Заява анархістського комітету 19 січня

Україна стоїть на перехресті двох загроз: фашистської Росії, що своїми агресивними діями чавить український політичний прогрес, та власними ультраправими, націоналістичними, фашистськими та неонацистськими політичними партіями і рухами. Останні радісно намагаються відповідати штампам російської пропаганди про хунту та кровожерливих бандерівців.

В той час як російський фашизм, що втілюється у політичному тиску, військовій агресії та масованій міжнародній антиукраїнській пропаганді, майже ні в кого в Україні не викликає співчуття, цього не можна сказати про українських фашистів. Суспільство ігнорує факти військового загартовування та політичного розвитку руху навколо відверто неонацистського полку “Азов”, чиї цивільні представники уже відмітились у побитті чорношкірих вболівальників на стадіоні “Динамо”. Що показово, ніякої відповідальності більшість винуватців інциденту не понесли, а правоохоронці не поспішали із розслідуванням. Також вони не отримали широкого суспільного осуду за свій вчинок.
Правий сектор, хоч і засуджується суспільством за свої насильницькі дії — наприклад, після їх нападу на правозахисний “Марш рівності”, проте не зустрічає ніякого відчутного опору.

Слід відзначити, що відкритої широкої суспільної підтримки ультраправі не мають. Останні президентські, парламентські, та місцеві вибори у цьому сенсі є показовими: ультраправі кандидати та партії отримували мізерну підтримку серед виборців. Їхні автократичні, тоталітарні та просто безглузді ідеї стосовно майбутнього України не викликають в суспільстві ніякого захоплення. Це однозначно позитивний момент, який буде в змозі вигнати фашистів з порядку денного політичного життя країни, якщо отримає відповідного розмаху.

Ми вважаємо такий крок логічним та послідовним у світлі цінностей, загартованих громадським протистоянням із право-консервативним режимом Януковича та фашистськими утвореннями ДНР-ЛНР.

19 січня 2009 року у центрі Москви неонацисти вбили правозахисника Станіслава Маркелова та журналістку Анастасію Бабурову за їхню послідовну антифашистську позицію. Річниця їхньої загибелі стала для антифашистів Росії, України та інших країн не лише днем пам’яті, але і днем солідарної боротьби із неонацистською загрозою, адже пам’ятати – передусім означає боротися.

Розвиток широкого громадського антифашистскього руху є кричущою необхідністю для нинішньої України. Самим цькуванням та ігноруванням не зупинити розвиток та популяризацію ультраправих ідей. За суспільної мовчазної згоди та апатії фашисти не раз приходили до влади в минулому, і це не оберталося добром для таких країн. Їхні політичні цінності включають усе найгірше, що було за часів влади Януковича та нині є за влади Путіна. Без репресивної поліцейської держави, систематичного терору, влади, побудованої на корупції та подавленні будь-якої незгоди з боку суспільства, ультраправий режим немислимий.

Прогресивні суспільні сили мають рішуче довести, що в Україні хунти не буде.

Анархістський комітет 19 січня

Заява відкрита для підписання всіма, хто поділяє вищезазначену позицію.

***

Заявление анархистского комитета 19 января

Украина стоит на стыке двух угроз: фашистской России, которая своими агрессивными действиями давит украинский политический прогресс, и собственными ультраправыми, националистическими, фашистскими и неонацистскими политическими партиями и движениями. Последние радостно пытаются соответствовать штампам российской пропаганды про хунту и кровожадных бандеровцев.

В то время как российский фашизм, воплощающийся в политическом давлении, военной агрессии и массированной международной антиукраинской пропаганде, почти ни у кого в Украине не вызывает сочувствия, этого нельзя сказать об украинских фашистах. Общество игнорирует факты военной закалки и политического развития движения вокруг откровенно неонацистского полка “Азов”, чьи гражданские представители уже отметились в избиении чернокожих болельщиков на стадионе “Динамо”. Что показательно, никакой ответственности большинство виновников инцидента не понесли, а правоохранители не спешили с расследованием. Также они не получили широкого общественного осуждения за свой поступок.
Правый сектор, хотя и осуждается обществом за свои насильственные действия – например, после их нападения на правозащитный “Марш равенства”, однако не встречает никакого ощутимого сопротивления.

Следует отметить, что открытой широкой общественной поддержки ультраправые не имеют. Последние президентские, парламентские и местные выборы в этом смысле показательны: ультраправые кандидаты и партии получили мизерную поддержку среди избирателей. Их автократические, тоталитарные и просто нелепые идеи относительно будущего Украины не вызывают в обществе никакого восторга. Это однозначно положительный момент, который будет в состоянии изгнать фашистов с повестки дня политической жизни страны, если получит соответствующий размах.

Мы считаем такой шаг логичным и последовательным в свете ценностей, закаленных общественным противостоянием с право-консервативным режимом Януковича и фашистскьимы образованиями ДНР-ЛНР.

19 января 2009 в центре Москвы неонацисты убили правозащитника Станислава Маркелова и журналистку Анастасию Бабурову за их последовательную антифашистскую позицию. Годовщина их гибели стала для антифашистов России, Украины и других стран не только днем памяти, но и днем солидарной борьбы с неонацистской угрозой, ведь помнить – прежде всего значит бороться.

Развитие широкого общественного антифашистского движения является вопиющей необходимостью для нынешней Украины. Одной лишь травлей и игнорированием не остановить развитие и популяризацию ультраправых идей. Благодаря общественному молчаливому согласию и апатии фашисты не раз приходили к власти в прошлом, и это не оборачивалось добром для таких стран. Их политические ценности включают все худшее, что было во времена власти Януковича и сейчас есть при власти Путина. Без репрессивного полицейского государства, систематического террора, власти, построенной на коррупции и подавлении любого несогласия со стороны общества, ультраправый режим немыслим.

Прогрессивные общественные силы должны решительно доказать, что в Украине хунты не будет.

Анархистский комитет 19 января

Заявление открыто для подписания всеми, кто разделяет вышеупомянутую позицию.