Д.Г.

Сьогодні річниця смерті видатного державного діяча, чия політична спадщина займає почесне місце в практиці урядів України та Росії. Можливо, лише звернувшись до цієї монументальної фігури та побачивши спільне коріння, керівництво двох братніх країн зможе припинити ворожнечу та покінчити з усіма непорозуміннями.

Йосиф Віссаріонович Сталін заборонив аборти задовго до того, як це стало модною ідеєю в російському та українському парламентах. Боротьба з тлєтворним впливом фемінізму втілилась у таких рішеннях, як розформування жіночих відділів у партії та відродження традиційної патріархальної сім”ї.

Він не зупинився на косметичних реформах типу заборони пропаганди гомосексуальності серед дітей – адже насправді і наші урядовці не планують цим обмежуватись. Кримінальна відповідальність за мужеложество – ось гідна відповідь на виклики сучасності, пророчо передбачена ще отцем народів.

Нема чого й говорити про те, наскільки більш впорядкованими були масові зібрання при Сталіні! Нинішня українська влада, яка планує прийняти репресивний закон про мирні зібрання, а в Дніпропетровську їх заборонила взагалі, та й російська влада, яка просунулась значно далі на цьому шляху, все одно ще доволі далекі від сталінського ідеалу. Перед урядами братніх країн лежить ще довгий шлях.

Те ж саме стосується поліцейського апарату. Турчинов і Путін здійснюють важливі кроки щодо його розширення та збільшення його повноважень, і вони мають на кого рівнятися.

Заходи суворої економії, анонсовані українським урядом, прийняття нового Трудового кодексу та інші кроки значно погіршать рівень життя робітничого класу. В Росії така політика ведеться вже давно, і це знов-таки привід з вдячністю згадати сталінське трудове законодавство та соціальне розшарування. Тоді люди жили бідно, але раділи життю!

Тим паче що держава допомагала їм, як могла, підігріваючи патріотичні настрої. Чи ж не від Йосифа Віссаріоновича ми навчилися, як треба гуртуватися навколо політичних вождів, забувати про всі дрібні негаразди вдома і відбивати агресію супостата? Чи ж не він навчив нас орієнтуватися на принципи національних республік з титульними націями та мовами? Чи ж не при Сталіні нам прищепили повагу до людей у воєнній формі? І хто скаже, що ми погано засвоїли уроки?