Політичне або політично? Як Годар звільнив кіно

Нещодавно трапилась у мене суперечка з одним Фейсбук-приятелем. Під записом про модний голівудський фільм я висловив думку, що Жан-Люк Годар (думаю, не треба пояснювати, хто це такий), на відміну від переважної більшості сучасних кінематографістів, робить, згідно з власною тезою, не політичні фільми, а фільми — політично. Приятель заперечив, що йому цей вислів здається лише красивими словами, за якими не стоїть жодного сенсу. Я не став втягуватись у тривалу дискусію, до якої нас зазвичай провокують соцмережі, натомість порекомендував пару картин, але контраргументи все одно продовжували народжуватись уже постфактум. І мені здається, що ними варто було би поділитися хоча б через те, що Годар — це один з кількох нині діючих режисерів, кого можна беззаперечно й без будь-якої іронії назвати генієм.

Отже, що таке фільмувати політично?

Йдеться, звісно, в пергу чергу про оцей вислів Годара, датований січнем 1970 року:

1. Ми повинні робити політичні фільми.М

2. Миповинні робити фільми політично.1

3. 1 і 2 є антагоністичними один одному і належать до двох протилежних концепцій світу.

Годар на ту мить сповідував маоїстські погляди. Мав при цьому світову славу як автор наріжного шедевру «нової хвилі» — «На останньому подиху» (1959) та ще доброго десятка прекрасних фільмів. Взяв участь у зриві Канського фестивалю в 1968-му. Відмовився від персонального авторства на користь колективного — всі його стрічки того періоду підписані “Група Дзиги Вертова”.

Тут треба розуміти, що ультраліва ідеологія була для Годара — який, звісно, був і лишається критичним щодо капіталізму — в першу чергу частиною естетики. Яскраві революційні гасла, екзальтовані герої та героїні, збурені маси, сутички з поліцією, пропагандистські промови — деякі його твори тих років переповнені цим. Але це все — зовнішні стилістичні ознаки, певний антураж, а не суть того чи того кінотексту. Суть — це не зміст картини, а — що у випадку з Годаром особливо важливо — те, як зроблена картина. Тобто форма фільму стає смислоутворюючим  повідомленням.

Перший підступ до цього зроблений, до речі, ще в «Останньому подиху». Головний герой — молодик на ім’я Мішель Пуакар — вбиває поліцейського і потім решту фільму втікає від переслідування, щоб у фіналі відмовитися від боротьби; просто робить смертельний вибір без очевидної причини — так само, як скоїв убивство на початку. Виникають явні паралелі зі «Стороннім» Альбера Камю. Очевидно, що «На останньому подиху» — екзистенційна драма, але без того потужного моралістичного мотиву, який так багато важив у Камю; я б навіть сказав, що це прощання з екзистенційною драмою.

Зрештою, це логічно: Годар і його однодумці хотіли скинути «татусеве кіно» – тож так само треба було й порвати з «татусевою філософією», якою для них були Сартр, Камю та інші зірки французького екзистенціалізму. Пуакар робить те що робить, але жодному (о)суду він непідвладний — знаючи, що його зрадять, мчить назустріч такій яскравій, такій кінематографічній розв’язці, самим своїм існуванням кидаючи виклик суспільству, влаштовуючи власну трагікомічну герилью під звуки бібопа і у рваному ритмі монтажу, якого кінематограф ще не бачив. Оцим новим героєм і новою естетикою Годар звільнив кіно — й привів у нього нову авдиторію. Так, «На останньому подиху» жодним своїм кадром не був політичним фільмом — але був зроблений політично, тобто як жест звільнення від старих форм, старої філософії, старого типу героїв.

А справжнє естетичне повстання почалося почалося в 1967, коли вийшов «Вікенд» – найяскравіша провокація Годара. Там ще є цілісний сюжет і наскрізні герої, але сама оповідь — безупинний феєрверк абсурду, колекція образів із сили-силенної епох, жанрів і стилів, герої та ситуації різного ступеню безумства: від сексуальних оргій до канібалізму, від Шарлотти Бронте до «Аліси в Дивокраї». Завдяки своїй мистецькій радикальності фільм у певному сенсі став одним з передвісників «червоного травня» 1968-го, який у свою чергу був рівним чином і культурним, і політичним феноменом.

Надалі ця тенденція відмови від лінійного сюжету й усталених героїв, які цей сюжет рухають, стала переважаючою. Як і шанований ним Дзиґа Вертов, Годар шукав абсолютної мови кіна, яка не потребувала би костурів театру (акторство) та літератури (прямолінійний нарратив, забивання екранного часу діалогами, які мають розжовувати глядачеві, що відбувається). Політика для Годара — це полілог, тобто зустріч багатьох сторін в символічному просторі кінематографу. З роками — і це рідкісний випадок — у своїй стилістиці він ставав усе радикальнішим, не втрачаючи при цьому гостроти мислення. «Соціалізм» (Film Socialisme, 2010) і «Книга образу» (Le livre d’image, 2018) — це зразки тої самої абсолютної кіномови, яку запропоновано Вертовим у «Людині з кіноапаратом» (1929, відкриваючий титр — «Ця експериментальна робота спрямована на створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіна на основі її повного відділення від мови театру та літератури»).

І у Film Socialisme, і в  Le livre d’image кіно пов’язується з зовнішніми реаліями, соціальними і культурними, через багатовимірну мережу цитат і відсилок. Всередині фільмів — персонажі, неадекватні сюжетній ситуації, титри, структуровані як окреме висловлювання, вибір ракурсів, що контрастують з динамікою того чи іншого епізоду. А головне – монтаж. Це мистецтво монтажу, втілене у повній відповідності з Годаровим висловлюванням «не говорити про невидиме, а показувати його»: додаткові смисли виникають в оцих незримих швах між візуальними образами.

Робити щось політично означає збільшувати питомий об’єм свободи там, де можеш, до максимуму.

Годар  це й зробив — звільнивши кіно настільки, наскільки це можливо, від усього зайвого, здійснив не просто революцію в екрані (саме в, а не на) — а й побудував там справжню візуальну утопію.

Увійти в неї складніше, ніж у розцяцькований всесвіт яких-небудь «Фантастичних звірів».А

Алевоно того варте.


ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ КАНАЛ В TELEGRAM!

Підтримати редакцию:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...