Студії невдоволення: чи варто боротися з мультиплюндизмом?

Американський фізик Алан Сокал став відомий широкому загалу, коли 1996 року надіслав до журналу Social Text статтю під назвою «Порушуючи кордони: до трансформативної герменевтики квантової гравітації» — поєднання псевдофізичної нісенітниці з цитатами відомих постмодерністських теоретиків та теоретикинь. Стаття підтримувала радикальну інтерпретацію феміністської критики науки: що природничі науки є сексистськими. У день публікації статті Сокал розкрив, що стаття насправді була соціальним експериментом: йому було цікаво, чи опублікує редакція Social Text відверту нісенітницю з «правильною» політичною позицією.

То був великий академічний скандал. Проте результат експерименту Сокала насправді сумнівний, бо Social Text на той час не практикував стандартного академічного рецензування.

Зараз розгортається новий інтелектуально-політичний скандал, який журналісти вже охрестили «справою Сокала у квадраті».

Протягом кількох місяців троє авторів — Хелен Плакроуз, Джеймс Ліндсей та Пітер Богосян — писали нісенітницю в різні журнали гуманітарного профілю, щоб зрозуміти справжні стандарти гендерних студій, культурології та критичної теорії (ці області вони назвали «студіями соціального невдоволення»). Дослідження довелося припинити достроково, після того, як одна зі статей — про культуру зґвалтування серед собак — привернула до себе увагу публіки. Як стверджують автори, їхні результати вказують на «епістемологічну, політичну, ідеологічну та етичну проблему, що серйозно спотворює соціально-гуманітарні дослідження». Проблема, як вони її самі формулюють, полягає в «глибокому (майже повністю сакралізованому) переконанні, що багато аспектів суспільного буття та досвіду соціально сконструйовані». Згідно з авторами, до поширених «соціальних конструктів» [лапки авторські], що вважаються проблематичними, належать:

  • переконання, що між чоловіками та жінками є когнітивна та психологічна різниця, що пояснює, бодай частково, чому вони роблять різний вибір щодо роботи, сексуального та сімейного життя;
  • що так звана «західна медицина» (навіть якщо багато медиків незахідного походження) краща за традиційні чи духовні лікувальні практики;
  • що західні ліберальні та культурні норми, за якими жінки та ЛГБТ мають рівні права, етично вищі в цьому аспекті, ніж незахідні релігійні та культурні норми, що відрізняються в цьому;
  • що ожиріння — це хвороба, а не несправедливо стигматизований та так само здоровий і гарний вибір.

Віра в те, що всі ці речі буцімто «соціально сконструйовані» грунтується на одному найнебезпечнішому переконанні: що негайного підваження потребує та проста істина, що сама наука, разом із нашими найкращими методами збору даних, статистичного аналізу, перевірки гіпотез, спростування та відтворення результатів, — загалом кращий спосіб отримання інформації про об’єктивну реальність будь-якого спостережуваного явища, ніж ненаукові, традиційні, культурні, релігійні, ідеологічні чи магічні підходи.

Якби автори обмежилися загальною критикою соціального конструктивізму, їхній виступ виглядав би набагато краще. Але наведені ними приклади речей, що помилково вважаються соціальними конструктами, викликають подив. Поряд із твердженнями в області медицини, що в принципі піддаються емпіричній перевірці, стоїть ідея про вищість західних етичних норм.

Та відколи це наука займалась вирішенням етичних питань? Емпірична наука може лише виявити стан справ, відповідаючи на питання «як є», тоді як етика переймається питанням «як я маю чинити?» Немає жодного експерименту, який би міг це виміряти. Тобто автори чи то вірять в об’єктивну етичну істину (погано розуміючи різницю між об’єктивним та суб’єктивним), чи то вдаються до свідомої маніпуляції. Критикуючи політичну мотивацію містифікованих редколегій, вони водночас не піддають рефлексії власні політичні мотиви.

Якщо придивитися уважніше до кінцевого результату, теж помітним стає, що автори перебільшують значення цих публікацій. Із 20 статей було опубліковано лише 7, решту було відхилено. Так, відхиленою з вердиктом «переробити» виявилася стаття, де стверджується, що традиційна астрономія є маскулістською та західноцентричною, а тому потрібна нова, феміністична астрономія з урахуванням досягнень корінних народів та квір-астрології.

Якби така стаття дійшла до публікації, це було би вирішальне свідчення, що феміністська епістемологія — обскурантистська та антинаукова, бо сенс приблизно той, що і в тези про «генетику — шльондру імперіалізму». Автори стверджують, що статті з вердиктом «переробити» зазвичай публікуються після переробки, проте в цьому конкретному випадку переробити так, щоб задовольнити вимоги рецензента, було би вкрай важко. Один із рецензентів (тексти статей та рецензії можна знайти тут) слушно зауважив, що основна теза – про сексистський характер астрономії — лише багато разів повторюється, але ніяк не доводиться, і що стаття потребує аргументації в цій частині. Гадаю, переконливі аргументи було би вкрай важко знайти.

Таким чином, результат Сокала покращити не вдалося: відвертий обскурантизм у стилі Трохима Лисенка все ще не здатен пройти фільтр рецензування в академічних гендерних студіях.

Що ж залишається?

Серед опублікованих статей далеко не все заслуговує на увагу. Так, «феміністський Майн Кампф», попри шок-стиль авторів (ааа, феміністки опублікували перероблений уривок із Майн Кампф!!!1111), містить текст Гітлера в такій гомеопатичній концентрації, що можна впізнати лише окремі мотиви й то, якщо добре придивитись і знати, що шукати. Щодо решти опублікованих текстів, то там містяться щонайбільше необґрунтовані твердження в галузі гендерних студій.

Про що ж усе це свідчить? Максимум — що твердження про всюдисущу культуру зґвалтування та токсичну маскулінність не мають наукового обґрунтування. У міркувань про тотальні культурні матриці, які викривлюють наше сприйняття так, що помітити їхній вплив можуть лише просвітлені, є фундаментальна вада: вони не піддаються перевірці, а отже їх можна конструювати як завгодно.

Давайте, наприклад, я скажу вам, що світ уражений страшним мультиплюндизмом (слово взяте в Ірванця)? Мультиплюндизм настільки всюдисущий, що ви його навіть не помічаєте й вас не дивує, наприклад, що коли ви чекаєте на громадський транспорт, потрібний номер завжди приїжджає останнім. Яка жахлива фундаментальна несправедливість! Приходьте на мої семінари, навчіться бачити мультиплюндизм навколо вас! А хто не хоче бачити мультиплюндизму, той сам його агент, ворог і нам його не шкода!

Соціальна критика має ґрунтуватися на фактах та логіці, а не на особистій вірі, й не на спекулятивних тезах. Інакше виходить так, що з патріархатом (чи, згадуючи принагідно, неолібералізмом) боротися варто не більше, ніж із мультиплюндизмом.

Підпишіться на наш Телеграм-канал!

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...