, та за дотримання цих правил без винятків та привілеїв. Країна, де наближені до влади люди та інституції завдяки тіньовим оборудкам отримують виключний доступ до благ, а для усіх інших є визначені законом крихти, поліцейський кийок та керований суд — не є вільною.
Все це, звісно, лише дотично стосується тієї уявної розвилки, яку більшість наших співгромадян сприймає як реальну й доленосну, та яка уособлена в прізвищах переможців першого туру виборів президента. Але якщо й воювати — у вузькому та широкому сенсі — то вже краще за такі базові речі, а не за прізвища ліліпутів, яким світить шанс отримати до рук велетенську країну. Жоден з них ці проблеми не вирішить. Лише ми самі.
І за це варто воювати.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!
Підтримати редакцію:
- UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
- USD: skrill.com, [email protected]
- BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
- ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
- DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
- LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS