Тов. Шиитман
Багато років тому жив король, який був таким величезним патріотом, що всі державні гроші витрачав на вишиванки. Народ дуже поважав його за це та пильно слідкував, щоб король і надалі завжди носив вишиванку, тому що вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі, в колисанці купані хвилини, світло і тривоги у вірші. Одного разу король вийшов із палацу у звичайній сорочці, і в країні майже відбувся заколот. Щоб заспокоїти людей, король пообіцяв їм зробити величезний парад вишиванок.

Але для цього параду королю була потрібна особлива вишиванка, щоб усі побачили, який він великий патріот, та знову почали любити та поважати його.

Про це почули кравці з казкової країни Грузії. Вони були відомі на весь світ, їх часто називали експертами з вишиванок. Кравці прийшли до короля та розказали йому, що вміють ткати найчудовішу у світі тканину і вишивати найпрекрасніші візерунки, які тільки можна собі уявити. Зроблені ними вишиванки мають дивну властивість — лише патріот може побачити її красу та сакральну цінність, а зрадник Батьківщини побачить замість неї брудний старий ватник.

«Та це ж чудово! – подумав король. – Якби я мав таку вишиванку, то зміг би дізнатися, хто намагається зрадити Батьківщину та мене».

Він дав обом грузинським майстрам великий завдаток, щоб вони могли почати роботу.
Одразу ж вони наказали дати собі найтоншого шовку і найкращого золота. Та почали працювати. Минув тиждень.

«Хотілося б мені знати, чи багато вже вони зробили?» — подумав король.
Але на серці в нього ставало дуже неспокійно, коли він згадував, що зрадник може не побачити чарівну вишиванку. Звичайно, він думав, що цього йому самому нема чого боятися; але все-таки краще було б спочатку послати когось іншого, щоб подивитись, як іде справа.

В країні всі патріоти вже знали, яку чудесну силу має вишиванка. Всі хотіли швидше дізнатися, хто з сусідів є зрадником, та покарати його, тому що настали тяжкі часи та було життєво необхідно покарати кого-небудь.

«Пошлю я до ткачів мого улюбленого міністра,- вирішив король.- Він найкраще розпізнає, яка це матерія, бо дуже любить свою Батьківщину, поважає святині свого народу, його історію, його надбання, його культуру, мову, він завжди готовий злитися з долею народу, творити її, не глумитися над її трагічними сторінками».

І от міністр пішов до тієї зали, де сиділи обидва грузинські експерти. Та побачив на верстатах брудний та покритий плямами ватник.

«О, рятуйте! — подумав міністр і широко розплющив очі. – Мабуть, я зрадив Батьківщину коли спав!». Але він цього не сказав.
Майстри ласкаво запросили його підійти ближче, щоб роздивитися краще чудовий візерунок і прекрасні кольори, чорний та червоний.

При цьому вони вказали на ватник, а бідолашний міністр з усієї сили тер собі очі, але не бачив ніякої вишиванки.
«Що таке? — думав він.- Невже я більш не патріот? Я люблю Батьківщину більш за рідну матір! Невже я зрадник? Ні, ніяк не можна признаватися, що я не зміг побачити вишиванку!»

– Ну, що ви скажете? — спитав один із ткачів.
– О, чудово, дуже мило! — відповів міністр і поглянув крізь окуляри.- Який візерунок! Звичайно, я скажу королю, що мені подобається.
– Ну, це приємно чути,- сказали обидва ткачі і почали розповідати міністру, що вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп. Вишита сльозою рідна мова, думами дорога через степ. Старий міністр уважно слухав, щоб точно все передати королю. Так він і зробив.

Після цього експерти почали вимагати ще більше грошей, ще більше шовку й золота для ткання. Вони продовжили свою працю.
Незабаром король послав другого поважного сановника подивитись, як посувається робота і чи швидко буде готова вишиванка.

З ним трапилося те саме, що й з міністром.
Він дивився, дивився, але він бачив лише ватник.

– Правда, чудова вишиванка? — спитали ткачі, показуючи і пояснюючи розкішний візерунок, якого насправді зовсім не було.
«Адже я ніколи не зраджував Батьківщину та короля,- думав сановник,- чому я не можу побачити вишиванку? О, ганьба мені! Але нехай про це хоч ніхто не дізнається.»
І він хвалив тканину, якої не бачив, і захоплювався чудовими візерунками.
– Прості орнаменти, народні, тягучі як пісні степів. Все актуально і сьогодні, хоча й прийшли з далеких днів! — сказав він королю.

У місті всі тільки й говорили про дивну тканину.

Нарешті король захотів сам її побачити, поки вона була ще на верстаті.
З цілим почтом найвизначніших царедворців, між якими були й обидва шановні урядовці, що побували тут раніше, пішов король до дивних майстрів. Вони ткали з усієї сили.
– Хіба ж не чудово? — сказали обидва урядовці, які вже колись тут були.- Подивіться, ваша величність, який візерунок! Як дивишся на вишиванку – в ній бачиш гори, поле, ліс, і промінь сонця рано-вранці, і гай розплетених доріг. — і показали обидва на ватник, бо були певні, що інші добре бачать тканину.

«Що таке? — подумав король.- Я бачу огидний ватник! Це жахливо! Чи я зрадник? Це найстрашніше, що могло трапитись зі мною».
– О, дуже гарно, – сказав він, – це варто моєї найвищої похвали!

Він задоволено кивав головою і розглядав порожні верстати. Не міг же він признатися, що нічого не бачить!
Весь почет, що був з ним, дивився і дивився, і хоч ніхто нічого не бачив, як і решта, але всі казали, як і король: «О, це прекрасно!» — і радили королю одягти нову сорочку з чудової тканини під час параду вишиванок, який мав незабаром відбутися.

– Чудово! Прекрасно! Надзвичайно! — передавалося з уст в уста. Здавалося, всі були щиро захоплені. Король нагородив обох кравців орденом, наказавши носити його в петличці, і надав їм титул «королівських придворних експертів».

Цілу ніч до ранку, перед тим як мала відбутися процесія, вони працювали. Всі могли бачити, як вони завзято працюють, поспішаючи закінчити нову вишиванку короля.

Король сам прийшов до них з своїми знатними царедворцями одягнутися. Майстри почали обряжати короля, та говорили при цьому: “Вишиванка – заквітчане поле, кожна квітка тебе зберігає, вишивай усім кольором долю – хай вона квітом щастя палає!”

Коли король вийшов на вулицю, всі здивувалися красі його вбрання.
– Нова вишиванка короля незрівнянна! – раділи патріоти.
Репутація короля була відновлена, його знов усі любили.

Але трапилась несподіванка.
На площу раптом вибіг маленький хлопчик та закричав:
– Люди, там немає ніякої вишиванки! Подивіться, адже король у ватнику!

Всі відразу замовкли.

– О горе мені, мій син зрадник! — заридав батько хлопчика.
– Ганьба! – відгукнувся натовп.
– Ось хто насправді в усьому винен! Зараз ми тобі покажемо ватника! – закричав, нарешті, весь народ та потягнув хлопчину в темний кут, тому що зрадник мав відповісти за те горе, яке він приніс людям.

Так завдяки чарівній вишиванці патріоти знову перемогли паскудних ворогів. Король ішов, гордий за свій народ, та думав про те, що вишиванка – біль на п`ядесталі, слава, воля, єдність, віра – ми. Журавлем курличе, кличе далі, стелить вирій взорами-крильми.