Ярош головного мозку

Дмитро Десятерик, «День»


Захоплена сепаратистами Макіївка. Мітинг. Виступає коротко стрижений хлопець, переказує розмову з представниками руху «Російська Національна Єдність» (РНЄ – про них трохи згодом) у Білорусі: отримав запевнення, що Лукашенко, так само як і Путін, повстання підтримує. Закінчує виступ словами «Слава Донбасу! Слава Росії!» і добре відомим жестом – скинутою вгору правою рукою. Нацистським салютом, якщо хто не зрозумів, — тим самим, котрий на території колишнього СРСР мав би з’являтися тільки на кінохронікальних кадрах. У відповідь – бурхливі аплодисменти, захоплені вигуки.
Вибрик окремого ідіота?

Ні.

Владу в Україні захопила фашистська хунта. В Києві на вулицях панують фашистські молодики. Мирне населення по всій країні тероризують профашистські угруповання. Майдан – це фашизм. Самоназва однодумців італійського диктатора Мусоліні стала спочатку частиною лексикону Партії регіонів, а сьогодні не сходить з язика в сепаратистів на Сході та їхніх покровителів у Кремлі. У фашисти записують усіх, хто з ними не згоден. Однак слова, як і речі, мають запас міцності, і, подібно до речей, зношуються від частого і необґрунтованого вживання. Слово «фашизм» у проросійському інформаційному просторі і в кремлівській пропаганді перетворилося на спустошений знак, котрий не має жодного стосунку до реальності. Однак політичне життя не терпить порожнечі.
Доведеться нагадати прописні істини. Не для войовничих невігласів – вони все одно не почують — а просто для того, щоб рухатися далі. Фашизм (нацизм) – це авторитарна ідеологія, замішана на імперіалізмі, культі сили, нетерпимості до чужої думки, і, головне, на густому, найогиднішому расизмові, на ненависті до інших націй, котрі розглядаються як неповноцінні порівняно з етносом, до якого належить фашист. Інакші підлягають всіляким обмеженням, цькуванню, позбавленню будь-яких прав, а в ідеалі – знищенню.
Фашизм — не тільки людоненависницька доктрина. Це ще й відповідна практика — рівним чином і в словах, і в діях.
Практика сепаратистів на Сході – марші під чорно-жовто-білими триколорами, котрі є прапорами російських нацистів. Практика президента Росії Путіна – називати західних українців людьми другого сорту. Практика першого «народного губернатора Донеччини» Павла Губарева – його членство у вищезгаданій РНЄ, котра була і лишається типовою нацистською організацією – з гітлерівськими салютами, свастиками і партійним гімном на музику Хорста Весселя.

Практика сьогоднішнього Криму — свастики на міській синагозі Сімферополя наступного дня після вступу путінських військ, оголошення про прийом на роботу тільки осіб слов’янської національності, напад на офіс Меджлісу кримських татар з криками «Забирайтеся до Узбекістану!»

Ще?

На сепаратистському мітингу в Харкові піднімають гасло «Нет жидо-бандеровскому фашизму!»
Самопроголошений голова Слов*янська В’ячеслав Пономарев оголошує полювання на всіх, хто розмовляє українською.
В Стаханові стріляють у підлітків з синьо-жовтим прапором.
У Донецьку з’являються антисемітські листівки, котрі за стилем повторюють аналогічні розпорядження гітлерівських окупантів 70-річної давнини.
В Слов*янську під приводом боротьби з наркоторгівлєю б’ють і грабують ромів.
Наостанок — найяскравіший акорд – початок мовлення власного сепаратистського телеканалу в Слов*янську. Одразу після заставки на екрані з’являються троє веселих хлопців, котрі запевняють, що їхньої метою є нанесення (далі мовою оригіналу) «мощнейшего удара по библейской матрице и сионистскому зомбовещанию», потім ще один додає, щоб глядач добре запам’ятав, про «сионистский зомбоящик». Зміст першої програми – лекція одного з провідників російського руху «Концепция Общественной Безопасности» — збіговиська расистів, антисемітів і параноїків, котрі вже багато років борються з «жидомасонством».
Факти можна ще наводити й наводити – але висновок неприємний і очевидний: під балачки про кровожерливих «бендер» на нас суне путінський фашизм. Безжальний. Справжній. Звичайний фашизм.
vizitka
В Києві є свої ультраправі клоуни, але все, на що вони, на щастя, здатні – це виступати зручним опудалом для російських ЗМІ. Працювати такою собі колективною візиткою Яроша.
І (щоб не впадати у зайвий пафос) знаєте, що найсмішніше?
Те, що зараз роблять кремліноїди та їхні посіпаки на Сході й у Криму – це саме те, що хотіла б зробити, якби могла, з країною ця потішна ультраправа рать.
З чим і поздоровляю всі зацікавлені сторони.

Вам также может понравиться...