Генерал Августо Піночет здійснив військовий переворот і запровадив у Чилі криваву військову диктатуру. Він занурив власну країну в пекло, організував терористичні замахи на трьох континентах і, користуючись нагодою, збагатив свою родину на експорті наркотиків до США та Європи. З нагоди 47-ої річниці путчу варто згадати відомі факти про цього злочинця. До сьогодні кількість жертв військового режиму невідома. Говорять про 2095 вбитих та 1102 зниклих безвісти. Чилійська національна комісія у справах політичних в’язнів та тортур, яку очолював єпископ Сергіо Валех, опублікувала в 2004 році доповідь, за якою 23 856 чоловіків та 3 399 жінок зазнали репресій або тортур, серед яких — зґвалтування та примус членів родин до участі у стратах. 

Режим часто описують як фашистський. Така оцінка не з вітру взята. Генерал Августо Піночет не приховував свого захоплення персоною іспанського диктатора, генералісимуса Франсиско Франко та називав себе «патріотичним ангелом». У радниках його таємної поліції DINA перебував штандартенфюрер СС Вальтер Рауфф, відповідальний за забезпечення та підготовку айнзацкоманд у Польщі. Він несе головну відповідальність за розробку пересувних газових камер та інших засобів масових вбивств під час II світової війни. Рауфф вчиняв воєнні злочини у північній Італії, а в Чилі був радником у питаннях тортур і функціонування концентраційних таборів. 

Часто вживаним засобом з відбілювання диктаторських режимів є вихваляння їхніх економічних досягнень. Захисники Піночета теж вдаються до цього методу, однак результати ринкових реформ режиму Піночета були аж занадто «великими», аби вважати їх метою, яка б освячувала засоби. У 1975 році безробіття зросло з 9% до 18%, а падіння промислового виробництва на 13% стало найбільшою кризою за 40 років. Протягом наступних п’яти років Чилі пасло задніх у рейтингу економічного зростання країн Південної Америки, гірше виглядала хіба що Аргентина під керівництвом Хорхе Рафаеля Відели. Коли у 1982 році розпочалася криза, виробництво впало на 28%, а безробіття зросло до 34%. Тоді, реагуючи на ситуацію, режим націоналізував багато нерегульованих установ. До того режим повністю скасовував економічні обмеження і проводив приватизаційні кампанії. Бували в його історії й періоди зростання, але хіба що через повернення безробітних до роботи та відновлення виробничих потужностей після кризи.

Міжнародні відносини

Окрім кривавих репресій, яких зазнали мешканці Чилі, режим відомий викраденням та вбивствами своїх противників поза межами країни. Незважаючи на поширене переконання, що переворот Піночета підтримали США, ми не маємо вичерпних доказів цього до сьогодні.  Ми знаємо лише те, що американська сторона була зацікавлена ​​у можливому підтриманні такої акції, роками сприяла розвитку політичної напруженості в Чилі, а після державного перевороту вирішила цим скористатися. Варто, однак, пам’ятати, що злочинний режим мав достатньо інших союзників, а однією з перших держав, які визнали новий уряд, був маоїстський Китай. 

Американська військова розвідка характеризувала таємну поліцію DINA як «сучасне гестапо» та «організацію типу КДБ». Попри це, ЦРУ співпрацювало з нею, оскільки за президента Ричарда Ніксона питання прав людини не відігравали істотної ролі, а кожен навіть вкрай сумнівний діяч міг зійти за гарного союзника у війні з комунізмом. У листопаді 1975 року очільники таємних служб режимів Південної Америки зустрілися в Сантьяго заради обговорення питань співпраці у боротьбі з лівою опозицією, як у власних країнах, так і з вигнанцями в Європі. «Підривні елементи», як і їхні рідні та близькі, мали бути схоплені та вивезені, або вбиті. Було підписано угоду, з якої почалася операція “Кондор”. Сполучені Штати підтримували виконання “Кондору”, про що свідчать документи ЦРУ, яке відкрило значну частину своїх архівів того періоду.

Довгі руки DINA 

30 серпня 1974 року в Буенос-Айресі дійшло до замаху на генерала Карлоса Пратса — головнокомандувача армії Чилі часів президента Альєнде. Генерал і його дружина загинули в автівці, що була начинена вибухівкою. Замах організував американець Майкл Тауні, колишній агент ЦРУ, який прийняв чилійське громадянство і перейшов на службу до DINA. У діях DINA зі знищення ворогів хунти брали також участь італійські неофашисти. Стефано Делле К’яє (помер 10 вересня 2019 року) був співзасновником групи Ordine Nuovo, відомої пізніше як терористична бойова організація під назвами Gruppi di Azzioni Rivoluzionari та Avanguardia Nazionale. Делле К’яє належав також до масонської ложі P2, що складалася з неофашистів,  та був залучений до операції Gladio. Це була створена у 60х роках мережа таємних парамілітарних та розвідувальних структур, підпорядкована безпосередньо НАТО. Їхньою метою була боротьба з комуністичним та лівим рухом. 

Делле К’яє співпрацював також з португальськими, іспанськими, аргентинськими і болівійськими спецслужбами. У 80х роках вважався найрозшукуванішим терористом у світі. З Піночетом він зустрівся особисто на похованні генералісимуса Франко. У 1976 році К’яє допоміг Тауні вчинити замах в Римі. Чилійські спецслужби тоді планували вбивство лідера соціалістичної партії Карлоса Альтамірано. Однак той був досить обережним, аби його вдалося вбити — він помер 19 травня 2019 року. Були спроби вбити віцепрезидента часів Альєнде — християнського демократа Бернардо Лейтона. Останній був важко поранений разом із дружиною. Обидва вижили, але дружина залишилася недієздатною. Замах зробив Лейтона неспроможним до подальшої політичної діяльності. 

21 вересня 1976 року DINA вчинила замах на території США, що призвело до зміни політики ЦРУ щодо операції «Кондор». Орландо Летелієр був однією з головних постатей чилійської політики часів правління соціалістів. Він виконував обов’язки міністра закордонних справ, а також внутрішніх справ та оборони. Після перевороту емігрував до США, де поміж іншим викладав в Американському університеті у Вашингтоні, критикуючи дії так званих «чиказьких хлопчиків» — південноамериканських економістів, учнів Мілтона Фрідмана в Чиказькому Університеті, які на службі в диктаторських режимів запроваджували ринкові реформи. Бомба в автівці вбила на місці його асистентку Летелієра. Сам він помер від поранень. Коли його несли до карети швидкої допомоги, він кричав, що за вибухом стоять піночетівські служби, і це виявилося правдою, хоча варто зазначити, що до акції долучилися й діячі кубинської правої опозиції, які жили в США. В ситуації, коли союзник вчинив такий замах на территории американської наддержави, просто посеред столиці, Сполучені Штати вимушені були провести розслідування та дистанціюватися від методів DINA. За два роки по тому дійшло навіть до екстрадиції Тауні, але він був включений до програми захисту свідків. 

Конституція Чилі за урядування Піночета передбачала усунення, а точніше неподовження його мандату і повернення до демократії. Але щоразу загальне голосування продовжувало його повноваження на наступні 8 років. Плебісцит відбувався в атмосфері терору і потужної кампанії з дискредитації опозиції. Однак у 1988 році продовження повноважень Піночета підтримали тільки 44% учасників голосування. Режим відмовився від спроби втримати владу силою, а за рік відбулися президентські вибори, які виграв Патрісіо Айлвін, та парламентські, які виграла християнсько-демократична опозиція. DINA одразу після плебісциту розпочала операцію Silencio з ліквідації доказів своїх злочинів та свідків, які могли б звинуватити режим. Попри офіційний розпуск, вона ініціювала гучні вбивства деяких функціонерів режиму. Виявилося, що окрім злочинів у країні та терористичної діяльності за її межами, Піночет приховував ще дещо. 

Кокаїн

Вбивства людей не були єдиним злочинним заняттям DINA у міжконтинентальних масштабах. Секретна служба була залучена також до мафіозної діяльності. Статок родини диктатора оцінюється в 26 млн доларів США. Свідчення Мануеля Контрераса, керівника DINA у 1974-77 роках, проливають цікаве світло на походження цих грошей. У показах, які він надав судді Клаудіо Павезу в 2006 році, Контрерас звинувачує Піночета і його сина у використанні політичного впливу для побудови наркоімперії. Химик Еугеніо Берріос, що належав до DINA, мав виробляти кокаїн в урядових військових лабораторіях в Талаганте, у 24 кілометрах від столиці країни. Щодня там випробовували вибухівку, хімічну та біологічну зброю. Кокаїн призначався для експорту до Сполучених Штатів та Європи. Цей ланцюжок було виявлено під час розслідування вбивства полковника Герардо Губера, офіцера чилійської спецслужби та друга Контрераса. Губер та Берріос були вбиті в Уругваї в 1992 році.

Губер мав свідчити в суді у справі про порушення ембарго НАТО на постачання зброї до охопленої війною Югославії. Після його смерті багато високопосадовців режиму виступили проти диктатора і дали свідчення проти нього. Вони боялися за свою долю.

За свідченнями Контрераса, Марко Антоніо Піночет співпрацював з бізнесменом і наркоторговцем сирійського походження Едгардо Батіхом і колумбійським агентом ЦРУ Іваном Барамдикою. Батіх був знайомим Марка Антоніо від шкільних часів. Дистрибуцією наркотиків у США і відмиванням брудних грошей опікувався його кузен Монзер аль-Кассар. Сам Контрерас відповідав за фінансування всієї операції за рахунок коштів, виділених DINA, та заходів, спрямованих проти уряду Фіделя Кастро. Доходи від наркоторгівлі мали забезпечити фінансування закордонних операцій чилійських спецслужб – таких як замахи на опозиціонерів. Монзер аль-Кассар, окрім наркоторгівлі, був посередником у поставках зброї нікарагуанським “контрас” та хорватській армії під час війни в Югославії. 

Наркотики з чилійських військових комплексів прямували до аеродрому Пудауель в Сантьяго, а далі транспортувалися орендованим через приватні фірми літаком, із зупинкою на Гаїті у випадку курсу на США, чи на Канарських островах — якщо курс був на Європу. Генерал Піночет ще за життя стверджував, що звинувачення на його адресу не відповідають дійсності, і називав колишнього начальника власної політичної поліції, який звинуватив шефа, «брехуном» і «негідником». Батіх двічі уникав спроби вбивства у 2004 та 2005 роках. Аль-Кассар був заарештований у 2007 році в Мадриді за підозрою у торгівлі зброєю та відмиванні грошей. Його екстрадували до США і засудили до 30 років ув’язнення, звинувативши, зокрема, в продажу зброї агентам ФБР, які видавали себе за представників Революційних збройних сил Колумбії (FARC).

За словами історика Пола Гутенберга, автора книги «Андський кокаїн: створення світового наркотику», Чилі зіграло особливо важливу роль, зробивши кокаїн світовим товаром для фінансування злочинної діяльності.

/Якуб Воронцов. Переклав з польської Євген Лешан

Підтримати редакцію:

• UAH: «ПриватБанк», 5168 7422 0198 6621, Кутній С.
• Patreon
• USD: skrill.com, [email protected]
• BTC: 1D7dnTh5v7FzToVTjb9nyF4c4s41FoHcsz
• ETH: 0xacC5418d564CF3A5E8793A445B281B5e3476c3f0
• DASH: XtiKPjGeMPf9d1Gw99JY23czRYqBDN4Q69
• LTC: LNZickqsM27JJkk7LNvr2HPMdpmd1noFxS