Нігілізм ХІХ століття передбачив нашу епоху: чому доба альтернативних фактів могла б засмутити навіть Ніцше

Публікуємо переклад Роберта Зарецького, присвячений світоглядній актуальності нігілізму та проблемам розуміння, що саме криється за цим поняттям. Текст написаний у 2019 році, коли президентом США ще був Дональд Трамп; і хоча ця людина не перемогла вдруге — вона продовжує лишатися впливовим спойлером світової політики.

Більшість істориків сприймають Французьку революцію як джерело ідеологій, що сформували модерну та постмодерну епоху. До будь-якого ізму — від лібералізму, консерватизму та комунізму до націоналізму, тоталітаризму й анархізму — історики можуть дібрати пояснення, що виникає з каскаду подій, розпочатих у 1789 році. Ізм, що перебуває поза цим списком, тим не менш, є зараз на кінчику пера кожного розумника — це нігілізм.

В одній із записок про революцію, барон де Клоотс, Жан-Батіст дю Валь-де-Грас — більш відомий за своїм псевдонімом Анархсіс Клоотс, якщо не за обраним титулом «Оратора людської раси», використовував термін «нігілізм». Рішуче налаштований, щоб молода Французька республіка була по-справжньому секулярною, Клоотс вимагав від усіх громадян уникати будь-яких посилань на Бога. Він попереджував, що навіть атеїсти, заперечуючи існування Бога, залишають в мовленні Боже ім’я. З цієї причини, виспівував він, «республіка прав людини, прямо кажучи, є ані теїстичною, ані атеїстичною, а нігілістичною».

Оскільки людина, що прагнула бути нігілістом, не прожила достатньо довго, щоб здійснити свою мрію — Клоотс в буквальному сенсі втратив голову під час Терору — термін, представлений ним, мав цікаве та різноманітне життя. Звичайно, зараз він переживає певний ренесанс. Навіть звичайний споживач новин спотикається на терміні, особливо, коли йде мова про театр американської політики. Подібно до сусідніх племен, які, за дослідженнями антропологів, звинувачують один одного в канібалізмі, наші політичні партії звинувачують одна одну в нігілізмі. 

Віктор Девіс Гансон з Інституції Гувера зневажає «новий нігілізм» демократичної партії, в той час, як Алекс Перін з Республіканської партії засуджує лідера більшості в Сенаті (до 2021 року, — прим. ред.), Мітча Макконнелла, як «головного нігіліста». Пошук в Гуглі за запитами «Трамп» та «нігілізм» дає більше, ніж півмільйона результатів, заповнюючи екран з обох боків політичного спектру: консервативний колумніст Росс Дута пророкує головному нігілісту президентство, в той час, як ліберальний колумніст Е. Дж. Діонн, ніби нігілізм сам по собі недостатньо жахливий, картає Трампа за «непослідовний нігілізм».

Тим не менш, ми не повинні зробити висновок, що нігілізм — в очах того, хто принижує. До «фашизму», наприклад, довго ставилися як до риторичного засобу вдарити когось по голові, таким чином, щоб ми забули, що слово має відношення до зрозумілої та безкомпромісної концепції політичного та соціального життя. Подібне відбувається з нігілізмом, тільки на вищому щаблі. Враховуючи, що незабаром двохсотріччя з дня народження Достоєвського — російський уряд, академічні установи та глобальні організації, такі як ЮНЕСКО, ретельно планують святкування на 2021 рік — куди краще звернутися, щоб зрозуміти поняття, настільки невловиме, але настільки життєво важливе?

Щиро кажучи, Достоєвський ані викарбував, ані високо оцінював термін. Слово непристойно застосовували до напівтаємних студентських угруповань у Росії середини ХІХ ст., що наступали один одному на горло в питаннях стратегії, але були об’єднані в прагненні повалити репресивну царистську державу. Публікація «Батьків та дітей» Івана Тургенєва в 1862 році рішуче закріпила термін у народній свідомості. Харизматичний герой повісті, Євгеній Базаров, втілює героїчну концепцію нігілізму. Коли його запитали, хто чи що є нігілістом, Базаров гордо відповів: «Ми діємо відповідно до того, що вважаємо корисним… Зараз найкорисніша дія — заперечення, тому ми заперечуємо». Коли його шокований співрозмовник наголошує, що створення кращого світу також важливе, Базаров перериває його: «Це маємо робити не ми… Спершу має бути підготовлено ґрунт».

Приголомшений терористичною активністю молодих нігілістів, на основі яких Тургенєв створив образ Базарова, Достоєвський змінив свої політичні погляди на щось набагато більше та жахливіше. У своїх пізніх творах, від «Злочину й кари» до «Бісів» та «Братів Карамазових», Достоєвський стверджував, що справжній привид, що переслідує Європу – не комунізм, а нігілізм. Цей ізм не був не схожий на інші, бо він стверджував, що каркас минулого не заслуговує збереження, жалюгідність минулого вимагає одного акту, і обіцянка майбутнього дозволяє робити будь-що, аби довести це до кінця. В той час як Базаров робив заяви, Раскольніков Достоєвського розробляв плани та діяв відповідно до них.

Достоєвський виводив нігілізм з царства політики й етики до метафізики. Якщо все, що ми думали, є казкою ідіота, якщо все, що ми зробили, це ніщо, ми знаходимо себе непришвартованими не лише в сенсі моралі, а й у сенсі знаходження смислу. Все дозволено, як стверджує Іван Карамазов, коли ти ні в що не віриш та не маєш нічого, що могло б бути істотним. Хоча політичний нігілізм, поширений серед персонажів «Батьків та дітей», заперечує політичні та соціальні інституції, метафізичний нігілізм, що переслідує персонажів «Братів Карамазових», заперечує саме існування.

Щоб зрозуміти релевантність цього твердження до нашої епохи, ми маємо розглянути роботу чоловіка, прочитання яким Достоєвського сприяло визначенню нігілізму, з яким ми досі зіштовхуємося. У 1887 році Фрідріх Ніцше захоплено писав другові про щойно зроблене відкриття: «До двох останніх тижнів я не знав нічого про Достоєвського… Інстинкт близькості (чи як мені його назвати?) миттєво промовив до мене – моя радість була безмежною». Як відчував Ніцше, російський письменник підривав на друзки не лише політичний нігілізм, але й підвалини Просвітництва, засновані на змішуванні розуму й технологічних засобів.

В той же рік, продовжуючи читати Достоєвського, Ніцше поставив питання на $64,000: «Що означає нігілізм?» Ніцше є Ніцше, він вже знав відповідь, яку він виокремлював пунктиром: «Що найбільші цінності знецінюють себе». Під «цінностями» Ніцше не мав на увазі нічого, крім істини та розуму. Кислота розуму, розчиняючи всі переконання, що ми коли-небудь мали, безперечно, саморозчиняється. Здається, що це приведе нас до космічного глухого кута, залишаючи з гнітючим втішним призом, парадоксальним твердженням, що «насправді немає істинного світу». Це дає комусь, хто вмирає в пошуках сенсу, щось еквівалентне пустій склянці для того, хто вмирає від спраги.

Але Достоєвський та Ніцше запропонували рецепти разом із описами нашого спільного скрутного становища. Для першого відповіддю була релігія — і не будь-яка релігія, а саме східне православне християнство — в той час як для другого відповіддю була естетична віра, або віра, що лише мистецтво може надати світові значення.

Для багатьох з нас сьогодні ці відповіді здаються надто простими. Ми живемо в світі, що має моторошну згадку про передбачене Достоєвським та Ніцше. Вона прихована в твердженнях та запереченнях fake news та керує президентом (наразі — колишнім президентом, — прим. ред.), якому належить не менш ніж 12,000 фальшивих заяв, відколи він прийшов до офісу. В нашому світі радники президента переходять від висміювання «суспільств, базованих на реальності» до рішення, що «альтернативні факти» — це ті факти, яких ми потребуємо. В нашому світі твердження про об’єктивну істину резонують серед галасу племінних істин.

Тим не менш, нігіліста не варто плутати з нарцисом чи брехуном, найманим вбивцею чи дармоїдом. Навпаки, нігіліст, в певному сенсі, пропонує сталість та надію. «Нігіліст — людина, яка судить про світ як він є, як про такий, яким він не має бути», стверджував Ніцше, «та про світ, яким він має бути, як про світ, якого не існує». Хоча це спостереження ставить під сумнів основи інтерпретацій більшості ніцшеанців, воно стверджує, що нігіліст — врешті, Ніцше описує себе як «першого європейського нігіліста» — повною мірою приймає ситуацію, оцінює її важливість та шукає відповіді. Більш того, і знову як нарцис, ніцшеанський нігіліст прагне перевершити ситуацію за допомогою вдосконалення, а не балування себе.

Ані Достоєвський, ані Ніцше не вдавали з себе політичних експертів. Тим не менш, є підозра, що якби вони це робили, вони б двічі подумали перед тим, як заперечити ідеали модерних демократій. Ми є свідками політичного світу, позбавленого якостей, що Достоєвський вважав беззмістовними без Бога, і які Ніцше проголошував мертвими без Бога. Якщо наша теперішня ситуація така страшна, як вірить багато людей, ми мали б залишити іншим завдання розібратися в статусі Бога, і замість цього поставити на цінності світу, яким він був колись та яким знову має бути.

/Роберт Зарецький для Foreign Affairs.
Переклала Ксенія Мейта.


Додавайтеся в телеграм чат Нігіліста

Підтримати редакцію:

  • UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
  • Patreon
  • USD: skrill.com, [email protected]
  • BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
  • ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
  • DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
  • LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS

Вам также может понравиться...